«Добрим словом Ви можете зігріти чиюсь душу»

Волонтер Карітасу України Лідія Чупляк відвідала Шпиталь Шептицького у Львові та довідалась у його працівників – Галини Курницької та Ярослави Пилат – яким чином надається допомога потребуючим. Крім новітнього обладнання, дорогих ліків важливу роль грає людське ставлення до пацієнтів.

Тому Шпиталь є передовим закладом в Україні з надання допомоги найбільш потребуючим, зокрема ВІЛ-позитивним.

У 1903 році доктор Євген Озаркевич (Шпиталь розміщується саме на вул. Є. Озаркевича, 4 – прим. автора) разом з іншими медиками на чолі з Главою Греко-Католицької Церкви Митрополитом Андреєм Шептицьким організували лікарське товариство «Народна лічниця» і створили невелику клініку.

Я так дуже хотів би обтерти сльози з очей тих, хто плаче,
потішити кожного, хто сумує,
покріпити кожного, хто слабкий та немічний,
уздоровити кожного, хто хворий,
просвітити кожного, хто темний…
Я хотів би стати всім для всіх,щоб усіх спасти.
Митрополит Андрей

Проект Домашня опіка був запроваджений у 1999 році за ініціативи Карітасу України та фінансувався партнерами з Німеччини. Початково проект запроваджувався для остарбайтерів. Саме тут мені випала честь познайомитись із самовідданими та рідкісними у нас час людьми – Галиною Курницькою, координатором проекту, та Ярославою Пилат, соціальним працівником Шпиталю Шептицького.

– У той час і зараз надаються медико-соціальні послуги, тобто послуги соціального представника та медичні послуги: гігієна тіла, вимірювання тиску, ін’єкції, ремонт одягу та взуття, допомога по господарству, закупівля продуктів, – розповідає працівник Шпиталю Шептицького Галина Курницька. – Тоді в рамках проекту була стаття «Медикаменти» і згідно з призначеннями лікаря, відповідно до рецепту, закуповувалися ліки та видавались підопічним. Також раніше ще надавалась суттєва допомога продуктами харчування – закуповувались продукти, формувались у пайки та видавались кожному підопічному. Зараз соціальні працівники приходять додому, допомагають потребуючим. Ми маємо пральню, тому допомагаємо прати. Раніше в Шпиталі Шептицького цього не було.

Розмову продовжила соціальний працівник ВІЛ-сервісних проектів Шпиталю Шептицького Ярослава Пилат:

– Серед підопічних є люди похилого віку, неповносправні. Є також ВІЛ-позитивні, яким надається медико-соціальний супровід. Зараз їх близько 20 осіб.

Далі пані Ярослава детальніше розповіла про діяльність Шпиталя Шептицького.

– Як потрапляють до вас ВІЛ–позитивні?

– В основному вся інформація йде від Львівського обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом. Інформація є конфіденційна і ніхто її розголошувати немає права. Ми почали працювати із СНІД-центром у 2007 році. Допомога була спрямована на закупівлю дитячого харчування. На той час обласний центр СНІДу не мав можливості закуповувати дитяче харчування. Тоді вперше була укладена угода зі СНІД-центром, яка щороку поновлюється. СНІД-центр звернувся із проханням допомогти. Ми взяли 20 дітей під свою опіку, для яких закуповували спеціальні суміші і кожного місяця роздавали. Цей проект був в рамках «Домашньої опіки». Згодом обласний центр СНІДу став отримувати державне замовлення на дитяче харчування і почав видавати харчування планово.

Наступного разу ми почали працювати зі СНІД-центром у 2008 році в рамках київського проекту «Від серця до серця». Лікар запитує хворого, чи знає він або вона про існування такої організації як Шпиталь імені Митрополита Андрея Шептицького, де надається медико-соціальний супровід для хворих, і чи хотіли б вони в ньому обслуговуватись. Якщо людина погоджується, тоді хворим дають координати. Інший шлях: одна людина сказала іншій.

