Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ і голова Наглядової ради будівництва Патріаршого собору Воскресіння Христового Владика Йосиф (Мілян) розповів про актуальні питання у житті Церкви.
Владико, незабаром День Хрещення Київської Русі. Як його святкуватимуть греко-католики?
Блаженніший колись наголосив, що цей день, зазвичай, наша Церква святкувала 14 серпня. Тепер чомусь в Україні ставляться акценти по-іншому. І походять ці акценти від наших сусідів – росіян. 24 і 28 липня – це дні пам’яті рівноапостольних святих Володимира та Ольги. Це пов’язано з українським християнством, відповідно, ми ці дні завжди відзначали і відзначатимемо.
Християнські підвалини сьогодні справді потребують докорінної реставрації, відновлення. Вселенська церква давно говорить про реєвангелізацію, нову Європу. Про це також говорив, світла йому пам’ять, Іван Павло ІІ. Його наслідник Венедикт XVI створив окрему конгрегацію, окремий структурний відділ, який має займатися новою євангелізацією Європи.
Тому Україна в світлі цих пам’ятних днів святих рівноапостольних Володимира і Ольги потребує глибшої застанови і переосмислення оцих християнських цінностей, на котрих будувалася колись наша незалежність, утверджувалися наші державні постулати, на них розвивалася школа, виростало інтелектуальне суспільство, розвивалася культура, наші політичні постулати підносилися на відповідні щаблі. Тобто в народних вольних колі, як казав Франко, ми здобували, скажімо, нові тверді позиції. І все це будувалося на камені, котрим є Христос і його церква.
Тому в ці липневі дні, коли відзначаємо пам’ять рівноапостольних святих Ольги і Володимира ми справді спробуємо знову й знову переосмислити своє християнство, яке воно сьогодні, чого потребує, як його краще розвивати.
Бо справді, якщо говорити про цілу Україну, то ми є справді християнським народом, але якщо говорити про східні терена, то тут християнство зазнало великої кривди, руїни. Тобто атеїзм зробив усе-таки свою недобру роботу.
Як на мене, християнський світогляд ми на Україні, мабуть, таки втратили. Зокрема, на тих теренах, де більшовизм був довше, ніж на Західній Україні. Тому ми повинні докласти дуже багато праці, аби християнський світогляд мав своє продовження або своє відновлення.
Нагадайте, будь ласка, чому наша церква святкує День Хрещення саме 14 серпня?
14 серпня – це так званий празник – пам’ять про винесення чесних древ Животворящого Хреста Господнього. Це походить з Константинополя, коли була моровиця. Тоді з розп’яттям Ісуса Христа робили обхід по цілому Константинополі, Царгороді. Це супроводжувалося величезними моліннями. Хоча й була епідемія, але народ збирався на спільну молитву, де було дуже багато кадильного диму, всюди освячували воду, яку люди пили, милися нею…
Кадильний дим – це символ піднесення молитви людини до Бога. Основою кадильного диму є живиця, яка має антибактеріальну дію. Тож, очевидно, тоді кадильний дим, людська молитва і вилікувала людей від моровиці. І 14 серпня присвячено саме цьому.
Ви сказали, що наша Церква сьогодні потребує певних реформацій. Чи не могли б ви перелічити основні пункти?
Перш за все – нової євангелізації. Тобто ще раз наново євангелізовувати людей, відкрити Євангеліє, і вчити людей правди про Бога. Євангеліє ми ще називаємо «Христовою благовістю». Завданням Церкви є оголосити людям цю благу вість.
Дуже часто, зокрема відомі політики, кажуть: «Я православний, але я не віруючий». Таке оголосив колись Олександр Лукашенко, деякі комуністи. Насправді, це якась нісенітниця, але разом з тим, пропало здорове розуміння християнства, як такого.
Ми часто декларуємо себе християнами, але наше існування нічого спільного з ним немає, бо це є спосіб життя. Християнство не потребує жодних декларацій, не треба кричати на кожному кроці, що я християнин і битися в груди. Треба просто вірити, і тоді це обов’язково в тобі прочитають.
