Війна приносить численні фізичні, психологічні й духовні рани. І так само, як лікар потрібен для лікування фізичних ран, ми потребуємо когось, хто допоможе виявити психологічні й духовні рани.
Вони, хоч іноді й невидимі, завдають надзвичайно великого болю, особливо коли йдеться про біль втрати рідних. Про супровід людей, які переживають втрату, в інтерв’ю для Vatican News розповів о. Олександр Халаїм, священник Кам’янець-Подільської дієцезії РКЦ.
«Тим, хто втратив рідних, важливо дати зрозуміти, що ми завжди поруч і готові допомогти їм це пережити; дати зрозуміти, що вони ніколи не самотні, — бо багато матерів, дружин залишилися самі, не маючи нікого, і мають відчуття, ніби вони більше нікому в світі не потрібні», — наголошує отець Олександр, військовий капелан і Місіонер милосердя. Він розповів про підтримку й супровід тих людей, чиї рідні загинули на фронті або перебувають у російському полоні.
Регулярні зустрічі
Отець зазначив: цей супровід має форму щотижневих зустрічей. «Вони збираються, ми спілкуємося, молимося разом, а потім, якщо хтось потребує індивідуального супроводу, то залишається для індивідуальної розмови. Ми створили окремі групи для матерів, дружин і сестер, чиї рідні зниклих безвісти, і окрему групу для тих, чиї рідні загинули. Це окремі групи, бо вони по‑різному переживають свою втрату: ті, хто ще має якусь надію на те, що син, чоловік чи брат повернеться, по-іншому переживають втрату, ніж ті, хто вже знає остаточно, що їхня дитина, чи чоловік, чи брат уже ніколи не повернеться».
Всім потрібно відчувати підтримку
Отець Олександр підкреслив: допомагають не тільки тим, хто належить до церковної спільноти. «Майже половина з цих людей не є віруючими. Можливо, вони охрещені, але не практикуючі, — зауважує він. — Для них важливо, що хтось із ними, що хтось ними опікується, допомагає їм не лише пережити це горе, цю втрату, але також потім у цих спільнотах, у цих групах ми думаємо, як допомогти, наприклад, віднайти когось чи допомогти в конкретний спосіб: куди звернутися, як звернутися, як написати листа. Тобто вони знаходять не лише психологічну, духовну підтримку, але й певні нові рішення, як далі діяти».
Відповідаючи на запитання про те, як люди дізнаються про такі зустрічі, отець Олександр пояснив: спочатку про це було оголошено в храмі, а потім учасники зустрічей передають інформацію іншим.
Центр реабілітації, план. Шаровечка
Всеосяжний підхід
Супровід людей, що переживають втрату, охоплює різні виміри: тілесний, духовний та психічний; працівники Центру реабілітації чітко розмежовують ці сфери, присвячуючи зустрічі різним темам.
«Духовна допомога може включати сповідь, духовну розмову, супровід духівника, — каже священник. — Ми залучаємо кваліфікованих експертів і кажемо людям, наприклад, що сьогодні зустріч буде з психологом, або вона буде присвячена тому, щоб ми навчилися переживати, коли ми вдома, коли приходить сум, горе і нам важко опанувати своє тіло: щоб ми навчилися, наприклад, як правильно дихати, як опанувати себе, як переживати горе самому вдома або як допомогти в цьому комусь іншому. Ми заздалегідь попереджуємо учасників про наступні зустрічі, тобто кажемо, яка зустріч буде наступної неділі чи за тиждень, щоб вони знали певну логіку подій і що відбуватиметься».
Фахова підготовка до супроводу
«Боже Провидіння настільки дивне! За рік чи півтора перед повномасштабним вторгненням я зустрівся з друзями, які запропонували пройти в Німеччині курс травмотерапії, — каже о. Олександр у відповідь на те, як він здобув знання, необхідні для допомоги цим людям. — В середині лютого, перед самим вторгненням, я закінчив цей курс. І я це справді вважаю Божим Провидінням. Це дало мені ключі для розуміння певних подій, певної логіки людської психіки, знання про те, як люди можуть не переживати травму. Також я там познайомився з багатьма експертами і вже мав основу для того, як діяти. Тобто навіть якщо я чогось не розумію, то можна залучити тих, хто набагато більше кваліфікований. І тепер навіть ті, хто вже провадить групу, продовжують різні вишколи. Наприклад, у Німеччині і тут в Україні є вишкіл для того, щоб навчитися допомагати цим людям. Так само і я надалі навчаюсь на трьох різних психологічних напрямках, щоби зрозуміти, як допомагати».
Потрібен час, щоб загоїти рани
Отримані травми не зникнуть після закінчення війни. «Сама травма війни, пережиття війни, ці події війни надовго залишаться в психіці і в голові, — зазначив о. Олександр Халаїм, — і над цим потрібно буде працювати ще не одне десятиліття. Тому ми вже готуємо людей, групи. У вересні-жовтні плануємо відкрити Центр реабілітації для військових, їхніх сімей та дітей».
Духовна підтримка, яку отець Халаїм пропонує людям, що переживають втрату, полягає в тому, «щоб вони пам’ятали, що вони ніколи не є самі». «Тобто навіть якщо їхні діти загинули — ми віримо у сопричастя святих, і тому їхні діти — завжди поруч, — каже він. — Ми молимося за них і віримо, що ці діти в Божому Царстві. Важливо, щоб родичі загиблих відчували цю присутні своїх рідних, близьких. Тим, чиї діти в полоні або зниклі безвісти, важливо, щоб вони ніколи не втрачали надію, не переставали шукати, не переставали молитися. Молитву особливо відчувають ті, хто перебуває в полоні, тобто солдати, військові. Вони відчувають в особливий спосіб цю материнську підтримку.
Важливо донести, що Церква таких людей ніколи не покидає, що вони завжди можуть знайти підтримку, допомогу, що ми є з ними, ми молимося з ними, ми переживаємо з ними. Ніхто не дає фальшивих надій, що ця рана зникне, з часом пройде, бо вона буде: переживатиметься по-іншому, але вона буде, бо такі рани не зникають, вони будуть боліти все життя, будуть кровоточити все життя.
Важливо також нагадувати, що їхні діти, чоловіки, сини боролися за щось справедливе, за щось світле, що вони віддали життя, за те, щоб хтось жив інший, тобто, в певному сенсі, вони герої, які захищають, стають на захист».
Приготування суспільства до підтримки тих, хто втратив рідних
Отець Олександр вказує на важливість виховувати всю спільноту, все суспільство до того, як допомагати людям, що переживають біль втрати.
«Важливо, щоби спільнота не входила задалеко в пережиття іншої людини, щоб знала певні межі, — бо таким людям надзвичайно важко відкритися комусь чужому, впустити когось у своє горе, у свою трагедію, — пояснює він. — Окрім психологічної формації для травмованих людей, ми також проводимо зустрічі й тренінги для всіх охочих, щоб вони зрозуміли, як можуть допомогти. Проводимо курси для дружин та матерів військових: наприклад, коли вони телефонують, то про що можуть запитувати, як їм спілкуватися. Тобто потрібно розуміти, як поводитися в певних ситуаціях, бо це ситуації, які повністю відрізняються від тих, що ми зазвичай переживаємо».
Папа Франциск і о. Олександр Халаїм, Місіонер милосердя, призначений Папою
фінансово.
Щиро дякуємо!
