Ці обіти полягають не у зреченні чогось чи обмеженні себе в чомусь. Ці монастичні цінності — наче «Божі знаряддя».
Чернечі обіти часто сприймаються як шлях для вибраних. Ношення габіту може додатково зміцнювати нас переконання про те, що шлях чистоти, вбогості й послуху — винятковий, а тому дещо поза світом пересічної людини, яка бореться з рахунками і кредитами…
Бенедиктинська скарбниця
На такому тлі цікаво виглядають монаші обіти, які зберегла у своїй скарбниці бенедиктинська традиція. Довгі століття монахи та монахині Ордену Святого Бенедикта складають обіти, які можуть також і звичайне життя мирянина перетворити у шлях до святості.
Монаші обіти мають у Церкві найдавнішу традицію, бо виводяться зі звичаїв пустельників і пустельниць, які віддалялися від світу, щоб шукати Бога в тиші відлюдництва і боротися зі злом у власних душах. Ці обіти полягають не у зреченні чи обмежуванні чогось, а на утвердженні певних цінностей.
Stabilitas, тобто постійність; conversio morum, тобто переміна звичаїв; obedientia, тобто послух, — ось давні цінності монастицизму. Як їх застосовувати у світському житті?
Stabilitas — відвага бути сталим
Сталість, постійність — це воістину виклик у наші часи! Часті подорожі, переселення, зміна місць праці, переїзди у віддалені місцевості стали частиною наших буднів. У цьому немає нічого неправильного; але разом із таким способом життя в дорозі легко набратися споживацької ненаситності й постійного прагнення чогось нового.
Від цих тривожних симптомів св. Бенедикт пропонує нам ліки сталості, яка полягає у вірності. В кожного з нас — своє покликання, свої обов’язки, свої близькі та місця, де ми живемо. Вірність часто є складною. Інколи хотілось би втекти світ за очі, виїхати якнайдалі… Сталість є напоумленням залишитися, щоб — як каже Євангеліє — ще раз «обкопати і обкласти гноєм» свою життєву смоківницю, дозволити розвинутися буденній любові, всупереч знеохоченню.
Монахи та монахині бенедиктинських орденів пов’язують свої життя з конкретним монастирем назавжди. Вочевидь зміни бувають, але вони радше винятком, аніж правилом. І в цьому полягає сталість їхнього життя. Конкретна спільнота стає «школою любові». Буденність приносить спільні радості і взаємні притирання, а монах чи монахиня зважуються на вірність обраній ними постійності.
Миряни, однак, не живуть у монастирях, а «школою любові» для них є їхня сім’я і родина, співпрацівники та друзі. Тим, що будує сталість у світському житті, є ритм молитви. Вірність ранковій та вечірній молитві є суттю stabilitas. А частина з нас може собі дозволити навіть на щоденну участь у Євхаристії.
Монахи з Емплфорта, у Великій Британії, заохочують мирян до prayer stop — хвилини молитовної зупинки протягом дня. У такому ритмі ми з дня на день вкорінюємося в Бозі, а наше життя стає щораз радикальнішим (radix латиною означає «корінь»).
Conversio morum — переміна звичаїв
Кожна мить буденності цілком пасує для моменту переміни звичаїв. У Статуті св. Бенедикта один з розділів зветься «Як монахи мають спати». Бо у переміні звичаїв ідеться про дрібні й конкретні речі.
Інколи може здаватися, що наша любов — мала й мілка, в ній бракує жару і початкового запалу. Йдучи слідами монашої духовності, можемо в такі моменти звертати увагу не на те, що ми відчуваємо, а на те, що вирішуємо і робимо. Маленькі жести доброзичливості, усмішка в магазині, відвідання батьків, приязна розмова з сусідом — усе це нам під силу. Часто, однак, ми недооцінюємо такі дрібниці, прагнучи до такої чи іншої величі.
Переміна звичаїв у монаха має своїм джерелом молитву. Саме там, у Джерелі життя, відбувається радикальна зміна, яка потім відображається у глибокій трансформації щоденності. Вона полягає не в «одноразовій» революції, а в шерегу малих перемог, які ми здобуваємо протягом дня. Завдяки такій «малій дорозі» ми можемо бути у прихованій, інтимній близькості з Тим, про Кого знаємо, що Він нас любить.
Послух, або ж слухання
Третя монастична цінність це послух. Її складно прийняти, бо ми часто прагнемо свободи й незалежності. Саме слово obedientia, тобто послух, походить від слова «слухати».
Як перенести в нашу буденність монаший досвід послуху? Вочевидь можна його розуміти як послух щодо начальника чи батьків. Однак слухання також може мати глибший вимір. Початком може стати вслуховування в своє нутро — що нам каже наше тіло? Що нам підказує серце?
Тоді ми можемо вслухатися в свою слабкість, уразливість і – можливо — також і безсилля. Коли ми зустрічаємо людей убогих, тоді слухання набирає особливого виміру: ми відкриваємося на крихкість іншої людини.
Найглибшим слуханням завжди є послух волі Божій: «не моя, але Твоя воля нехай станеться». Ми можемо це робити у ранковому ввіренні Богові всього дня, що розпочинається, а особливо ж ситуацій, що можуть виявитися складними, викликають в нас острах, є нашим хрестом.
Монастичні цінності як Божі знаряддя
Ці цінності богопосвяченого життя можна застосувати в будь-яку мить. Вони нас навчають, як відкриватися на тишу, бо вона повна присутності Бога. Він любить нас незвичайною і ніжною любов’ю, а цінності монашого життя це духовні знаряддя, які дозволяють нам прийняти Божу любов.
Переклад CREDO за: Адам Полєскі, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