Любов є основою людських кроків. Якщо буде любов, буде й християнство, не деклароване, а правдиве.
Чи не здається вам, що День Хрещення Русі для мирян сьогодні втрачає свою актуальність?
Я б з цим не погодився. Можливо, для тих, хто декларативно є християнами, День Хрещення нічого не значить, а для тих, хто є справжніми глибокими християнами не втратило й не може втратити актуальність.
Справжній християнин завжди святкує свої уродини, молиться до святих, на честь яких було його хрещено. А Хрещення – це той день, коли христили нас усіх, нашу землю. Погодьтеся, прихід християнства на українську землю, змінив хід нашої історії, нас у цілому, ми стали цивілізованим народом. Ми стали державою, одному з князів – Королю Данилові – якої Папа вручив корону. Ми стали державою, з якою захотіли родичатися. Ярослав Мудрий став «тестем» Європи… Тобто ми дуже багато здобули завдяки християнству, тому цей день не мав би стати пересічним.
Якою є динаміка храмобудівництва і приходів на Галичині?
За Галичину достеменно сказати не можу… Я був на останній прощі в Зарваниці… Колись там дуже багато людей ходило зі скриньками, збираючи гроші на будову храмів на Галичині. Цього року їх було значно менше. Це знак. Натомість я побачив кілька людей. які збирали гроші на будову храмів у центрі і сході України. Тобто пріоритети помінялися.
Чи не сприймається часом людьми на сході Греко-Католицька Церква, як ворожа?
Якщо людина позитивно наставлена до іншої, то їй нічого не буде ворожим. На загал люди в центрі і на сході України є дуже позитивними і добродушними, відкритими, добрими. Це інший тип українця, який є на Галичині. З ними справді дуже добре працювати.
Є інша проблема – нещодавно посвячував камінь, закладений на побудову церкви, на Житомирщині. Прийшло дуже багато людей, але багато також сиділо за двісті-триста метрів за парканами, і споглядали. Тобто вони боялися підійти. І наше завдання – зламати їхні стереотипи, допомогти подолати їхні страхи.
До речі, у тому селі відбувався молодіжний табір. Коли я відвідував його, зробив пропозицію, аби наша молодь робила щовечора ватру, і запрошувала місцевих людей. І кожного вечора приблизно сорок людей приходило на ватру.
Також я запропонував, щоб допомагати соціально: стареньким бабусям і дідусям виконувати господарську роботу. Вони прибирали їм на подвір’ї, навіть, перепрошую, коров’ячий гній викидали зі стайні… Народ був приємно вражений.
З таких от моментів у цьому селі почали ламати стереотип, що таке Греко-Католицька Церква.
СБУ вже робило спроби, скажімо, наїхати на Греко-Католицьку Церкву через ректора Католицького університету о. Бориса Гудзяка. Чи не містить небезпеки для Греко-Католицької Церкви сьогоднішній Президент Віктор Янукович? Раніше при Ющенку Блаженнішого Любомира всюди запрошували…
Я б хотів у свою чергу запитати всіх читачів, а що здобула наша Церква за часів Президента Ющенка? Нічого, що було б незаконним чи особливим привілеєм.
Тож, я сподіваюся, що вона нічого не втратить за Президента Януковича.
Моїм єпископським гаслом є витяг з псалма Святого Письма «З нами Бог». Гадаю, з нами таки Бог. Наша Церква пережила й гірше.
Як казав Патріарх Йосиф (Сліпий), у радянський період ми поклали море крові і гори трупів за те, щоб бути Церквою, щоби оголосити благу вість людям і зберегти єдність з наслідником Апостола Петра Папою Римським.
За цю правдиву церковність ми справді багато постраждали, але Христос переміг, у нас, у нашій Церкві.
Тому ми не зважаємо на, як ви кажете, на проросійськість Президента Януковича, бо з нами Бог.