– Яка категорія ВІЛ-позитивних людей до Вас потрапляє? І чим в першу чергу ви допомагаєте ВІЛ-позитивним?

– В основному це все молоді люди, які в свій час прожили дуже веселе життя, не відмовляючи собі ні в чому, які ніколи не думали, що колись зіткнуться з життєвими проблемами та проблемами власного здоров’я. Це люди, які практично повноцінно не жили в суспільстві, тобто не можуть самостійно вирішити елементарних побутових проблем. Ці люди бояться оформляти документи у поліклінічних відділеннях, бо в такому разі не буде дотримано лікарської таємниці.

Ще одна проблема полягає у тому, що в Україні немає інвалідності по ВІЛ/СНІІДу, тому оформити інвалідність можна лише за супутньою хворобою. Дуже часто ВІЛ чи СНІД-позитивні отримують відмову.

У кожного є щось своє. Першочерговим для них є ліки. З кожним роком кількість хворих у СНІД-центрі збільшується. Державне планування має свої недоліки. Центр не встигає запланувати ту кількість ліків, яка буде необхідна. Тому до кінця року в СНІД-центрі виникають проблеми з ліками. Та й не кожен хоче віддавати власні гроші на ліки. Тому дуже велика кількість людей іде до нас просто за ліками. Ліки вони отримують безкоштовно.

– Чи проводиться профілактична роз’яснювальна робота про ВІЛ/СНІД?

– Ми намагаємось подати інформацію. Дуже велика кількість людей нічого не знають про ВІЛ/СНІД. Інколи приходить людина, яка нещодавно дізналася про свій статус. Вона є в шоці, налякана, питає, що це за хвороба, просить розказати їй щось та дати літературу. Ми не проводимо первинну профілактику, маємо уже тільки медико-соціальний супровід ВІЛ-інфікованих. До речі, з метою психологічної підтримки у Шпиталі Шептицького працює також психолог.

– Які ще благодійні організації, крім Карітасу України, допомагають Вам у цьому напрямку?

– У цьому напрямку працюють ще Всеукраїнська мережа ЛЖВ, благодійні фонди «Аванте», САЛЮС, «Усі разом». Але ці організації працюють лише у певному напрямку, наприклад, в тюрмах. Ми не маємо таких повноважень. Але якщо під час опіки над людиною, її ув’язнили, ми можемо лише поцікавитись про долю нашого підопічного. І тут наша компетенція закінчується. Далі ми вже звертаємось в ту організацію, яка є більш компетентна у цих питаннях.

– У липні цього року у Відні відбулась міжнародна конференція «СНІД 2010». Розкажіть, будь-ласка, коротко про свої враження.

– Конференція дала можливість оцінити ситуацію з епідемією ВІЛ/СНІДу, яка склалася у світі, усвідомлення того, що проблема є дійсно глобальною. І Україна не є виключенням. Про це треба говорити. А нам доводиться стикатися із проблемою браку інформації не тільки у населення, а й у медичних працівників. Звичайно, не всі повинні знати все, однак потрібно володіти мінімальною інформацією, яка дасть можливість правильно розуміти стан речей.

Усім нам треба пам’ятати, що навколо нас є люди, які потребують нашої допомоги, нашого співчуття та розуміння. Не треба боятись глянути правді у вічі та розгледіти реальність.

І не завжди допомога полягає у матеріальному. Своїм теплим серцем, щирою посмішкою, добрим словом Ви можете зігріти чиюсь душу.

«А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Євангеліє від Матвія 25 розділ,40 вірш).

На сьогодні Шпиталь Шептицького надає такі медичні та соціальні послуги:

– амбулаторна консультативна допомога різноманітного профілю;

– лікування в умовах «денного стаціонару»;

-запобігання хворобам, зокрема туберкульозу;

-«домашня опіка» над 130 самотніми людьми похилого віку, неповносправними;

-допомога ВІЛ-позитивним;

-допомога залежним від алкоголю та наркотиків;

-благодійна діяльність.