о.Сворад з «розарієвим паспортом». Фото автора
Якнайбільш домініканська справа – поширювати розарієву побожність. У цьому глибоко переконаний о.Сворад Дуда ОР, який працює на Закарпатті. Останніми днями (9-13 травня) він дістався обох російських столиць, Москви і Санкт-Петербурга.
– Отче, відколи Ви провадите цю діяльність – ширення Братств Святого Розарію?
– Відколи приїхав в Україну, а було це 14 років тому. Я походжу зі Словаччини, і ще там бачив величезні плоди проповіді Розарію, плоди діяльності о.Гумберта Бірцека. В Україні я змінив о.Людвіка, який виїхав, і побачив, що на цих землях – маю на увазі весь Генеральний вікаріат св.Михаїла Архангела, тобто Росію і Україну разом – немає нікого, хто б займався цим рухом. Отож я запросив о.Гумберта і його співпрацівників, на чолі з п.Мартою Ухальовою, щоб вони на початку 1990-х розпочали – або, може, точніше сказати, відродили – розарієвий рух. Адже ми знаємо, що рух Братств Святого Розарію дуже давній, блаженний Алан де ла Рош ОР у XV столітті заснував у французькому Ліоні першу «живу розу». Відтоді, власне, отці-домініканці опікуються рухом Живого Розарію в усьому світі. Вочевидь сама розарієва молитва набагато старша, ще починаючи зі святого отця Домініка.
Отож я бачив, як працює о.Гумберт: на сьогодні у Словаччині зареєстровано понад 300 тис. членів Братств – це широкий рух, який має велику внутрішню силу. Я запросив його в Україну, й ми проїхали всім Закарпаттям, провадили «розарієву освіту», якщо можна так сказати. А після цього я попросив тодішнього Генерального вікарія, о.Андрія Камінського, чи я не міг би продовжувати розарієву діяльність в рамках Ордену тут, в Україні. Отець Андрій був дуже задоволений і сказав: дуже давно хочу, щоби хтось саме від Ордену займався Розарієм на цих землях. Тож я сприймаю цю діяльність як своє покликання в рамках Ордену.
– Молитися на розарії, здається, вміє кожен католик, просто «тому що вміє». А для чого ж тоді поширювати Живий Розарій?
– Звичайно, дуже багато вірних знають і люблять цю простеньку молитву, яка нас заспокоює, становить собою «малий екзорцизм», захищає від злого, зміцнює, приносить справжню духовну радість. Отже, ця молитва була, є і буде популярна. Але рух Живого Розарію – це дещо інше. Це щось досконаліше. Тому що свою молитву я можу в його рамках скерувати у певному напрямку і досягнути духовної користі не тільки для себе, а й для свого оточення, близького й далекого. Це робиться в рамках Церкви. А домініканський орден, який опікується цим рухом, надає цим молитвам немовби конкретної форми, конкретних інтенцій, а також дає його учасникам численні привілеї, які наш орден здобув у Святого Престолу за 800 років свого існування.
" Участь у Братстві – це впевненість, що й за тебе є кому помолитися, а не тільки ти сам за когось молишся: це впевненість, гарантована Орденом
– Тобто учасник Братства Святого Розарію – це не просто собі людина, яка індивідуально відмовляє молитву, а хтось, включений у велике духовне явище, у спільні завдання?
– Саме так. Ми маємо свій Устав, членство у Братстві треба реєструвати – або складаючи обітниці, або записуючись для отримання такого спеціального «розарієвого паспорту», зі своїм особистим ідентифікаційним номером. Обітниці Братств мають інакший рівень, ніж обітниці членів Третіх Орденів. Братства Святого Розарію: це лише рух, який об’єднує всіх охочих, а терціарії – особлива форма приналежності до Ордену як такого. Наприклад, я не можу водночас бути домініканським і францисканським терціарієм, але будь-який терціарій може бути членом Розарієвого Братства. Головні інтенції (молитовні наміри) визначені для руху вже віддавна: за навернення грішників, а також за живих та померлих членів руху. Члени Братств моляться в інтенціях Церкви та Ордену, і кожен окремий член Братства отримує свою інтенцію; крім того, кожен з них має участь у привілеях, визначених для Ордену Проповідників.
До привілеїв відносяться участь у духовній благодаті, яку набуває весь Орден, щомісячна св.Меса за живих та померлих членів Братств, і відпусти. Учасники цього руху отримують право повного відпусту в день свого вступу в Братство, на Великдень, Різдво, Стрітення, у день свята Непорочного Зачаття Діви Марії, в урочистість Благовіщення, Внебовзяття Пресвятої Богородиці та на свято Марії Цариці Розарію. Участь у Братстві – це впевненість, що й за тебе є кому помолитися, а не тільки ти сам за когось молишся: це впевненість, гарантована Орденом, бо щомісячну Месу за членів служить Промотор, це його обов’язок, а не особисте бажання чи небажання…
– Наскільки я знаю, «жива роза» утворюється з визначеної кількості осіб. А як щодо тих парафій, де охочих замало для формування «рози»?