Чи не здається вам, що Греко-Католицька Церква, яка дуже багато зробила для здобуття незалежності України, для становлення української нації, повинна щось протиставляти цій російській експансії? Я розумію, що візит Папи Венедикта XVI – це лише перспектива, але можуть бути й інші, проте теж важливі візити…
Гадаю, робити щось проти когось – це не буде добре. Так діяти не можна.
Московський патріархат має право організувати візит в Україну Патріарха Кирила. Він приїжджає, і це – його право. Як на мене, ми нічого не повинні робити на противагу його візиту чи будь-яким іншим конфесіям.
Ми просто маємо зберігати стабільність, віру й жити з любов’ю до Бога та ближнього. Тоді не буде жодних протистоянь, противаг.
Папа колись приїде. Але це не буде на противагу візиту Патріарха Кирила.
Гадаю, якщо Церква заангажується в такий вимір, то вона стратить своє головне завдання і стратить дуже багато зусиль на непотрібні речі.
Погоджуюся, що це велика спокуса, бо Церква – це миряни, а миряни заангажовані у різні сфери суспільно-політичного життя, і вони можуть пропонувати різну розв’язку цим непростим питанням співжиття міжконфесійного, професійного, міжлюдського. Але, переконаний, що Церква ніяк не може заангажуватися і включитися в процеси протистояння. Боронь Боже.
Київський патріархат намагається робити своє трактування тим меседжам, з якими приїхав Кирил…
Під час минулого візиту Патріарха Кирила в Україну наша Церква зробила певні заяви устами нашого Блаженнішого. Він є главою і речником нашої Церкви.
Так, є багато спокус давати свої коментарі, але це спокуси.
Хтось мені сказав якось, чому наша Церква мовчить щодо візиту Кирила? Я заявив, що наша Церква не мовчить, наша Церква говорить. Мовчанка – також мова, просто її треба вміти прочитати.
Чи повернула держава вам ПДВ щодо будівництва храму Святого Воскресіння, на лівому березі Києва?
З ПДВ поки нічого не змінилося. Частину наших документів прийняли на переведення в облігації, але навіть не всю суму. Здається, сто тисяч відкинули.
Ми не отримали ще й цих облігацій, але принаймні маємо надію на дуже незначну частину цих коштів. Тобто великого позитиву в цьому питанні немає.
Чи є зараз достатньо коштів для будови?
Як кажуть у народі, що грошей забагато не буває. Гадаю, це дуже актуальне щодо будови, бо вона вимагає багато фінансових вливань. Я не кажу, що їх нема, якісь є.
Ми розгорнули дуже інтенсивну роботу по будові, тому, звісно, ми завжди раді жертводавцям.
Що плануєте зробити до кінця зими?
Плануємо зробити крипту і підвальні приміщення. Плануємо зробити фасадні роботи, обкласти гранітом фундамент, утеплити підвали зсередини. Викінчити парадний вхід, зробити сходи, вставити парадні двері. Можливо, навіть удасться покласти мозаїку над вхідними дверима. Також плануємо зробити зовнішнє освітлення. Його презентація має відбутися десь восени.
Ще хочемо поштукатурити патріаршу канцелярію і вставити вікна й двері. Тобто хочемо зробити всі зовнішні роботи, аби в зимовий період могти робити внутрішні роботи.
Чи надходять пожертви від людей?
Так, звісно. З-за кордону: з Австралії, Америки і з України теж. Наприклад, нещодавно у Зарваниці підійшла до мене жінка з Тернопільської області і дала пожертву в конвертику п’ять тисяч доларів. Дякуємо Богу і добрим людям за ці пожертви.
Чи часто Блаженніший цікавиться будовою собору?
Блаженніший абсолютно в курсі всіх подій. Він цікавиться всім до найменших дрібниць, що робиться на соборі: збиранням грошей, пошуком відповідних компаній, тендером, ціновою політикою, мистецькими планами.
фінансово.
Щиро дякуємо!
