Питання: Коли, яким каноном, законом, указом чи словом апостола було скасовано кашрут? Якщо я перестану вживати некошерні продукти, чи чекає на мене при цьому якесь покарання з боку церковної влади? Захищаючи свої комерційні інтереси, чи має право церковна влада ставити мені будь-які перепони або переслідувати мене за небажання підкорятися традиціям більшості? Чи має право хто-небудь сказати або зажадати від мене: якщо ти не з'їси шматок свинини і «іже з ним», то ти ворог Церкви? Наскільки я зрозуміла з Біблії, Ісус сказав: «Я прийшов доповнити закон, а не усунути його». Чому в такому разі на перше місце ставляться і прославляються слова апостолів, а не Бога?
Відповідь: Почнемо зі слів Ісуса: «Я прийшов доповнити закон, а не порушити його». Коли йдеться про Закон, то перш за все треба зауважити: Закон, який керував життям євреїв, був багатошаровий. По-перше, був непорушний і незмінний закон Заповідей, даних Богом. Саме цього Закону і стосуються цитовані слова з Євангелія від Матея (5,17-18): «Не думайте, що Я прийшов усунути закон чи пророків: Я прийшов їх не усунути, а доповнити. Істинно бо кажу вам: Доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться».
Крім цього Закону, були різні приписи щодо культу, яких повинні були дотримуватися ізраїльтяни. Нарешті, були й цивільні закони, що включали, наприклад, приписи про сплату податей кесарю, і так далі. Усім цим приписам підкорявся і наш Господь Ісус Христос.
Слухачі Ісуса могли подумати, що, проголошуючи нове Царство, Він мав намір скасувати давній Закон. Але Ісус відкрито заявляє: Я прийшов не відмінити Закон, а виконати його. Виконанням старозавітного Закону є сам Ісус Христос. Усі культові приписи, що служили прообразом Христових Тайн, поступилися місцем Святим Таїнствам. Що стосується моральних приписів, то вони також знайшли своє виконання – в тому сенсі, що їх дотримання є основоположним і незамінним елементом прилучення до Христа. Коли юнак запитує Господа, що йому потрібно зробити, щоб успадкувати вічне життя, Ісус відповідає: «Дотримуйся заповідей».
Отже, Ісус, який Сам підпорядковувався Законові Мойсея, є виконанням Закону, тобто реалізацією давніх обітниць про спасіння. Тільки Він наділяє Закон остаточним сенсом, здійснюючи все, що Бог обітував людству. Продовжимо наведену нами євангельську цитату: «Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві. 20 Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарасеїв, не ввійдете в Царство Небесне. 21 Ви чули, що було сказано давнім: Не вбивай; і коли хтось уб'є, той підпаде судові. 22 А Я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові. Хто ж скаже братові: Нікчема! – той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! – той підпаде під вогонь пекельний. 23 Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, 24 зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій. 25 Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. 26 Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага. 27 Ви чули, що було сказано: Не чини перелюбу. 28 А Я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці».
Ми бачимо, що в цьому уривку часто повторюється формула: «Ви чули … А Я вам кажу». До необхідності дотримання запропонованих правил Ісус додає «серце», тобто внутрішню чистоту і внутрішній намір чинити добро. Тому замало просто утримуватися від убивства, від крадіжки, але слід звільнити й саму душу від ненависті, від озлобленості, від заздрості. Замало утримуватися від перелюбства в буквальному сенсі, але слід звільнити серце від похоті і безладних бажань. Замало уникати помсти, згідно з Законом Мойсея, але потрібно позбутися будь-якого бажання відплати – адже вбити можна і в своєму серці. Замало любити своїх друзів, тих, хто нам симпатичний, але потрібно любити ближнього, як самого себе, не виключаючи з цієї любові також і ворогів.
Так що Ісус не скасував стародавнього Закону, а виконав його, – не в сенсі точного дотримання кожної його букви, але в найглибшому сенсі: слова і діяння Ісуса проголошують новизну Царства Божого, заснованого на любові до Бога і ближнього. Саме ця любов і є виконанням Закону.
