Незабаром конклав

Що ми знаємо про це явище?

Отже, Папа Бенедикт офіційно сказав, що конклав може розпочатися так швидко, як зберуться всі кардинали-електи.

Колегія кардиналів складається з 209 членів, але з них тільки 117 відповідають вимогам електа, тобто матимуть на момент sede vacante менше 80 повних років життя. Найстаршим із кардиналів «за стажем» є 91-річний бразилієць Паулу Еварісту Арнс, єпископ-емерит Сан-Паулу; його 5 березня 1973 року підніс до кардинальської гідності Папа Павло VI.

Головувати на конклаві, що цікаво, буде кардинал Анджело Содано, який уже переступив вікову межу (йому 84 роки), а отже, не матиме активного виборчого голосу; але конклав він очолить, оскільки є деканом Колегії кардиналів.

Історично правила обрання Єпископа Рима, який тим самим є видимим Главою Церкви, формувалися тривалий час. Знане на сьогодні правило двох третин голосів для дійсності виборів встановив 1179 року Папа Александр ІІІ.

Задля того, щоб уникнути надто тривалих періодів вакантності (незайнятості) Апостольського Престолу, 1274 року Папа Григорій Х ввів конклав. Перший в історії «конклав як такий» відбувся в Ареццо 1276 року: тоді було обрано Папу Інокентія V. Обов’язкове таємне й письмове голосування ввів Папа Григорій XV; було це аж 1621 року.

Про ці подробиці повідомив журналістам на брифінгу заступник префекта Ватиканської апостольської бібліотеки Амброджіо П’яццоні. Потім він зупинився на останніх конклавах, ХХ століття. 1903 року Папою був обраний Пій Х, який ввів таке оновлення: обов’язкове збереження в архіві документації щодо конклаву, але з доступом до неї виключно для самого Папи Римського.

1914 року, після десяти голосувань, був обраний папа Бенедикт XV. Це був єдиний випадок, коли відкривали бюлетені кардиналів-виборців: справа в тому, що було досягнуто саме двох третин голосів, а оскільки голос, відданий за самого себе, є недійсним, то необхідно було перевірити, чи не проголосував новообраний Папа сам за себе.

1922 року Папа Пій ХІ вирішив збільшити період приготувань до конклаву з 10 до 15 днів, аби всі кардинали могли вчасно дістатися Рима. 1939 року вперше після багатьох століть у конклаві брали участь усі кардинали Церкви. Їх було 62. За два дні, після трьох голосувань, було обрано Еудженіо Пачеллі, який став Папою Пієм ХІІ.

Після ІІ Світової війни, 1945 року, була оприлюднена конституція Пія ХІІ «Vacantis Apostolicae Sedis», якою Папа ввів деякі оновлення у хід конклаву. До необхідних двох третин голосів «з обережності», як написано в конституції, було додано ще один голос. Таким чином, для дійсного обрання Папи потрібно було досягнути двох третин плюс один голос. Зате відпала необхідність відкривати бюлетені – адже навіть якби хтось проголосував за самого себе, то це був би той самий «додатковий голос». Ще одним важливим нововведенням стало те, що з початку вакантного періоду престолу всі кардинали – включаючи держсекретаря, всіх префектів усіх Конгрегацій і т.д. – припиняли свої функції, окрім трьох: камерленго, пенітенціаріїв і вікарія Рима.

1958 року був обраний Йоан ХХІІІ. Він оприлюднив лист motu proprio («за власним рішенням») «Pontificis electio», яким передбачалася, серед іншого, можливість зберігання записів та поміток кардиналів, зроблених під час конклаву. Відтоді в печі спалювано тільки самі виборчі бюлетені.

1970 року вийшов ще один важливий документ: «Ingravescentem Aetatem» – також лист у формі motu proprio, яким Павло VI обмежував вік кардиналів-електорів до 80 років.

По смерті Папи Павла VI (1978) відбувся конклав, у якому взяли участь 111 кардиналів (троє були відсутні). Відбулося чотири голосування, внаслідок яких був обраний Альбіно Лучіані – Папа Йоан Павло І. Він помер раптово, всього через 33 дні, і, звичайно, не встиг внести якісь радикальні зміни у законодавство про конклави. На другому конклаві того ж самого року був обраний Кароль Войтила. Він оприлюднив Апостольську конституцію «Universi Dominici Gregis», яка діє до сьогодні. Цей документ вніс такі оновлення в обрання Понтифіків: по-перше, було визначено місце проведення конклаву – Сікстинська капела. По-друге, кардинали були зобов’язані також і мешкати в одному місці, а саме в «Домі св.Марти». Було скасовано два способи обрання: «за натхненням або проголошенням» і «за компромісом».

2005 року, по смерті Йоана Павла ІІ, був обраний Папа Бенедикт XVI. Він вніс невеличку зміну в 75 параграф конституції «Universi Dominici Gregis»: після 34 голосувань кардинали можуть обрати інший спосіб голосування. Тобто голосувати можна буде тільки за кандидатів, які отримали найбільшу кількість голосів на попередньому голосуванні. Однак у будь-якому разі обирається той, хто набрав необхідні дві третини голосів.

У гроні кардиналів-електів на сьогодні налічуються представники 50 країн світу, з чого найбільше італійців (28 осіб). Наступні позиції посідають США – 11 кардиналів, Німеччина – 6, Бразилія, Індія, Іспанія – по 5, Франція, Польща – по 4, Канада, Мексика – по 3, Аргентина, Нігерія, Португалія – по 2. Решта – поодинокі представники різних держав, від Австралії до Чилі. Україна у цьому списку відсутня.

Переважна більшість кардиналів-виборців – 70 осіб – поставлені на ці посади Бенедиктом XVI під час п’яти проведених ним консисторіїв; а 47 осіб – члени Колегії кардиналів з вибору блаж.Йоана Павла ІІ.

Окрім того, 17 кардиналів-електів походять із різних чернечих орденів та згромаджень. По троє представників мають салезіани та єзуїти, по двоє – домініканці і францисканці, по одному – редемптористи, капуцини, скалабріани, облати Марії Непорочної, місіонери св.Вікентія де Поля, шенштатські отці та сульпіціани.

Якщо йдеться про вік кардиналів-виборців, то аж 46 з-посеред них мають від 75 до 80 років. Від 70 до 74 років мають 28 кардиналів, а від 65 до 69 років – 26 кардиналів. Дванадцятеро електів це священики віком 60-64 роки, і наймолодших п’ятеро: від 53 до 59 років.

За матеріалами: Радио Ватикана, Nasz Dziennik