У вівторок Владімір Путін разом з німецьким канцлером Анґелою Меркель і польськими лідерами відзначатиме в Польщі 70-ту річницю від початку Другої світової війни. Але за цією демонстрацією єдності криються глибокі розбіжності у поглядах стосовно війни, її причин і наслідків. Навіть сьогодні дискусії залишаються складним питанням суспільної ваги, яке політики не віддають історикам, – особливо в Східній Європі.
Суперечки точаться навколо ролі колишнього Радянського Союзу в найкривавішому конфлікті за всю історію людства, і не в останню чергу щодо його відповідальності за початок воєнних дій. Пан Путін дуже б розрядив політичну напругу між Росією і східноєвропейськими членами ЄС на чолі з Польщею, якби зробив кілька примирливих заяв. Ніхто не чекає вибачень, лише декілька слів, які продемонстрували б, що він розуміє, чому сусіди Москви не поділяють її точки зору на війну. Для багатьох поляків, прибалтів та інших східних європейців, Сталін – такий же злочинець, як і Гітлер. Литва виступила ініціатором прийняття резолюції, яку влітку було ухвалено на парламентській сесії Організації з безпеки і співробітництва в Європі, і яка закликає до проведення загальноєвропейського Дня пам’яті жертв сталінізму і нацизму. Резолюція повторила прийняте раніше звернення Європейського парламенту.
В якості дати було запропоновано 23 серпня, день, в який у 1939 році було підписано пакт Молотова-Ріббентропа та за яким Берлін і Москва розділили Східну Європу, – незадовго до вторгнення гітлерівських танків у Польщу.
Рішення ОБСЄ викликало роздратування в Москві, вона сприйняла його як спробу «прирівняти» Гітлера і Сталіна. Росія подвоїла зусилля у відстоюванні своєї версії причин підписання сумнозвісного пакту – це начебто був тактичний крок Сталіна, щоб виграти час для підготовки до війни проти Гітлера, і він не надто відрізнявся від такого компромісу Заходу з Німеччиною як Мюнхенська угода від 1938 року.
Російський погляд помилковий. Будь-яку спробу виправдати пакт руйнують подальші вчинки Сталіна: брутальна окупація Східної Польщі і балтійських держав, масові депортації і страти, включаючи вбивство 25000 польських офіцерів. Дипломатична тактика? Навряд чи.
За суперечкою криються фундаментальні дискусії щодо постаті Сталіна. Російська офіційна точка зору полягає в тому, що його свавілля як диктатора компенсується його роллю в перемозі над Гітлером. Це стосується основ самосприйняття росіян: вони вважають перемогу над Німеччиною найбільшим тріумфом Радянського Союзу, здобутим жахливою ціною. Якщо ставлять під сумнів перемогу, то разом з нею – і жертовність. Правляча путінська еліта використовує ці настрої, щоб зміцнити свою владу і засудити критиків сталінізму як критиків Росії.
Більшість східних європейців мають іншу думку. Вони вважають, що Сталін не тільки допоміг розпочати війну і скоїв страшні злочини, а й пізніше нав‘язав тиранію, якій поклали край лише у 1989 році. Наслідки такого погляду проявляються й до сьогодні, наприклад, в періодичних розслідуваннях звинувачень в колабораціонізмі з комуністами.
Чи є вихід з цього тупика? Так, але він складний. У Західній Європі війна перестала бути настільки емоційною темою після десятиліть дискусій про такі її суперечливі моменти як Мюнхенська угода. Крім того, Німеччина, головний ворог західних союзників, пройшла через безпрецедентне випробування совісті, не останньою чергою внаслідок Голокосту євреїв.
І навпаки, поляки та інші східні європейці розпочали такі дискусії лише після 1989 року. Мало було часу для вшанування пам‘яті героїв, не кажучи вже про такі делікатні питання, як колабораціонізм під час Голокосту. Але прогрес є, а зі свободою слова і відкритими архівами, він матиме місце і надалі.
Росія – інша справа. Після спалаху відкритих дискусій у 1990-х роках, влада обмежила публічне обговорення таких проблемних питань, як радянські воєнні злочини. Встановивши контроль над політичним життям, пан Путін почав «загвинчувати гайки» і в сфері історії, зокрема, за допомогою закону, який передбачає кримінальну відповідальність за «фальсифікацію історії».
І брехні знову дозволяють поширюватися – наприклад, нещодавно один офіційний історик заперечив окупацію балтійських держав у 1940 році і заявив, що вони добровільно приєдналися до Радянського Союзу.
Найбільші жертви такої фальші – не прибалти чи поляки, а самі росіяни. Російські лідери повинні якось знайти чесний спосіб примирити перемогу над Німеччиною з темним боком історії Росії 20-го століття. Це буде складно. Але декілька слів правди в Польщі у вівторок стали б початком.
фінансово.
Щиро дякуємо!
