5 квітня у багатьох країнах відзначається як День дерев. За цієї нагоди підкреслюємо, яке значення мають дерева для екосистеми планети, даючи нам, зокрема, кисень.
Символіку дерева охоче використовували також натхненні автори, описуючи те, що необхідне, а водночас небезпечне для духовного життя.
Більшість культур (якщо не всі взагалі) вшановували у своїй історії прастарі дерева. Зрештою, багато з них роблять це й досі. Дерева сприймаються як «мости», вони єднають те, що божественне, з тим, що людське (в доброму чи поганому сенсі); дерева вважають джерелом знання, життя, плідності, довговічності. Зловживання, непошана або використання з поганою метою силою цих дерев може призвести до катастрофи, а в підсумку принести смерть. Так як у біблійній розповіді про райський сад, із його деревами життя та пізнання добра і зла (Бут 2,9).
Культові дерева з переказів різних культур завжди чимось вирізняються з‑поміж інших дерев у лісі чи в саду. Через це їх сприймають як приналежних до окремого, виняткового, трансцендентного виду створінь. Опубліковане наприкінці січня дослідження авторства трьох учених, що спеціалізуються на природничих науках, розглядає роль, яку старі, «легендарні» дерева відіграють у реальних екосистемах планети.
Аналіз вийшов друком у журналі «Nature». Він розкриває ключову роль прастарих дерев у розвитку та існуванні лісів по всьому світу. Згадані науковці (Чарльз Кеннон із Morton Arboretum, Джанлука Піовесан з Університету Тушіа у Вітербо та Сержі Мюнне-Бош із Барселони) показали, як невелика кількість старих дерев забезпечує генетичну та еволюційну користь решті лісу. Звані в дослідженні «деревами життя», прастарі дерева зазвичай у 10-20 разів старші за середній вік рослин у їхніх екосистемах.
Святе Письмо і образ дерева
Символіка цих «дерев життя» відіграє велику роль у більшості релігій та міфологій, починаючи зі скандинавського Іґґдрасиля, що описаний в ісландських сагах, і по св. Августина, який вбачав у хресті Спасителя істинне Lignum Vitae — Дерево життя, передречене у Книзі Буття (2,9).
Те саме, в принципі, дерево з’являється в останній книзі Біблії, Апокаліпсисі, як частина нового райського саду. Остання книга тут немовби повторює і сповнює слова першої книги Святого Письма. В Одкровенні дерево це вже не є забороненим, оскільки пов’язане з об’явленням Бога у Христі.
Святий Бонавентура написав відомі слова (точніше кажучи, у своєму Lignum Vitae), що лікувальним плодом дерева життя є сам Христос. У схожому тоні навчав щодо цього у своєму коментарі до Євангелія від Луки св. Альберт Великий. Він стверджував, що Євхаристія це плід дерева життя. Що більше, св. Августин (попередник їх обох) глибоко ототожнював дерево життя з самим Христом. У своєму славнозвісному коментарі «Про дослівне значення Книги Буття» Августин написав:
«Усі ці речі [тобто образи та постаті Книги Буття. — Прим. ред.] означають не те, чим вони є, але водночас вони були матеріальною дійсністю. І коли оповідач про них згадував, то не вдавався до метафоричної мови, але подавав конкретний образ речей, майбутні посилання на які були метафоричними. Отож Дерево життя було також Христом (…) і, по суті справи, Бог не хотів, щоб людина жила в раю без таємниці духовних справ, представлених їй у тілесній формі. Отож як інші дерева давали їй поживу, так це [давало людині] таїнство. (…) Слушно Його називають усім, що було до Нього, щоб Його виразити».
Наука підтвердила Книгу Буття
Як святі розуміли, що дерево життя насправді насичує віруючих, так сучасні науковці відкрили, що прастарі дерева підтримують здоров’я інших дерев, що їх оточують. То вони уберігають ліси від вимирання та підтримують їхнє зростання протягом тисячоліть. Досліджуючи демографічні закономірності прастарих лісів, дослідники довели, що дуже мала популяція дерев (менше 1% за всі дерева в конкретному середовищі) «вирізняються як переможці ‘лотереї’ в історії життя, досягаючи дуже старого віку, з’єднуючи екологічні цикли, що поширюються на цілі століття».
«У наших моделях ці рідкісні, прастарі дерева виявляються необхідними для тривалої життєздатності лісу. Вони істотно розширюють часовий проміжок загальної генетичної різноманітності популяції», — пояснює доктор Кеннок.
Дослідження показує, що ці екстремально старі «дерева життя» вистояли у незліченних екологічних змінах. Ця стійкість дозволила їм передати свій генетичний матеріал решті організмів, що існують довкола них. Водночас вони поглинають більшу кількість двоокису вуглецю, порівняно з іншими типовими старими деревами у лісах.
Тим не менше, треба підкреслити, що стійкість «дерев життя» не означає їхнього «імунітету» проти вирубування лісів чи проти інших екологічних загроз.
фінансово.
Щиро дякуємо!
