«Одним із глибоких і важливих аспектів синодальногості для мене є підтримка делегатів Синоду – через молитву та слова підбадьорення – українців, що страждають від війни», – розповіла пані Марія Сабов, мирянка, яка представляла Україну, а зокрема, Мукачівську греко-католицьку єпархію, на другій сесії XVI Загальної звичайної асамблеї Синоду єпископів.
У неділю, 27 жовтня 2024 р., відбулося офіційне завершення праць XVI Загальної звичайної асамблеї Синоду єпископів, що була присвячена темі синодальності. Серед п’ятьох учасників, що представляли українських католиків, була також пані Марія Сабов, мирянка, з Мукачівсько греко-католицької єпархії, дружина священика та викладачка німецької мови. В інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News вона розповіла про те, як потрапила на Синод, про розуміння поняття “синодальності”, про основні ідеї її доповідей перед учасниками Синоду та про служіння Мукачівської греко-католицької єпархії, а зокрема, парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці в місті Берегове, людям, які втікали від війни на початку повномасштабного російського вторгнення.
— Пані Маріє, як виникла ідея вашої участі у Синоді?
— На континентальний етап Cиноду в Празі, що розпочався 5 лютого 2023 року на тему «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія», тогочасний Апостольський адміністратор нашої єпархії владика Ніл Лущак делегував мене, двоє священників – отця Михайла Микуланинця та отця Василя Підгірського – та пані Олесю Носенко. На превеликий жаль, через початок війни в Україні нашій єпархії не до кінця вдалося пройти єпархіальний етап синодального процесу, але до Синоду готувалися ретельно. Прочитавши попередньо надісланий документ, ми збиралися, роздумували, спільно молилися та практикували розмову в дусі. А вже після континентального етапу всі четверо залишили заявки на участь у світовому етапі Синоду. Я навіть не сподівалася, що потраплю в десятку осіб з континенту, яких обере сам Святіший Отець. Я отримала листа зі словами: «Вас обрав Папа Франциск для участі в XVI Генеральній Асамблеї Синоду Єпископів, що відбудеться в жовтні 2023 року». Я не могла повірити своїм очам: з одного боку, це була величезна радість, а з іншого, усвідомлення важливої місії та відповідальності. Потім слідували підготовка та молитви. Я жертвувала паломництва до Меджугор’я в Боснії і Герцоговині та до Марія-Повчів Угорщинні, щоб Дух Святий провадив мене. Це була для мене велика Божа ласка, чудова нагода для збагачення досвіду і, водночас, честь. Вже для участі в другій сесії синоду цього року я просто підтвердила свою участь.
— Окрім цього закономірного хвилювання, усвідомлення великої відповідальності, чи були у вас якісь очікування стосовно Синоду і чи вони справдилися?
— Очевидно, що Синоди скликаються для обговорення важливих питань, які стосуються життя і місії Церкви. Це свого роду майданчик для консультацій, обговорень, відкритого діалогу, співпраці та прийняття рішень, які спрямовані на оновлення Церкви, зміцнення єдності. Таким чином, це відповідь на виклики Церкви в сучасному житті. Я очікувала від Синоду відкритості до діалогу та оновлення. Важливо, щоб Церква була ближчою до людей, слухала їхні потреби і реагувала на виклики сучасного світу. Також Церква повинна проявляти особливу чуйність та підтримку щодо місцевих Церков, враховуючи їхні потреби, обставини та культурні особливості. Саме це, на мою думку, має допомогти зберегти єдність у різноманітності, коли кожна місцева Церква може залишатися частиною єдиної Христової Церкви. Те, що я пережила під час Синоду, перевершило всі мої сподівання та очікування: ділення досвідом, участь від мирян до єпископів, митрополитів, кардиналів, відкриті висловлювання, бажання та необхідність чути всі голоси, що відображає реальні потреби всіх членів Церкви. Не зважаючи на різноманітність потреб та різнобарвність культур, на виникнення розбіжностей, все базується на молитві, слуханні Божого слова, розмові в Святому Дусі, в обміні дарами, взаємоповазі та взаєморозумінні. За цей період ми стали великою родиною, що свідчить у своїй єдності Живого Христа. І ми продовжуємо йти далі, крокуючи спільно за Ним. Це неоціненний досвід для мене.
— Ґрунтуючись на Вашому досвіді участі в Синоді про синодальність, чим, на вашу думку є синодальність?
— З того часу, як Святіший Отець ініціював у 2021 р. Синод про синодальність, ми вирушили в дорогу, багатства і плідність якої відкриваємо для себе дедалі більше. Це заклик до радості та оновлення Божого народу в слідуванні за Господом та у відданості служінню Його місії. Синодальність – це спільна хода з Христом до Божого Царства в єдності з усім людством, це взаємопов’язана гармонія в абсолютній єдності Святої Трійці, що служить моделлю для Церкви. Одним із глибоких і важливих аспектів синодальногості для мене є підтримка делегатів Синоду – через молитву та слова підбадьорення – українців, що страждаються від війни, і це є невід’ємною частиною єдності та солідарності в Церкві. Щоденна молитва за Україну і тих, хто страждає в цей непростий час, є свідченням віри і надії, що Бог не полишає Свій народ. Відчуваючи на своєму досвіді цю підтримку, я часто пишу на своїй сторінці в соцмережі: “Україно, весь світ молиться з тобою і за тебе”. Підтримка і молитва додають сил людям і нагадують про братню любов спільноти Церкви.
— Ви, як дружина священника, маєте досвід діяльності при Церкві. Що нового відкрилося Вам про сутність Церкви під час участі в Синоді?
— Під час участі в Синоді мені відкрилося глибше розуміння того, наскільки важливою є синодальність, спільне прагнення єдності й оновлення Церкви. Я краще відчула, що Церква – це не лише духовенство, а вся спільнота вірян, де кожен голос має значення. Відкрилася важливість слухання одне одного між різними верствами, а також відповідальність кожного за розвиток і місію Церкви. Це розширило мій погляд на Церкву як на живий організм, де кожен, ніби в сім’ї, виконує свою роль і обов’язки в гармонії, таким чином цей організм реагує на потреби свого народу і часу.
Під час Синоду Ви мали можливість кілька раз звертатися з доповіддю до учасників. Якими були основні ідеї Ваших доповідей?
Як дружина греко-католицького священика, як мати і викладачка, я підкреслювала важливість сімейних та освітніх цінностей у формуванні віри і підтримки духовного життя. Я звертала увагу на те, що сім’я є фундаментом християнського виховання, що освіта та приклад батьків впливають на духовний розвиток дітей і молоді, а вони – майбутнє нашої Церкви. Також наголошувала на ролі жінки в Церкві, на її внескові у служіння, підтримку сімей та громади, таким чином, на важливості співпраці між мирянами та духовенством для зміцнення єдності Церкви. Одна з моїх доповідей була також присвячена темі гармонії між чоловіком і жінкою, де підкреслила, що в Католицькій Церкві така гармонія полягає в рівності, взаємоповазі та взаємодоповненні. Чоловік і жінка створені на образ і подобу Божу, мають унікальні дари покликання, що збагачують спільноту. У шлюбі вони покликані підтримувати один одного, працювати разом для служіння Церкві та суспільству, відображаючи любов Христа до Церкви. Ця гармонія виявляється через співпрацю, діалог та взаємну підтримку в родині та громаді. Якщо ж мова йде про ширше залучення і роль жінки в Церкві, то я ділилася, що неодноразово бачила важливість “жіночого” у пасторальній допомозі своєму чоловікові. Але важливо, що гармонія рівності між “чоловічим” і “жіночим” не є змаганням у кількості членів в органах правління чи кількості викладачів у богословських закладах. Це не намагання імітувати одне одного, а розкриття свого дару через відмінності між нами, що приводять до справжнього пошуку образу Творця, як гармонії між різним. Я також висловлювала побоювання з приводу можливості втрати справжньої ідентичності та покликання чоловіка і жінки.
— Пані Маріє, відомо, що на початку повномасштабного російського вторгнення Закарпаття стало хабом, куди прибуло і досі прибуває, хоча і менше, велика кількість біженців. Багато з них, після того, як їх прихистили, обігріли, і нагодували, вирушили далі за кордон, а частина з них залишилася. Розкажіть, будь ласка, про служіння Церкви цим людям на вашій парафії та у ваші єпархії.
