Щоразу, як заходить мова про милосердя, я пригадую Наталю. Колись ми з нею працювали разом у кафе: я відразу після школи підробляла барменом, а вона уже зі стажем кухаря готувала на кухні.
Вона навчила мене легко відмивати чашки, що потемніли від кави або чаю – їх просто потрібно потерти засобом для чищення каструль. Проте зазвичай спілкувалися ми мало. Здебільшого лише про те, що стосується роботи. Але якось (вже навіть не пригадаю за яких обставин) я розповіла їй про Коронку до Божого Милосердя і подарувала розарій. Потім часто бачила, як вона о третій годині (якщо не було голодних клієнтів) молилася до Милосердного Ісуса.
А ще їй дуже подобалися слова із Заповіту Матері Терези. Я їх навіть роздрукувала та повісила на стіні. На них багато хто з відвідувачів звертав увагу, коли чекав на замовлення.
Пізніше (я уже давно працювала на іншій роботі) мені розповіли, що Наталя почала сильно випивати, а кафе перетворилося у генделик, де продавали «палену» горілку.
Одного разу я проходила повз кафешку, вона вийшла і сказала, що загубила подарований розарій. Попросила ще один. Я принесла.
Вона померла від алкоголю… У народі кажуть – «згоріла»…
… Кожного разу, коли потрібно до блиску начистити посуд, я згадую в молитві про її душу. І щоразу, як заходить мова про милосердя, я пригадую Наталю.