«Богу та Непорочній Діві Марії присвячується» – такий напис латинською мовою зустрічає тих, хто входить до незвичної для Ялти неоготичної споруди храму на одній з центральних вулиць (на фото). Піднімаючись сходами до центрального входу, поволі забуваю про метушню вулиці та марноту світу і пригадую псалми, спеціально створені для входу в Єрусалимський храм. А прекрасний сад з екзотичних рослин навколо ялтинської святині – ніби той Едем, де Бог був центром і вершиною усього.
Сьогоднішня літня столиця України почала розвиватись як курорт лише у другій половині ХІХ століття. Католицька спільнота Ялти була найменшою в Криму. Лише 1888 р., налічуючи заледве 500 осіб, спільнота вірних звернулась до влади по дозвіл на побудову храму. Пам’ятаючи сумні події XVIII-го століття, коли цариця Катерина II силою виселила з Криму всіх католиків, а також знаючи про нелюбов російських царів до Католицької Церкви, вирішено було вдатися до «побожної інтриги». Постановили, що покровителем планованої святині буде святий Олександр – на честь небесного покровителя тодішнього імператора, – як вотум подяки за заступництво небесних сил і врятування царської родини з залізничної катастрофи, що сталася дорогою до Криму у жовтні 1888 р. Однак вирішення справи затягнулося на десять років, упродовж яких за дивних обставин зник проект споруди – типової, затвердженої урядом ще 1876 р. для всієї Російської імперії. Провидіння Боже й цього разу не помилилося… Повторною розробкою проекту зайнявся видатний архітектор, академік, автор Лівадійського палацу, Микола Краснов. І хоча будівництво трохи затягнулося через брак коштів, і навіть від вежі з дзвіницею довелось відмовитися з тієї само причини, але будівля вдалася на славу! 15 квітня 1906 р., на Великдень, єпископ Кесслер із Саратова освятив Дім Господній. Парафія на той час налічувала вже близько 900 осіб, складаючись переважно з німців, французів, поляків, чехів та литовців.
Жовтневий переворот 1917 р. став початком відомої сумної історії ялтинського храму. Багато парафіян силою історичних обставин вимушені були покинути рідні землі Криму. Зранена парафія продовжувала підносити молитви до Господа аж до жовтня 1927 року, коли стався сильний землетрус. У Божому домі з’явилась «червона» комісія, яка, знайшовши дві тріщини на стіні й трохи пошкоджене тинькування, ухвалила закрити храм на ремонт через «технічні загрози». Ремонт тривав кілька років, протягом яких було ліквідовано католицьку спільноту, а отже, і право на користування будівлею. Нова влада не гребувала нічим, задовольняючи власні потреби. Потрібен спортивний зал і стрілецький тир (треба ж бути сильним і влучним – скільки ж ворогів навколо!) – а святиня має чималу площу. Всі католицькі храми Криму було закрито протягом того самого часу.
Чергового удару Христовій Церкві було завдано більшовиками у серпні 1941 р., коли з Криму насильно вивезли всіх німців, що становили більшість парафії. 1945 року храм було перетворено на краєзнавчий музей. 1989 року його відреставрували – за проектом архітектора Граужіса – і перетворили на органний зал.
Але, подібно до багатьох випадків в історії спасіння, найменша і наймолодша парафія в Ялті стала початком відродження Католицької Церкви в Криму. Починаючи від 1992 р. до Криму стали приїздити монахи-домініканці – до різних міст і містечок півострова, де збиралися нові спільноти віруючих. Завдяки цьому сьогодні католицькі парафії є у всіх великих містах Криму. Ялтинський храм відроджена парафія отримала 25 лютого 1993 р. Єпископ Ян Ольшанський повторно освятив храм 28 березня того ж року.
Унікальне місцезнаходження святині та 20-річна традиція служіння як центр музичної культури міста (парафія продовжує традицію проведення концертів органної та класичної музики) почали відігравати важливу роль у євангелізації. Кожної пори року на концерти приходять не лише віруючі різних конфесій, не раз наново відкриваючи для себе нові аспекти католицизму. Багато тут і тих людей, які ще шукають дорогу до Бога. Через мистецтво й культуру вони намагаються наблизитися до Того, Кого не могли раніше пізнати. З «колишнього концертного залу» храм поступово перетворюється на справжню святиню, яка дедалі виразніше промовляє людям про Католицьку Церкву та її традицію.
фінансово.
Щиро дякуємо!