– Так, «жива роза» має бути 20-особовою – раніше 15-особовою, відповідно до числа Таємниць. Тепер же, завдяки Йоанові Павлу ІІ, ми отримали додаткові п’ять Таємниць, які звуться Світлими. Але якщо в парафії бракує належної кількості охочих, то я особисто не вбачаю в цьому великої проблеми. Ми читаємо свої реколекції і встановлюємо відповідального – лідера майбутньої двадцятки. Головне – це зелятор (з латини – ревнитель, ревний), і якщо він справді хоче, щоб постала жива молитва до Матінки Божої, то знаходить до цього кола учасників: чи свою дитину, чи чоловіка або жінку, своїх рідних…
" Якщо хтось каже, що Розарій нудний, повторюваний, нецікавий тощо, – це означає тільки те, що він насправді ще й не починав ним молитися…
– Тобто в Україні, де є Живий Розарій, то все під вашим проводом?
– Не повністю. Я чув, наприклад, про дуже схожий рух Поліни Жеріко. Гадаю, одне іншому не заважає. Різниця лиш у тому, що домініканський орден може запропонувати більше привілеїв, з огляду на своє історичне багатство. Якщо хтось собі «робить із цього конкуренцію», то нас це насправді не обходить, наприклад, якби щось діялося на підставі «це виключно для греко-католиків» чи «виключно для римо-католиків». Це смішно. Справді, в мене було кілька розмов із людьми, які казали: мовляв, ми у своїй парафії вже все організували, то ви не втручайтеся в наше молитовне життя. Я відповідаю: а ми нічого поганого не пропонуємо, навпаки – збільшення привілеїв для тих, хто молиться, зі скарбниці Ордену. Оце і вся суть нашої «організації»: давати більш щедру пропозицію.
Фото: catherine.spb.ru
– Проголошення руху Живого Розарію здійснює не сам-один священик, а обов’язково за участі мирян. Отже, роль мирян у цьому рухові також доволі значна?
– У русі має бути один Промотор, зазвичай домініканець. «Другою людиною» в русі є координатор Братства – кожен у своєму Братстві. Окрім цього, ще є певний «апарат» – тих, хто допомагає з підготовкою конференцій, друкуванням текстів, організацією конкретного виїзду, підготовкою Літургії тощо. До співпраці залучаємо інших священиків, а також сестер-монахинь і підготовлених мирян. Оскільки йдеться не про священицькі функції, а про діяльність поза Літургією, то миряни не мають ані найменшого застереження проти того, щоби виступати зі словом свідчення або повчання. Коли я бачу, що людина здібна, що вона достатньо розвинена духовно та інтелектуально, то охоче запрошую до участі в проголошенні.
Програми розроблені різні: тривалістю в 3, 5, 6 і 12 годин (з нічним чуванням). Для друкованих матеріалів маємо дозвіл церковної цензури. Матеріали для постійної формації виходять друком у дієцезіальному журналі «Світло», їх перевіряє дієцезіальний цензор о.Андрій, потім єпископ Антал Майнек, ординарій Мукачівської дієцезії, дає imprimatur. Ну і наші отці-домініканці теж над цим чувають! Картки з роздумами, для обміну в день зміни інтенцій, допоміг видати о.Дмитро Андрійчин ОР. А щоб не читати один і той самий роздум щодня упродовж цілого місяця, ми маємо книжечки «Роздуми над Святим Розарієм».
Без мирян проголошувати розарій для мирян… було би дивно. А допомога їхня буває подекуди неоціненна. Наприклад, для виїзду в Росію я маю всі потрібні тексти, перекладені російською, якої я сам не знаю, і це зробив не хто інший, як миряни.
– Якими є плоди участі у Братстві?
– Цілком конкретні, хоча нібито про молитву не можна сказати, що ми одразу бачимо результат наших старань. Не йдеться про саму лиш кількість членів або тільки про те, щоби хтось записався до участі, а потім узяв і на все махнув рукою. Ні, учасник руху має обов’язок щодня молитися один десяток Розарію, прочитати роздуми для визначеної Таємниці; таким чином ми всі плетемо трояндовий вінок Матінці Божій. Якщо хтось каже, що Розарій нудний, повторюваний, нецікавий тощо, – це означає тільки те, що він насправді ще й не починав ним молитися…
Наслідки реальної участі в живій молитві – значні як для самого учасника, так і для парафій. Не раз нам настоятелі кажуть, що вони дуже задоволені і вдячні за організацію Живого Розарію, бо коли люди збираються і моляться разом, то вони незабаром починають роззиратися довкола, а що б іще зробити, чим би допомогти священикові в парафії. Дуже приємно чути: отче, відколи у нас виникли «живі рози», – вони стали моєю правою рукою!
– Отже, тепер Ви вирішили піти з розарієвою проповіддю за межі України?
– З розарієвими реколекціями ми їздимо головно у жовтні, місяці Цариці Святого Розарію. Але й ось у травні, місяці Марії, вдалося вибратися на розарієву проповідь. Такий принагідний виїзд. Ми завжди стараємося скористатися будь-якою нагодою, яку Бог дає, щоби проповідувати цю молитву. Ми відвідали вже 22 парафії. Цей виїзд – чудова нагода запропонувати багатства розарієвого руху в російських парафіях. І думаю, не потрібно зайвий раз наголошувати на зв’язку Розарію і Росії, особливо в контексті зустрічі 13 травня, в 95-ту річницю Фатімських об’явлень.
Людям же, які просто моляться на розарії, я би пропонував не змарнувати такий шанс, як участь у Братстві! Не втратити всіх цих прекрасних багатств і привілеїв, які пропонує Орден. Ми пропонуємо людям хороший духовний бізнес!!! (сміється)
фінансово.
Щиро дякуємо!
