Тривалість життя гомосексуалістів менша. А діти, виховані гомосексуальними парами, частіше мають депресії.
Доктор Пол Кемерон – психолог, чиї погляди на тему гомосексуалізму викликають суперечки в ліберальних середовищах. Кемерон відкрито стверджує, що гомосексуалізм не є звичайною формою любові між людьми, що дуже часто це драма людини. Отож ліві, ліберальні кола роками звинувачують його у «гомофобії» та «бракові науковості». Там, де з’являється Кемерон, медіа лівого напрямку розпочинають атаки, називаючи вченого шкідливим ідеологом і фанатиком.
Навіть у такій католицькій країні, як Польща, його поява викликала прес-бурю, і зустрітися зі студентами університету імені кардинала Стефана Вишинського йому не вдалося ні 2009, ні 2010 року. Однак зрештою ця зустріч відбулася: 15 жовтня доктор Кемерон виголосив доповідь про гомосексуалізм і шкідливу філософію гендеру.
– У сучасному світі щоразу частіше чоловіки – але також і жінки – намагаються відділити статевість від статі. Стать, така, з якою ми народжуємося, перестає сприйматися як вроджена, призначена раз назавжди. Щоразу частіше люди пробують «обирати» її собі довільно, гадаючи, що це нормально, а їхні вчинки не призведуть до негативних наслідків, – казав Кемерон журналістам. – Однак коли ми відділяємо статевість від статі, то створюємо крихку ілюзію. Щоправда, інколи чоловік, керований викривленими прагненнями, може заявити: «Я сьогодні почуваюся жінкою, отже, я жінка». Він також може сказати: «Я чоловік, але кохаю інших чоловіків». Проте це не провадить ні до чого позитивного. Як для окремої особистості, так і для суспільства.
На жаль, «новітній» спосіб сприйняття статевості – згідно з думкою Кемерона – нав’язується більшістю медіа-засобів і голлівудським світом. – Це світ нещасливий і неправдивий, але, на жаль, його слухають, його сприймають молоді люди, – сказав д-р Кемерон. – Чому це так? Правда така, що на чолі багатьох медіа стоять гомосексуалісти, які не допускають, щоб істина про гомосексуалізм дійшла до широких читацьких кіл.
А емпіричні дані показують, що наслідки неналежного вибору статевого життя – вельми серйозні. – Поширене гасло гомосексуалістів заявляє так: «Ми такі само, як гетеросексуальні особи, тільки маємо інакші прагнення. Між нами немає ніякої суттєвої різниці». Це неправда, – вважає д-р Кемерон. І наводить дослідження щодо гомосексуалізму, проведені у Сан-Франциско – в місті, яке пропагує, юридично підтримує прерізні моделі сексуальної поведінки.
– Середня тривалість життя гомосексуалістів – трохи більше 50 років. Тільки 21% із них помирає після 65 років. Отже, виразно видно, що спосіб життя гомосексуалістів провадить до скорочення життя. Середня тривалість життя у США становить 70 років для чоловіків і понад 80 для жінок. Подібним чином виглядають і дані про лесбійок, – каже Кемерон.
Гомосексуалісти частіше від гетеросексуальних осіб помирають від раку і накладають на себе руки. Кількість дітей серед цих людей – незначна. Попри це, 1,7% американських дітей походять із гомосексуальних родин. Що відбувається з цими дітьми після того, як вони досягають періоду дозрівання? Медіа втовкмачують у голови, що немає значення, хто виховує дитину. Важливо, як ця дитина виховується.
– Медіа намагаються нас переконати, що як дві мамусі дитину люблять, то вона буде щаслива, – сказав Кемерон. – На жаль для цих дітей, істина інакша. Про гомосексуалізм, про дітей, вихованих в одностатевих сім’ях час говорити з фактами в руках. І без фікцій.
Згідно з даними цього психолога, вражаючими є результати порівняльних досліджень щодо дітей, які мали батьків-гомосексуалістів, і вихованих гетеросексуальними парами (або самотнім, але гетеросексуальним батьком чи мамою). Діти, виховані одностатевими парами, підростаючи, самі стають гомосексуалістами. Також вони виявляють більше схильність до злочинності, частіше користаються суспільною допомогою і страждають від депресій.
– Які батьки, такі будуть і діти: гомосексуальний тренд переходить на вихованців, – стверджує д-р Кемерон. З інших досліджень, які постали на підставі аналізу судових справ – розлучень через те, що один з подругів виявився гомосексуалістом, – випливає, що дітей найчастіше кривдив саме той, хто мав гомосексуальні схильності.
Також виявляється, що навіть діти з розлучених, патологічних родин не виявляють таких трагічних тенденцій, як діти з родин гомосексуалістів.
– Любов любові нерівня. Важливим є контекст, у якому цю любов проявляють. Має значення, у якій сім’ї виховуватимуться діти. Це наслідки, які потім відбиваються на всій родині та суспільстві, – вважає психолог.
На жаль, правда про гомосексуалізм важко пробивається у медіа. – Людей починають залякувати, щоб вони говорили про гомосексуалізм тільки в позитивному ключі. У США навіть церковні спільноти – половина протестантських церков – перейшли на сторону гомосексуального лоббі. Чимало парафій проваджені настоятелем-гомосексуалістом, – каже Кемерон. – Того, що я сьогодні кажу, у США я б не зміг сказати у більшості протестантських храмів, ба навіть і в католицьких. Суспільство боїться бути звинуваченим у «гомофобії».
Згідно з думкою д-ра Кемерона, в людському розумінні правда програє. Бо «прогресивна» сторона бореться затято, послуговується засобами масового переказу, залякуваннями. А «консервативна» сторона, хоч і має аргументи і емпіричні дані, які свідчать про шкідливість гомосексуальної поведінки, не має засобів, щоб голосно про це сказати.
– Та сторона… тоталітарна. А ми захищаємося. Як видно, на щастя, ще є бастіони, в яких можна говорити правду. Я вже не здолаю виграти істину. Але сподіваюся, що майбутнє покоління її шукатиме, – сказав д-р Кемерон.
Утішає те, що – як показує історія світу, – всі тоталітаризми й погані ідеології зрештою занепадали…
фінансово.
Щиро дякуємо!
