Прихований скарб

Роздуми над Божим Словом на XVII Звичайну неділю, рік А

Цієї неділі Ісус продовжує говорити притчі про Небесне Царство. Легко зауважити, що знову — і це вже втретє — Він порівнює діяння Бога в світі з працею чоловіка на полі. Бог є сіячем слова. Кожна Його заповідь та одкровення — це добре, найкраще зерно у світі, яке стає великим благом для людини, і за відповідної співпраці приносить у тридцять, у шістдесят і стократ більші плоди.

Є чудова історія про небесну крамницю. Одного разу прийшов покупець і хотів придбати у Бога здоров’я, благополуччя, щастя і багато інших корисних та необхідних у житті речей. Господь повернувся за хвилину з маленьким мішечком. Це дуже здивувало покупця, який стурбовано вигукнув: «Як?! І це все? Я просив так багато потрібних мені речей! А ти мені вручаєш тільки цей малесенький мішечок?» Але Бог відповів: «Тут не продають готових речей. Ми кожному доручаємо тільки насіння».

Дві неділі поспіль ми чули, що зерном є Боже слово. Воно є початком всякого блага для людини, яка хоче витривало жити за Божими настановами та ходити Його дорогами. Цього достатньо: Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться (Мт 6,33). Сьогодні у псалмі ми визнавали: Ліпший для мене закон уст Твоїх, ніж гори золота й срібла. Подібну думку висловлює також апостол Павло у другому читанні: Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, — покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро.

Початок мудрості — в слухняному серці, яке боїться Бога. Саме тому Ангел каже до Марії: Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось Ти зачнеш у лоні і вродиш сина й даси йому ім’я Ісус (Лк 1, 30-31). Ісус не прийшов до нас як дорослий, сформований чоловік. Він з’явився як маленьке зернятко, яке зростало та розвивалося. Про це навіть двічі повідомляє Євангеліст Лука: Хлоп’я ж; росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на ньому. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей (2,40.52). Найважливіша у житті людини — Божа мудрість, яка завжди пов’язана з благодаттю. Втрата благодаті, тобто гріх, — це найбільша людська дурнота.

У першому читанні ми чуємо молитву наймудрішого царя Соломона. Єдине, про що він просив у Бога, це тільки розумне серце, яке вміє вибирати добро та відкидати зло: Тож дай рабові Твоєму розумне серце, щоб він судив Твій народ та розбирав між добрим та лихим, бо інакше хто зможе правити тим великим народом? Розумне і мудре серце — те, яке слухає Бога, сприймає Його слово та Йому кориться. Тоді здійснюються найбільші і найсокровенніші прагнення Бога і людини.

Тому Царство небесне подібне до скарбу, захованого в полі. Його потрібно шукати, над ним потрібно трудитися. Царство небесне, яке будується з насіння Божого слова, це найбільша цінність для християнина. Задля нього варто без вагань продати все і купити те поле. Однак постає запитання: чи не можна просто викопати скарб і перенести його? Навіщо продавати все і купувати поле? Навіщо задля однієї перлини продавати усі попередньо придбані?

Тут прихована дуже важлива думка: неможливо отримати небесні блага без втрати або цілковитого жертвування благ земних. Царство Боже дається даром, як прихований скарб, однак Його потрібно ще здобути: Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде (Мт 16,25). Святий Григорій Великий у своїх сорока проповідях на Євангеліє навчає: «Це поле набуває той, хто, продавши все, відмовляється від тілесних пожадань, хто всі свої земні жадання відкидає, завдяки дотриманню небесного вчення. Таким чином дух вже нічого не схвалює з того, чим насолоджується плоть, та нічого не боїться з того, що вбиває мирське життя».

Під бажанням плоті та мирським життям маємо розуміти кожне поле, кожний вид діяльності, де немає прихованого скарбу мудрості Божого Слова. Не варто купувати нічого і не слід трудитися над жодним полем, у якому Бог не засіяв зерно свого слова і благословення. Лише покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро.