Голова Конференції єпископів латинського обряду в Україні ділиться своїми роздумами в контексті останніх трагічних подій та 1000 днів від початку повномасштабної війни проти України.
Війна проти України не стихає. У понеділок, 18 листопада 2024 р., російська армія запустила балістичну ракету, яка впала в житловому районі Одеси, убивши десять мирних жителів. Це сталося після трагічної недільної вечірньої атаки на багатоповерховий житловий будинок у Сумах (12 загиблих, серед яких двоє дітей), і масованого російського ракетного обстрілу території України з використанням приблизно 200 ракет і безпілотників, спрямованих переважно на об’єкти інфраструктури.
Єпископ Віталій Скомаровський, голова Конференції єпископів латинського обряду в Україні, прокоментував для Vatican News болісні події після тисячі днів війни.
— Ваше Преосвященство, що би Ви хотіли сказати з приводу цих останніх трагічних подій?
— Саме в ці дні ми бачимо, що жорстокі і смертоносні атаки не припиняються. Гинуть невинні люди, цивільні, страждають діти. Висловлюємо сердечні співчуття всім близьким жертв та пораненим. Ми молимось, щоб крім висловлення стурбованості, світові політики отримали дар мужності і сили. Потрібно, щоб припинити цю безглузду і жорстоку війну. Нехай настане довгожданий мир для багатостраждального українського народу.
— Повномасштабна війна в Україні триває вже понад два з половиною роки, минуло рівно 1000 днів. Якого значення Ви надаєте часу, що минає в цьому болісному контексті?
— Тисяча днів війни — це дуже сумна дата, хотілося б, краще, якісь інші події чи річниці відзначати. Те, що війна вже тисячу днів триває, теж свідчить про слабкість світової структури безпеки. Взагалі, той факт, що ця війна стала можливою, і що вона так довго триває. Натомість для нас цей час війни, який ніхто не очікував, ніхто не бажав, але він стався, і це час випробувань, дуже тяжких випробувань, які випали на долю нашого народу. Тому священники наші стараються підтримувати наших людей, бути разом з ними, щоб ці тяжкі часи пережити.
— Що найважче у цьому досвіді війни?
— Напевно найважче переживати втрату своїх близьких. В нас от місяць листопад пов’язаний з молитвою за померлих. Ми часто в листопаді приходимо на цвинтарі, щоб там молитися за померлих. І оці прапори, які стоять на могилах наших загиблих воїнів, і які на деяких кладовищах є немовби лісом таких прапорів, викликає дуже великий біль. Але я все-таки надіюсь на Божу благодать, що ця їхня жертва не буде марною, що ми доб’ємося миру і що наша країна вийде кращою з цих випробувань.
— Що роблять ваші дієцезії в Україні, щоб супроводжувати людей, які переживають травму та втрату?
— Є дуже багато різних програм, які на це скеровані. Наприклад, в нашій дієцезії є такий осередок, який до війни служив для дітей, для різних мовних курсів, тощо. Зараз там здебільшого збираються поранені війною, тобто вдови, діти наших загиблих воїнів. Ми запрошуємо професійних психологів, чи просто приймаємо людей, які створили свої групи, щоб ці жінки, діти могли хоча б на кілька тижнів отримати якусь реабілітацію, якусь допомогу. Побути теж в спільноті, бо це дуже важливо, щоб людина не залишалася сама зі своїм горем, а перебувала в оточенні людей, які теж пережили подібну втрату. Це така взаємна підтримка. Крім того, що там є ще духовна складова, тобто можливість молитися, бути на Святій Літургії. В кожній парафії, згідно з можливостями чи потребами, організовуються різного роду тренінги, курси. Наші священники проходили вже кілька разів такі вишколи, де їх вчать, як згідно з психологією, правильно підтримувати людей, які переживають втрату. Також черниці цим займаються. Тобто, ми включаємося, наскільки це можливо, в цю працю. Хоча, скажімо, в інших дієцезіях, які є більшими, які більші можливості мають, така праця ще активніше проводиться.
— Чи є якийсь аспект служіння, який Церква в Україні відкрила для себе в особливий спосіб протягом цього періоду?
— Ну знаєте, це такий досвід, який взагалі в нас завжди був, але війна просто дуже ясно його відкриває, що віра в Бога, особливо в дуже тяжких ситуаціях, є дуже великою допомогою. Я навіть не кажу про вічне життя, потойбічне життя, але навіть отут, коли віруючі люди переживають біль втрати, бо це те, від чого в житті неможливо застрахуватися до кінця, це може прийти в життя кожної людини. І ця віруюча людина це переживає, звісно, з болем, зі сльозами, зі смутком, але вона ніколи не втрачає надію. Вона завжди має цю духовну силу, щоб здолати ці випробування. І це ми просто бачимо під час жалобних церемоній, під час похоронів, коли ми спілкуємося з рідними і близькими, на скільки віра важлива для людини, в таких трудних хвилинах завжди є великою підтримкою. Я бажаю, щоб всі люди цю підтримку теж здобули, мали, відкрили її в своєму житті.
— Що б Ви хотіли сказати католикам усього світу в цьому контексті 1000 днів від початку війни?
— Звісно, що вже тривалий час пройшов від початку війни, але я прошу Бога, щоб Він давав натхнення нашим братам і сестрам по всьому світі не зупинятися в молитві за нас. Я знаю, що дуже багато людей за нас моляться, і дуже дякую за цю молитву, за цю молитовну солідарність. Папа Бенедикт XVI колись в одній своїй книжці, присвячені Фатімі, до речі, писав, що Мати Божа там об’являє, що в дійсності сильними є молитва і жертва, а не дивізії і зброя. І тому цією молитвою ми стоїмо, на цю молитву надіємося і за неї дякуємо.
фінансово.
Щиро дякуємо!
