Спогади єпископа Віталія Скомаровського про єпископа Яна Пурвінського:
— Мені згадалася моя перша зустріч, тоді ще з отцем Яном Пурвінським, яка відбулася, мабуть, ще у 1981 році. Звичайно, багато разів я бачив його при вівтарі, сповідався у нього, але це було вперше, коли я зустрівся з ним особисто.
Я тоді навчався в Житомирі, був студентом. Мій знайомий запропонував разом піти до храму св. Софії і провідати отця Яна. Ми знайшли його в порожньому, зачиненому храмі, де він молився Хресну Дорогу. Молитва тільки розпочалася, здається, було друге чи третє стояння. Тому, ми мали змогу продовжити молитву разом. Не пам’ятаю точно, чи то була п’ятниця, чи інший день тижня. Але, напевне, це не був період Великого Посту. Мене це дуже вразило, що хтось молиться Хресну Дорогу сам. Таким мені запам’ятався наш єпископ – людиною, яка молиться.
Він молився багато і просто. Улюбленою молитвою єпископа була молитва Розарій, який часто був в його руках. Всі потреби і проблеми він щоденно довіряв Богу: свою дієцезію священиків, справу покликань і безліч потреб тих, хто просив його про молитву. Багато людей зверталось до нього з проханням помолитись за них, адже вірили, що його молитва мала силу і була дієвою. Люде це знали і по-особливому відчували. А молився він над людьми людей звичайні молитви: літанії, Отче Наш, молитви до Богородиці, а після – покладав руки.
У своєму священицькому служінні, а пізніше, ще й в єпископському – цей зв’язок з Господом давав йому потрібні сили, мудрість і спокій. Тому, мені здається, він завжди мав добрий сон.
Проте проблем, переживань, негараздів, хвилювань ніколи не бракувало на його життєвій дорозі. Все, що було доброго в плодах його праці, яких і годі перерахувати – завдячуємо його молитовній довірі Богові та Пресвятій Богородиці, зображення якої і Її титул – Spes Nostra (Наша Надія), він помістив на своєму єпископському гербі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
