Енергія старшого чоловіка або жінки – тиха і дає відчуття безпеки. Діти можуть почуватися спокійніше в присутності бабусь і дідусів, бо поки тато і мама метушаться у пошуках свого життєвого шляху – старше покоління вже могло розвинути всій внутрішній простір. Такі люди спроможні прийняти проблеми інших, неузгодженості, суперечливість: у них уже було ціле життя, щоб цього навчитися.
Старше покоління здатне глибоко довіряти життю, бо воно вже не боїться смерті. Знає, що ворог – не біль, а страх перед болем. Життя має в собі стільки сили, що навіть якщо сповільниться, то життєва енергія безсумнівно подолає нищівну силу смерті. За великим рахунком, можемо це побачити в багатьох слаборозвинених країнах, де попри багаторічні труднощі люди не втрачають надії – і навіть почуваються щасливими.
Старше покоління знає міць Божого духа в людях. Воно вірить, що то Бог має найвищу владу, і тому можна залишити у спокої власне прагнення контролювати реальність і підкорювати інших своїй волі. Ці люди можуть перестати примушувати життя, щоб воно виконувало їхні очікування, і дати йому пливти згідно з його власними законами, які зрештою – а інколи й одразу та безпосередньо – провадять до більш повного життя.
Це не означає, що вони наївні. Упродовж років мали багато нагод пізнати смерть і вміють її розпізнати, навіть коли вона приходить під виглядом фальшивих обіцянок і спритного раціоналізму. Сягають зором далі, ніж наївна молодь, яка прагне грошей, успіху, влади і приємності, і знають, що, за великим рахунком, усе це скороминущий обман. Вони чули достатньо порожніх слів, але не переймаються ними, бо, по суті, починають жити вже в іншому світі. Розпочали свій перехід.
Молоді люди повинні боротися з силами смерті у своєму власному житті і в житті суспільства, і так має бути, оскільки вони покликані брати відповідальність за керування життям. Однак старші люди вже розуміють, що в кожному людському рішенні добро змішане зі злом, а кожна суспільна ситуація – це гра світла й тіней. Ті, хто розуміє правдивість Ісусових слів «Ніхто не добрий, тільки сам Бог» (Мк 10,18), більше не живуть в ілюзіях, що яке-небудь добро є тільки й виключно добром, а погані люди – повністю погані. Старші вже стоять понад ненавистю – й понад ідеалізацією.
Вони знають, що перша половина життя так само потрібна, як і друга. Вдавати, що вдалося одразу перейти до другої половини, без боротьби, потреб і поразок, часто є нечесністю й лінощами. Таке видно у релігійних фундаменталістів і прихильників примітивізованої політики. Точним знаком, що хтось насправді досяг етапу просвітлення, майже завжди є те, що він терпеливий і розуміє людей… які надалі борються, метушаться, проклинають і зазнають поразок.
Така людина вже знає, що насправді то «чесність вас визволить» (Йн 8,32), а не якась теоретична правда. Вона вже бачить, що осуд і моралізаторство – це шукання не правди, а контролю. Пізнала також, що навернення – процес щораз глибшого вслуховування в інших та Іншого. Релігія несподівано стає неприхованою, нагою присутністю, а не поясненнями.
Наявні в нинішньому світі хаос і плюралізм робитимуть так, що багато чоловіків шукатимуть сховку у фальшивих криївках патріархальності, націоналізму, расизму, фундаменталізму, сексизму – заміст того, щоб мандрувати лабіринтом віри. Інші подадуться в бік психологічної балаканини. А шлях пролягає у споглядання: повернення до центру себе, при цьому усвідомлюючи, що то не ти є Центром. Ти – лише часточка цього світу, зате прекрасна і вдячна часточка.
фінансово.
Щиро дякуємо!
