Отець Карло Піоппі (доктор теології в галузі історії Церкви, палеолог-архівіст, магістр політичних наук, професор історії в Папському Університеті Святого Хреста – історія Середньовіччя та сучасності, заступник директора Інституту історії св.Хосемарії Ескріва) розповідає про те, якими мають бути стосунки Церкви і держави.
Стосунки між Церквою та державною владою мають багатовіковий досвід, який дуже складно назвати позитивним. З погляду історії: коли народжується небезпека, викликана наближенням Церкви до політичної влади?
– Небезпека, якщо саме так хочемо назвати це явище, народжується вже в перші століття існування Церкви. Ще у період правління імператора Костянтина (IV століття – авт.): сильне втручання держави у справи Церкви. Підстав можна назвати декілька, але здебільшого проблема була в недостатньому ще у Церкви досвіді стосунків із державою. Адже до Костянтина християни були майже завжди гонимі. І тому активна допомога імператора спершу була сприйнята християнами доволі позитивно.
" Стосунки між Церквою та світською владою не можна з упевненістю назвати тотальною «небезпекою», адже це явище природне, а також… неминуче
Кульмінацію владної тенденції активно втручатись у справи Церкви, як на мене, можна побачити в політиці деяких імператорів Візантії у VII-VIII столліттях. А на Заході ця тенденція яскраво проявляється в XI столітті.
З іншого боку, не зважаючи на проблеми, самі стосунки між Церквою та світською владою не можна з упевненістю назвати тотальною «небезпекою», адже це явище природне, а також… неминуче (усміхається). Церква ніколи не повинна забувати про те, що її вірні є членами супільства, громадянами своєї держави. Щоб проблеми не поставали, держава має уникати використання Церкви як інструмента підсилення політичної влади. Але й Церква, своєю чергою, повинна уникати використання політичної влади задля власних цілей.
Стосовно «використання», інструменталізації, про яку Ви говорили. Якими, на Вашу думку, мають бути стосунки між Церквою та державою, щоб ці проблеми не поставали?
– На мою думку, в наш час американська модель співіснування Церкви та держави є найкращою. Ця модель передбачає відділення Церкви від держави, але й взаємну повагу. Хоча суть у тому, що така модель (система) існує завдяки історії цієї країни. Американці мають сильний і яскравий досвід свободи в галузі відносин між громадянином та державою, державою і релігійними чи культурними організаціями. У багатьох інших державах подібне співіснування різних реалій не є можливим. Проте загалом, навіть якщо американська модель нереальна для інших країн (а причини цього можуть бути різні: історичні, культурні, економічні), то на державному рівні, у кожній країні, гарним виходом із ситуації стане конкордат між державою та Святим Престолом. Конкордат, який би регулював головні аспекти, не вдаючись до надмірної деталізації. Також, на мою думку, відносини між Церквою та державою мають бути сконцетровані саме на місцевому рівні. Адже іноді держава, яка бачить мапу загалом, не помічає діяльності церковних організацій, чернечих згромаджень. Але на рівні конкретних міст чи регіонів діяльність Церкви є помітною і важливою. Тому саме тут, у конкретних містах, задля спільного блага, може народитися плідна співпраця між Церквою та місцевою владою.
" Церква повинна сприяти розвиткові здорового духу патріотизму, духу любові до батьківщини
А чи повинна Церква відкрито «сказати своє слово», коли політика держави йде проти християнської моралі?
– Так, звісно. Проте оптимальним варіантом, на мою думку, є задіяння світських людей, католиків. Вони повинні «сказати своє слово», зробити так, щоб їх почули. Зрозумілим є і те, що ми відразу приходимо до важливості якісної підготовки католиків-мирян в аспектах Вчення Церкви. Якщо ж світські люди пасивні, то в такому разі єпископи повинні висловитися стосовно тих чи тих небезпечних у державі явищ. Я певен: для сучасного суспільства надзвичайно важливо, щоб єпископи наголошували на важливості освіти і всіляко підтримували підготовку світських католиків (журналістів, людей культури та інших) в аспектах віри, доктрини, щоб потім самі миряни стали голосом Церкви тієї чи тієї держави.
У наш час ідеї «нації», «національної ідентичності», «націоналізму» набули нової сили. Чи повинна Церква підтримувати саме ідею «національної ідентичності»? Чи є певна межа, яку Церква тут не повинна переступати?
– На мою думку, Церква у своєму традиційному вченні (доктрині) говорить не про націоналізм, а про патріотизм. І це зовсім інша концепція. Теорія ж «націоналізму» починає активно розвиватися приблизно в період Французької революції. І ця ідеологія, як на мене, вже від свого зародження репрезентує секуляризовану релігію: забрано Особу Бога, а на Його місце поставлено щось інше. Тобто націоналізм – це ідеологія, в якій видалено Бога, а на Його місце поставлено націю. І варто згадати, що «крайній націоналізм», необмежений і перебільшений, призвів Європу до суїциду, яким стали Перша і Друга світові війни. Тому, думаю, краще ставити наголос на «патріотизмі», а не «націоналізмі». Я впевнений, що Церква повинна сприяти розвиткові здорового духу патріотизму, духу любові до батьківщини. Адже саме батьківщина забезпечує формування в нас певної культури, певної ментальності, дарує нам рідну мову. До того ж, Четверта Заповідь передбачає також, власне, і любов до батьківщини. Проте у жодному разі патріотизм не повинен викликати зневагу до інших країн, батьківщин інших людей. Тобто патріозм не повинен дійти до того рівня, коли зневажаються інші нації. Це неприпустимо. Важливим також є захист прав меншин (національних. – Авт.), і Церква завжди на цьому наголошує й активно діє в цьому напрямку.
При повному або частковому використанні матеріалів гіперпосилання на CREDO обов’язкове.
Умови використання сайту — детальніше
CREDO дуже цінує думку своїх читачів і намагається її враховувати. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете написати в коментарях.
Коментарі, що не суперечать «Правилам», публікуються вільно.
Коментарі, що порушують «Правила», є образливими, недоречними, містять нецензурні вислови або спам, будуть вилучені модератором.
Дякуємо за увагу та співпрацю.
Слідкуйте за оновленнями CREDO у вашій соціальній мережі: Facebook, Вконтакте або Twitter
фінансово.
Щиро дякуємо!
