Чого стосується моя віра? Таке примітивно-провокативне питання. Звісно, що всього. Або, принаймні, має цього «всього» стосуватися. Спершу, як кажуть історики, християнство не сприймалося як віра – воно було філософією. Способом жити. Певною мірою, переінакшуючи слова Апостола, можна сказати: християнство як спосіб жити – те ж саме сьогодні, вчора і повіки.
А стосуватися цей спосіб життя може – і повинен – будь-якої дрібниці цього життя. (Тільки не натужно: «Я слідкуватиму за кожною дрібницею» – бо такий підхід закінчиться у кращому разі розчаруванням, а в гіршому – немалим неврозом.) Щодо дрібниць, то моя сьогоднішня пошта принесла таку нібито нехристиянську новинку, як місця утилізації відпрацьованих батарейок.
Здавалося б, що одне має до другого? «Батарейки», на яких «працює» християнство, не мають кінцевого терміну придатності, ми не викидаємо їх на смітник, щоби вставити в себе «нову дозу святості» абощо. Але життя, як знають усі, складається з дрібниць. У тому числі і з таких дрібниць, як старання не отруювати місце, в якому живеш. Робити це свідомо. Не зітхати потайки: «Ну, що поробиш, усі так роблять, і взагалі що в цьому такого». Та нічого «такого». Крім того, що на планеті, якщо хто ще не второпав, екологічна криза. І цьогорічний «льодовиковий період» у Криму – її ілюстрація. Хоча виправляти становище на глобальному рівні може хіба що сам Господь Бог, але не ми, маленькі люди, кожен сам по собі… так?
Може, й так. Але спину верблюда ламає, як відомо, остання соломинка. Ось таку «ментальність останньої соломинки», як на мене, варто було би прищепити людям, народам і державам. Щоб не я став тією соломинкою, яка доламає цю спину, що несе нас на собі тисячі років. Щоб не я став тим малим камінчиком, який зрушує за собою обвал у горах. Щоб не я став тією дрібкою солі, після додання якої перенасичений метастабільний розчин починає кристалізуватися.
Така ось філософія.
А щодо конкретики, то виходів наразі є два. Перший – старатися переходити на акумулятори, вони рідше потребують заміни. Другий – старатися не викидати такі отруйні речі, як батарейки, просто у смітник. У батарейках – важкі метали і купа іншого, що шкодить землі. Їх треба старатися збирати, а потім здавати на утилізацію. Про шляхи і способи написав кримчанин Євген Новицький ще півтора роки тому і сьогодні теж.
Маленька постанова – але цілком можлива також і в рамках Великого Посту. Тим більше що самим Великим Постом, як наголошують проповідники, час нашого «старання бути християнами» не повинен вичерпатися.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
