Останній «постріл собі у ногу» щодо ватикансько-китайської політики Святий Престол зробив у середині липня, оголосивши, що Папа Франциск «визнав» єпископа Йосифа Шеня Біня єпископом Шанхаю — незважаючи на те, що він був «переведений» до найважливішої і найпрестижнішої дієцезії Китаю режимом Сі Цзіньпіна, а не Папою.
Кілька днів потому єзуїтський журнал «Америка» оприлюднив розлогий аналіз цього римського чолобиття за авторством Джерарда О’Коннела, свого кореспондента у Ватикані. О’Коннелл, зі свого боку, спирався на те, що у Vatican News описали як інтерв’ю з Державним секретарем П’єтро Пароліном, хоча насправді це було автоінтерв’ю: кардинал розіслав заздалегідь написані питання і відповіді на них для публікації різними ватиканськими медіа.
Одним із разючих відкриттів цього самоопитування стали слова Пароліна про те, що два попередніх переведення єпископів у межах Китаю (у 2022 та 2023 роках) відбулися «без участі Святого Престолу», і що «такий спосіб дій не враховує духу діалогу і співпраці, що протягом багатьох років визначався ватиканською і китайською сторонами».
На все це можна лише сказати: який ще «дух діалогу і співпраці»? Чи Ватикан серйозно вірить, що тоталітарний режим — той, що веде наймасштабніше у світі стеження за власним населенням, будує геноцидні концтабори для етнічних і релігійних меншин, блокує міжнародне розслідування своєї ролі у глобальному спалаху коронавірусу і публічно заявляє, що всі релігії у Китаї мають бути «сінізовані» (тобто підпорядковані концепції режиму про те, чим є і яким має бути Китай) — справді зацікавлений у діалозі і співпраці? Навіть якби це наївне припущення і було початковою передумовою Ватикану у переговорах, наслідком яких стало підписання угоди 2018 року між Китаєм і Святим Престолом, хіба наступні порушення Китаєм цієї угоди та репресії проти католиків не мали би спонукати до критичного перегляду цієї передумови?
Хіба протягом історії Святий Престол нічого не навчився з поведінки тоталітарних режимів, кожен із яких, без винятку, прагнув підпорядкувати християнські громади ідеології режиму — чи йшлося про нацизм, чи про ленінізм, чи про «думку Сі Цзіньпіна»?
Я розумію обмеження дипломатичної мови під час складних переговорів. Та є щось самопринизливе і трагічно нерозумне (не кажучи вже про моральну сумнівність) у тому, щоб доводити дипломатичну мову до крайнощів, твердячи — як це зробив кардинал — що розмова між Ватиканом і Пекіном триватиме, «покладаючись на мудрість і добру волю кожного». Яку «мудрість» чи «добру волю» виявив Пекін із 2018 року? Чи є його нинішня програма залучення католицького духовенства Гонконгу на материк для навчання «сінізації» виявом доброї волі — чи актом примусу і залякування?
Така ж нездатність — або вперта відмова — зрозуміти природу режиму, подібного до режиму Сі Цзіньпіна, відчувалася у сподіваннях кардинала, що для єпископату Китаю буде розроблено «адекватний статут». Уявімо собі, заради мисленнєвого експерименту, що статут, «адекватний» стандартам римських канонічних юристів, був розроблений, і що була створена Конференція єпископів Китаю. Враховуючи історію режиму Сі Цзіньпіна з моменту підписання угоди між Ватиканом і Китаєм у 2018 році, як розумна людина могла припустити, що цього статуту дотримуватимуться, і що конференція працюватиме відповідно до того, що кардинал Паролін назвав її «церковною природою та пастирською місією» ? Скільки разів треба отримати удар нижче пояса, щоб зрозуміти, що ваш партнер грає не за правилами?
Читайте також: Святий Престол капітулював перед Комуністичною партією Китаю?
Крім того, кардинал Паролін закликав китайську владу створити «стабільний офіс комунікації» між Святим Престолом і материковим Китаєм, який зробить діалог «більш плинним і плідним». Джерард О’Коннелл повідомив, що раніше китайський режим у відповідь на це прохання давав відсіч, вимагаючи від Святого Престолу закрити свій «навчальний офіс» у Гонконзі. Якій меті служитиме цей «стабільний офіс комунікації»? Чи це відкриває шлях до дипломатичного святого Грааля, який так довго шукали певні італійські ватиканські дипломати: до посольства Святого Престолу у Пекіні? Але для цього Святому Престолу треба буде розірвати дипломатичні відносини з Тайванем, першою в історії китайською демократією. І, незважаючи на фантазії Ватикану про «місце за столом», посольство нічого не додасть до важелів впливу Святого Престолу на режим у Пекіні, натомість ще більше приглушить публічний голос Ватикану.
У Колегії кардиналів небагато ентузіастів щодо поточної політики щодо Китаю, а перевірка політичної лінії буде обов’язковою під час наступного періоду папського міжправління. Цю дискусію слід починати з розуміння того, що, якими би шляхетними не були наміри, поточна політика — це помилка, що завдає шкоди моральному авторитету і свідченню Церкви.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, First Things
фінансово.
Щиро дякуємо!
