Написавши про друге правило біблейської герменевтики, я відразу почав думати над наступною статтею. Задум був такий: важко буде зрозуміти третє правило без пояснення, без додаткової теми про натхненність Святого Письма. Тема ця досить нелегка, а особливо якщо мусиш викласти це в скороченому варіанті й так, щоб було зрозуміло неспеціалістам. Тому я думав дещо відступити від теми, щоб потім повернутися до герменевтики. Але коли сів за комп’ютер, то зрозумів, що перш ніж писати статтю про натхнення, треба розказати про священне Передання, церковну Традицію. А це вже дві статті не за темою… Тому я вирішив все-таки написати про герменевтику, а вже потім дати обґрунтування. Отже, які подальші правила керують дослідниками Біблії?
Третє правило герменевтики звучить так: читання Біблії, для її повного і правильного зрозуміння, має відбуватися «в Церкві». Звісно, мається на увазі не будівля, а Церква як спільнота людей, які вірують у Божого Сина Ісуса Христа. Читати Біблію необхідно в атмосфері живого Передання цього не менш живого організму, головою якого є ще більш живий Ісус.
Але якраз про Передання (в однині та з великої літери) і про передання (у множині та з малої літери), а також про те, як вони стосуються записаного у Святому Письмі Божого Слова, ми поговоримо пізніше. Тому будьте терпеливі, якщо зараз це не до кінця ясно. Але важливо зрозуміти це правило: у Церкві Христовій існує ланцюжок, який ніколи не переривався, ланцюжок, що поєднує сучасну Церкву з первісною Церквою Апостолів та з Ісусом із Назарета.
Догматична конституція Другого Ватиканського Собору про Боже Одкровення «Dei Verbum» має таке цікаве й важливе ствердження: «Церква у своєму навчанні, житті та богослужіннях безперервно зберігає і передає новим поколінням усе, чим вона являється, все, у що вона вірить» (DV 8). У Церкві Традиція ніколи не повинна бути чимось застиглим і закритим. Традиція – це життя, це втілення науки Христа також і в сучасності. Тому вона не може бути лише повторенням минулого. Передання – це русло, що ним плине вода Божої науки, Божого Слова, зрозуміння якого розвивається в віруючих упродовж цілого життя. Передання виробило за ці століття напрямки майбутнього руху та його нормативи. Це комора знань попередніх поколінь, з якої ми сьогодні маємо брати добре старе й додавати щось нове від себе. Церква – це не сторож музею старовини чи архівних рукописів.
Іншими словами, для правильного розуміння священного тексту не треба розпочинати з нуля. У нас є твори Отців Церкви з перших століть християнства, ми маємо у своєму розпорядженні напрацювання святих, нам вказує шлях Учительський уряд Церкви Усе це через Папу Римського, єпископів та богословів допомагає освоїтися з глибиною багатовікових досліджень Біблії та життя нею. Невипадково Собор говорить про навчання, життя та богослужіння – в усьому цьому залишився відбиток трудів тих людей, хто перед нами читав Святе Письмо, розумів його і жив ним. Так, жоден із цих елементів не важливіший самого Святого Письма, не може його замінити. Але без цих пластів досвіду наше розуміння Біблії може бути не тільки частковим, але навіть і помилковим. Тому мене особисто дивує, що люди приєднуються до навколохристиянських рухів, які постають зараз. За статистикою, щодня створюються десятки таких організацій, популярно званих «сектами». Це щось свіже, незвичне, екзотичне, але зовсім без коренів, без жодного минулого, і – що найважливіше – без жодного неперервного зв’язку з Ісусом Христом! Тобто певного дня якась людина в будь-якій частині світу просто каже: «Я зрозумів Христа! Лише я правильно вам поясню Писання! Все, що було до цього, що кажуть інші, – не те!»
Чи це правильно? Чи Церква Христова, захищена обіцянкою Господа, що брами пекла її не переможуть, може виникнути лише зараз? Ми ще повернемося до цього у статті про Традицію/традиції, але вже зараз подумайте над цим. Так само, як було сказано в поясненні першого правила, що хто читає без Святого Духа, той лише частково може зрозуміти Біблію, – так само треба сказати і про це правило. Хто читає Писання «поза Церквою», може зрозуміти його лише частково або ж помилково. Цю тему я глибше розгляну в наступних статтях, щоб не бути голослівним та безпідставним у таких твердженнях.
І четверте, останнє й коротке, правило біблійної герменевтики: аналогія і єдність віри (про неї також говорить «Dei Verbum», п.12). Християнська віра становить цілісний блок світогляду. Це щось завершене, де окремі частини, окремі погляди пасують одні до одного. І кожне нове розуміння Писання має вписуватися в цю цілісність. Нові відповіді виникають на підставі методу аналогії – дивлячись, як у минулому святі, богослови, Отці давали відповідь на схоже питання, шукаємо нової відповіді на нове питання. Ніде в Писанні не знайдемо таких понять, як Інтернет, біотехнології, генетичне модифікування, евтаназія тощо. А зрозуміти волю Бога щодо цих питань ми маємо на підставі Святого Письма та Передання. Ось тут і застосовується аналогія цілісної віри.
Таким чином, ми розглянули чотири простих правила, що визначають рамки правильного розуміння Святого Письма. Одне досить суб’єктивне (читати в тому самому Духові) й три об’єктивних. Іноді хтось із читачів Біблії може відкрити щось нове у святому тексті, щось, чого ніде не читав і ні від кого раніше не чув. І на питання: «А чи правильно я зрозумів?» є така відповідь: якщо нове розуміння не виходить за ці рамки, воно правильне.
Навіть дуже добре, якщо Біблія буде до нас промовляти знову й знову, щоразу новими значеннями старих знайомих слів. Так повинно бути.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
