Все, що змінилося в нас упродовж останніх 20 років, загалом можна звести до каталогізації звичок і рольових установок. Маю на увазі саме той зріз людського життя, який поділяють усі люди без огляду на особисті уподобання або соціальний статус. Деякі з цих звичок занепали або переродились у нові. Наприклад, мало хто пише паперові листи й викидає сміття за графіком. На зміну конверту з маркою прийшла електронна пошта, а ранковому сміттєвозу – цілодобові металеві баки. Однак, що насправді дає підстави вважати, що людина зразка кінця 2009 року разюче відрізняється від тієї ж людини, але у версії року 1991?
По-перше, ми стали частиною великого світу нестримного споживання – з усіма позитивними й негативними наслідками. Замість базарів ми тепер ходимо у супермаркети. І купуємо там зовсім не абстрактну сметану, як було колись. Спочатку ми звертаємо увагу на упаковку з корівкою, торговельну марку, дату виготовлення та вміст консервантів. Сметана нас цікавить останньою чергою. Те саме стосується всього іншого – мобільних телефонів, автомобілів, пральних машин і комп’ютерів. І навіть самих супермаркетів.
По-друге, більшість того, що ми споживаємо, вироблено в Китаї. По суті, весь товарний світ навколо поділяється на «Китай» і «не-Китай». Без китайського наше життя принципово неможливе, а з усім китайським воно просто нестерпне. Тому й доводиться балансувати між цими крайнощами. Вибираючи DVD-плеєр, ми намагаємось зачепитися за примарне «made in Germany», хоча щось нам підказує, що в цьому випадку Німеччина – лише одна з китайських провінцій. Чи не тому «українське» в нашій свідомості поволі стає відповідником «якісного».
По-третє, як правило, ми купуємо в кредит авта, не маючи ні гаража, ні квартири, а деколи й водійських прав. Тому «лексус» під вікнами обшарпаної «хрущівки» – це промовиста метафора нашого невміння жити за потребами. Так, усі ми лише вчимося жити у товарному світі. Так, ми проходимо стадії ставлення до грошей. Спочатку їх обожнюємо, потім перетворюємо на головну мету, а згодом усвідомлюємо, що це лише засіб, до якого потрібен здоровий глузд і бажано чисте сумління.
По-четверте, усі ми користуємося інтернетом або принаймні здогадуємося, що він існує й без нього вже неможливо. Інтернет із допоміжного засобу, звідки ще вчора скачувався лише шкільний реферат, стає паралельним середовищем, яке формує наш спосіб життя та світогляд. Сьогодні фраза «Я не маю вдома інтернету» ще якось сприймається, а завтра вже буде синонімом фрази «В мене не всі вдома».
А ще ми живемо у світі акцій і сезонних знижок, можемо вільно змінювати мобільних операторів, забувши, що таке стаціонарний телефон, харчуємось у забігайлівках швидкої їжі, їздимо маршрутками, відпочиваємо в Єгипті, користуємось платіжними банківськими картками, підігріваємо борщ у мікрохвильовці. Для нових звичок українці колись вигадали влучну приказку – до доброго звикаєш. Однак, загадкою залишається старе, як світ, запитання: чи насправді ми змінилися по суті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