До питання про те, що ставиться на перше місце: Бог або слова апостолів. Тут у зв'язку з нашим питанням доречно звернутися до двох новозавітніх епізодів: до «Єрусалимського Собору» і до інциденту в Сирійській Антіохії, про які йдеться в Посланні до галатів. Святий Лука, повідомляючи нам про перший Собор, зібраний у Єрусалимі, на початку листа, – якого апостоли розіслали тоді по християнських громадах діаспори, – пише таким чином: "Подобалось бо Святому Духові й нам …" (Діян 15,28). Дух, який діє в усій Церкві, веде за руку апостолів, щоб вони робили нові кроки у здійсненні Його задумів: Він є головним творцем Церкви.
Збори в Єрусалимі відбулися в момент чималого напруження всередині ранньохристиянської спільноти. Необхідно було відповісти на питання: чи потрібно вимагати обрізання від язичників, які наверталися до Ісуса Христа, до Господа; чи можна було звільнити їх від Закону Мойсея, тобто від дотримання норм, необхідних для того, щоб бути праведними людьми, слухняними Законові; звільнити від норм, що стосуються культових очищень, чистої і нечистої їжі та субот.
Про збори в Єрусалимі повідомляє також апостол Павло в Посланні до галатів (2,1-10): через чотирнадцять років після зустрічі з Воскреслим у Дамаску – тобто це друга половина сорокових років н.е. – Павло з Варнавою відправляється з Сирійської Антіохії в супроводі Тита, свого вірного співробітника, який, хоча і був греком, не був підданий обрізанню, щоб увійти в Церкву. З цієї нагоди Павло викладає Дванадцятьом, як найбільш гідним людям, своє благовістя про свободу від Закону (пор. Гал 2,6). У світлі зустрічі з Воскреслим Христом він зрозумів, що в момент переходу до Євангелія Ісуса Христа язичникам більше немає необхідності робити обрізання, дотримуватися правил про їжу, про суботу на знак праведності: Христос є наша праведність, і "праведним" є все те, що відповідає Йому. Аби бути праведними, ми не маємо потреби в інших приписах. У Посланні до галатів Павло кількома словами повідомляє про збори: він з натхненням згадує, що Євангеліє про свободу від Закону було схвалене Яковом, Кифою та Йоаном, "стовпами", які простягли йому і Варнаві руку церковного спілкування у Христі (пор. Гал 2, 9). Якщо, як ми відзначили, для Луки Єрусалимський Собор виражає дію Святого Духа, то для Павла він представляє вирішальне визнання свободи, яке розділяють усі, хто в ньому брав участь: свободи від зобов'язань, що витікають з обрізання, й від Закону; тієї самої свободи, "яку дарував нам Христос ", щоб ми не піддавалися знову в ярмо рабства (пор. Гал 5,1).
Другий епізод стосується знаменитого інциденту в Сирійській Антіохії, в якому повною мірою проявилася притаманна апостолові Павлу внутрішня свобода: як поводитися у разі спільної трапези між віруючими юдейського походження і язичниками? Тут виникає інший епіцентр Мойсеєвих приписів: відмінність між чистою і нечистою їжею, що глибоко розділяла євреїв, які дотримувалися Закону, від язичників. Спочатку Кифа, тобто Петро, ділив трапезу з тими і з тими; але як прибули деякі християни, пов'язані з Яковом (пор. Гал 1,19), Петро став уникати трапез із язичниками, щоб не обурювати тих, хто продовжував дотримуватися законів чистоти їжі; і до нього приєднався Варнава. Це стало приводом для глибокого поділу християн, які прийшли з обрізання, і християн, які прийшли з язичництва. Поведінка Петра і Варнави, яка реально загрожувала єдності Церкви, викликала обурення Павла, який у запалі гніву звинуватив Петра та інших у лицемірстві: "Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то як ти можеш силувати поган, щоб жили по-юдейському?" (Гал 2,14). Справді бо, турбота Павла, з одного боку, і Петра з Варнавою – з іншого було різною: для останніх відділення від язичників означало спосіб захистити себе і не шокувати віруючих, які прийшли з юдаїзму; для Павла ж це відділення представляло небезпеку – бо піддається сумніву універсальний характер спасіння у Христі, спасіння, призначеного як для язичників, так і для юдеїв. Якщо виправдання здійснюється тільки силою віри в Христа, без будь-якої дії Закону, то який сенс продовжувати дотримуватися ритуальної чистоти їжі під час спільної трапези з язичниками? Досить імовірно, що цілі Петра і Павла були різні: для першого – не втратити юдеїв, які прийняли Євангеліє, для другого – не применшити спасенне значення смерті Христа для всіх віруючих.