— На початку повномасштабного вторгнення ми з чоловіком та дітьми, як священнича сім’я, активно долучилися до служіння на парафії та в нашій єпархії. Вже 26 лютого на кордонному перетині «Лужанка» (ми живемо в прикордонному містечку Берегове, що на Закарпатті), за участі лісового господарства та пожежної частини нашого міста, а також нашої парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці, був створений пункт обігріву з усім необхідним. Через жахіття, яке відбувалося в нашій державі, на кордонах України утворилися величезні черги. Матері з дітьми стояли на холоді по 2-3 доби, щоб перетнути кордон. Потрібно було все: теплі ковдри, їжа, гарячі напої, дитячий сегмент харчування і т. д. Вищезгадані служби забезпечили наметами, розкладали багаття та чергували цілодобово. Ми в свою чергу, двічі на день привозили все необхідне та змінювали чергування протягом п’яти місяців, поки існувала в цьому потреба. Паралельно, у понеділок 28 лютого, біля нашого храму у старій будівлі було відкрито пункт збору та видачі необхідних речей для внутрішню переміщених осіб, де люди могли отримати одяг, дитячу їжу та інші види допомоги. Крім того, нам вдалося знайти можливість роздавати щодня сім’ям хліб, дітям – теплі булочки, а згодом – обіди. В церкві збирали харчі. Наші діти також працювали у пункті. Всі небайдужі, вірні, студенти, які працювали в пункті щодня зранку до ночі, забезпечували цілі родини всім необхідним.
Ми важко переживали, коли бачили потребу в невідкладній психологічній допомозі та підтримці. Ми скеровували сім’ї з дітьми до Інклюзивнего центру для дітей. Дорослих, за можливості та з огляду на складність їхнього психологічного стану, залучали до волонтерсської діяльності в пункті. Це слугувало для них свого роду терапією. Вже у березні до лікарні почали привозити поранених військових. Ми надавали підтримку військовослужбовцям, відвідуючи їх у лікарні, приносячи необхідне та здійснюючи моральну підтримку. Це служіння стало нашим внеском у підтримку громади, єпархії та захисників України в цей важкий час. Богослужіння та молитви за припинення війни і захист України є невід’ємною частиною духовного життя наших парафіян по сьогодні.
— Ви сказали, що до допомоги переселенцям Ви залучали також своїх дітей. Окрім ефективного внеску, який вони робили, їхня допомога мала, мабуть, також і виховну цінність. Як мати і викладачка, на що, на Вашу думку, слід тепер звертати увагу у вихованні та супроводі молодого покоління, яке зазнає негативних наслідків війни?
— Як мати, вчитель, викладач, я щодня намагаюся підтримати молоде покоління, яке стикається із викликами війни. На мою думку, сьогодні кожен викладач, вчитель, має безпосередній і прямий обов’язок бути обізнаним в певних аспектах, щоб уміти правильно зреагувати та надати допомогу нашим дітям. Я би запропонувала кілька важливих аспектів, на які слід звернути увагу:
- Психологічна підтримка та емоційна стабільність: важливо допомогти дітям зрозуміти і опрацювати їхні емоції, надаючи простір для розмов про їхні почуття і переживання. Сприяти тому, щоб дитина відчувала себе у безпеці вдома і під час занять;
- Підтримка здорових соціальних зав’язків: заохочувати дітей до підтримки дружніх стосунків, оскільки соціальна ізоляція може посилити травматичний досвід. Також важливе сприяння участі таких дітей у групових заходах;
- Навчання і адаптація: в умовах війни діти можуть відчувати труднощі в навчанні через стрес або переміщення. Слід адаптувати навчальний процес до їхніх потреб, використовуючи різноманітні форми навчання, щоб зробити процес доступнішим і, водночас, цікавим;
- Розвиток навичок саморегуляції: навчання технік самоконтролю та управління стресом. Це можуть бути різні дихальні вправи, творчі заняття чи фізична активність – все це сприяє стабілізації емоцій;
- Формування позитивного майбутнього: діти можуть втратити надію через складності обставин. Важливо формувати у них віру майбутнє підтримуючи їхні мрії та плани;
- Професійна допомога: якщо помітні сильні прояви тривожності, депресії, можливо, закритості чи навіть агресії, то важливо вчасно залучати фахівців (психологів чи соціальних працівників).
У таких випадках важлива чуйність і вміння підтримати наших дітей і молоді в ці складні часи сьогодення, що допоможе їм подолати наслідки війни і у майбутньому стати стійкими до викликів.
Благословення Папи для України
На початку жовтня в залі Павла VI, де відбувалися праці Синоду, пані Марія мала можливість поспілкуватися з Папою Франциском і подякувати йому за його постійне нагадування про війну в Україні. Святіший Отець запропонував їй записати відеозвернення, в якому висловив свою близькість зі стражденним українським народом, та уділив йому своє благословення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
