Перше вересня. Для когось – дата початку Другої Світової, для інших – банальний День Знань, з якого щороку починається навчальний рік сотень тисяч дітлахів та молоді. Цьогоріч для мене то було маленьке свято – племінниці пішли до школи.
Шкільне свято першого вересня минуло загалом традиційно – привітання вчителів та гостей, урочисті промови, похвальні листи, віршики та пісні про школу і, звісно ж, лунав перший дзвінок, як же без цього. Мала Оля, вона другокласниця, повернувшись додому, ділиться враженнями: «А в нас сьогодні був Санта Клаус!» «Хто?» «Ну, святий Миколай!». Після хвилини замішання, сміху і жартів про те, що до Різдва ще далеко, нам нарешті блиснуло – малеча має на увазі єпископа, який сьогодні був присутній на шкільному святі. Якось так щасливо склалося, що в їхній школі, окрім традиційно присутнього на шкільних урочистостях місцевого настоятеля, цього року 1 вересня був присутній і єпископ-ординарій Леон Дубравський. Маленька ще наша Оля, але свою порцію катехези отримала: про те, що єпископ – це директор всіх священників, а мітра – це його святковий головний убір. Поки що стільки – манюні лише 8 років. Посміялися, а на думку спало наступне.
Ніби й кумедно – дитина назвала єпископа-ординарія Сантою. А з іншого боку – як добре, що для цієї дівчинки святий Миколай – це не товстий бородатий карлик з рогатими реніферами родом з казкової Лапландії, хоча про це так переконливо розповідають мультики, листівки, фантики і інший різдвяний дріб’язок. Як добре, що для неї – це, поки що, єпископ у мітрі та орнаті, який приходить до школи з розмовами про Бога і благословенням на новий навчальний рік. І що з того, що до 6 грудня ще є час і що святі Миколаї зазвичай не приходять на свято знань до школи. Головне, що Санта виявився справжнім.
_________________________________________________________
УВАГА!
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.