Цікаво відзначити, що, звертаючись до християн Рима кілька років потому (приблизно в середині 50-х років н.е.), Павло сам опиниться у схожій ситуації і попросить сильних не вживати нечистої їжі, щоби не втратити або не обурити слабких: "Добре не їсти м'яса і вина не пити, ані того, через що твій брат спотикнувся б"(Рим 14,21). Таким чином, антіохський інцидент став уроком як для Петра, так і для Павла. Тільки щирий діалог, відкритий до істини Євангелія, зміг скерувати шлях Церкви: "Бо Царство Боже не їжа й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім" (Рим 14,17). Саме так стають реально вільними, саме так проявляється в нас найглибша суть Закону: любов до Бога і до ближнього.
У цьому і полягає відповідь на питання про те, що можна і чого не можна їсти християнинові. І тим більше, чи він «зобов'язаний» віддавати перевагу тій або тій їжі. Якщо ви вживаєте виключно кошерні продукти тому, що вважаєте тільки їх «ритуально чистими», то це входить у явне протиріччя з євангельським розумінням Закону та свободи. Але, зрозуміло, за це церковна влада не переслідує і не карає. Як саме поняття «переслідування» не відповідає християнському світоглядові. «Комерційні інтереси» також не входять до числа характеристик Церкви. І ніхто, звичайно, не має права оголошувати ворогом Церкви того, хто з якоїсь причини не їсть свинину.
Інші «складні питання»:
Чи можна християнинові дотримуватися кашрут?
Чому Церква скасувала заборону відспівувати самогубців?
Чи потрібно прощати тих, хто не просить прощення?
Як перемогти страх «поганої Сповіді»?
Як відрізнити одкровення Бога від диявольських навіювань?
Чи можуть помисли бути таким же гріхом, як і дії?
Навіщо сповідатися з гріхів священикові?
В яких джерелах йдеться про мучеництво апостола Петра в Римі?
Вона – католичка, він – розлучений православний. Чи можливий шлюб?
Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?
Протестанти і апостольське спадкоємство
Хто встановлює день нашої смерті?
Чи може диявол вселитися одночасно в кількох людей?
Чи можна контактувати з померлими родичами?
Чи можна причащатися без попередньої Сповіді?
Чи можна сповідатися у різних священиків?
Чи нормально для християнина боятися смерті?
Чи правда, що Адам прожив 930 років?
Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?
Чи суперечить християнству психоаналіз Фройда?
Чому важко потрапити відразу в Рай?
Чому Церква за аборт відлучає, а за вбивство – ні?
Що значить – хула на Святого Духа не проститься?
Що означає відлучення від Церкви?
Що сказати людині, яка думає про самогубство?
Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Як прийняти Таїнство Хрещення у дорослому віці?
Яка різниця між святими і блаженними, між Отцями Церкви і Вчителями Церкви?
Які обов'язки накладає Таїнство Шлюбу, і чи може їх невиконання стати виправданням для розлучення?
Якщо Бог знає все, то навіщо Він створює людей, які підуть в пекло?