Війна: втрачена старість

Новенна свідчень перед Зісланням Святого Духа, яку підготували Сестри Служниці Святого Духа.

День 1. Війна: втрачена домівка
День 2. Війна: порятунок життя
День 3. Війна: доля жінки

Чи думали ви колись, якою буде саша старість? Напевне, багато з нас уявляли її як час спокою, тиші та радості. Коли сидиш на лавочці біля будинку і бачиш, як онуки граються на подвір’ї, на клумбі розквітли улюблені півонії, а на Радіо Марія починається молитовна лінія.

Про таку старість мріяв також Анатолій — або, як він сам себе відрекомендував, дід Толя. Йому 75. Сам із Макарова, що під Києвом. Усе життя чесно працював, побудував дім, виховав сина. Дочекався й онуків. «У мене було щасливе життя», — з усмішкою згадує дід Толя. Але все змінилось, коли почалася війна…Зараз він живе у будинку пристарілих на Хмельниччині. Тепер це місце для тимчасово переселених осіб. Тут багато таких, як наш дідусь, хто теж хотів спокійної старості, але склалося по-іншому.

Дід Толя завжди зустрічає з усмішкою. Починає розповідати про своїх котів, яких він годував щедро тим, що й сам їв, про город, який щороку засаджує сам, про сусіда, який планував перекрити дах… А потім  розповідь переривається потоком сліз і спогадами про те, як окупанти увійшли в село. Найбільше дід Толя плаче, коли розповідає про молодих хлопців і дівчат. Тіла були розкидані вздовж вулиці. Часто було чути шум винищувачів. Дід Толя знав, що після цього звуку чиєсь життя обірветься. «А може, і моє…» — повторював він. Каже, що годував «наших хлопців»: «Варив їм суп, добротний такий, сала туди кинув, бо ж їм треба сили мати». І знову плаче, бо «такі ж молодесенькі» і невідомо, чи вижили…

Виїхав дід Толя з Макарова на початку березня. Сам називає це чудом Діви Марії, каже, що Вона йому віддячила за один випадок. Колись ішов вулицею і побачив, що на землі валялася іконка Пресвятої Діви Марії, брудна і вже трохи порвана. Він підняв її і забрав додому. Привів до порядку і поставив посередині кімнати на столику. Усі, хто входив у дім, бачили її. Дід Толя знає, що саме ця Богородиця допомогла йому виїхати з Макарова, бо колись він Її врятував…

Скільки людей сьогодні змушені залишити свій рідний дім, своїх близьких і їхати у невідомість, щоби зберегти життя!.. Просімо Святого Духа, щоб допоміг їм пережити цей складний час із вірою у серці, «не опускати рук» і бачити небайдужість оточення. Нехай Господь допоможе їм повернутися до рідних домівок, де пануватиме мир і вже не буде війни.

Ілюстрація: Дарина Концевич