Нещодавнє інтерв’ю кардинала Хорхе Маріо Бергольйо, який учора став Папою Франциском.
Нагадаємо, вчора конклав обрав архиєпископа Буенос-Айреса Хорхе Маріо Бергольйо 266 Папою Римським. Пропонуємо читачам CREDO переклад його інтерв’ю для Vatican Insider, у якому ще у якості кардинала він коментує Констисторію та рішення Папи Бенедикта XVI.
На останній Консисторії, що проходила на тлі скандалу, пов’язаного з витоком документів Державного Секретаріату Ватикану, Бенедикт XVI заохотив кардиналів до обговорення нової євангелізації. Він нагадав їм про дух служіння та важливість смирення. Архиєпископ Буенос-Айреса, Хорхе Маріо Бергольйо, єзуїт туринського походження – визначна фігура серед латиноамериканського єпископату. В його дієцезії Церква вже не перший день виходить на вулиці та площі, де проповідує та уділяє Таїнства. Vatican Insider провів інтерв’ю з архиєпископом, в якому той прокоментував дискусії, що точилися під час Консисторії, та слова Папи.
Що ви думаєте про рішення Папи оголосити Рік Віри та наголошення на потребу нової євангелізації?
Бенедикт XVI наполягав на пріоритетності оновлення віри, він представляв віру як дар, що мусить бути переданий, як дар, яким діляться з іншими в акті доброї волі. Це не власність, а місія. Цей поданий Папою пріоритет має також на меті нагадати про отриманий нами дар під час Року Віри. Його задум будується на трьох стовпах: пам’яті про вибраність, пам’яті про обітницю, що була нам дана, та пам’яті про союз, що його Бог уклав з нами. Ми покликані оновити цей союз, нашу приналежність до спільноти вірних Божих.
Ми повинні уникати духовної хвороби Церкви, що замкнулась сама у собі: коли Церква таке робить, вона хворіє. Якщо Церква закриється у собі, вона постаріє
Що розуміється під євангелізацією у контексті Латинської Америки?
Контекстом можна вважати те, що виникло в результаті П’ятої Конференції Єпископів Латинської Америки, яка відбулася в Апарекіді в 2007 році. Вона покликала нас до місії континентального масштабу, увесь континент – місійна країна. Як тоді, так і зараз розробляються різні плани, але парадигма залишається незмінною: уся ординарна активність Церкви задіяна у місійній справі. Це є знаком тісного зв’язку між центром та периферією, між парафією та районом. Ми повинні вийти з самих себе та направитись на периферію. Ми повинні уникати духовної хвороби Церкви, що замкнулась сама у собі: коли Церква таке робить, вона хворіє. Правда, що Церква, яка вийшла на вулиці, сильно ризикує, їй загрожує багато небезпек, як будь-якій звичайній людині. Але якщо Церква закриється у собі, вона постаріє. І якщо б мені запропонували вибір між пораненою Церквою, що йде на вулиці, та хворою Церквою, що відійшла від справ, я б, не вагаючись, обрав першу.
Як Ви особисто досвідчили цього в Аргентині та, зокрема, у Буенос-Айресі?
Ми шукаємо контакту з сім’ями, не задіяними у парафіяльному житті. Замість того, щоб бути Церквою, яка вітає та приймає, ми намагаємось бути Церквою, що простягає руку до людей, які не приймають участі у житті парафії, нічого про неї не знають та байдужі до неї. Ми збираємось там, де зазвичай багато людей, наприклад, на площах і молимося там, відправляємо Святі Меси, влаштовуємо хрещення після короткої підготовки. Це – стиль парафій та дієцезії в цілому. Окрім цього, ми намагаємось достукатись до людей через цифрові інформаційні засоби – інтернет та короткі повідомлення.
У промові під час Консисторії та у недільній проповіді 19 лютого Папа наголосив на тому, що бути кардиналом – це служити, та що Церква не може будуватись сама по собі. Що Ви думаєте про ці слова?
Мене вразили образи, змальовані Папою, коли він говорив про Якова, Йоана та напругу поміж першими послідовниками Ісуса стосовно того, хто з них повинен бути першим. Це демонструє, що подібне ставлення та суперечки існували в Церкві від самого початку. І це не повинно нас шокувати. Бути кардиналом – це служіння, це не нагорода, якою хваляться. Марнославство, показуха – це ставлення, що опускає духовність до рівня світських речей, а це – найстрашніший гріх, якого можна припуститись у Церкві. Це підтверджують останні рядки книги Анрі де Любака Méditation sur l’Église. Прив’язаність до світу, притрушена нальотом духовності – це форма релігійного антропоцентризму з елементами гностицизму. Кар’єризм та пошуки підвищення входять в категорію такої «одуховленої» світськості. В якості приклада я часто навожу павича: якщо дивитись на нього спереду, він красивий. Але якщо подивитись ззаду, ви побачите правду…Будь-хто з тих, що піддається такому самозакоханому марнославству, в глибині душі є нещасним.
Що ж тоді включає в себе роль кардинала?
Кардинали – це не представники якоїсь недержавної організації, а слуги Господні, натхнені Святим Духом, Який дійсно здатний розповсюджувати харизми, об’єднуючи їх у Церкві. Кардинал повинен вміти розрізняти харизми та в той же час прагнути до єдності, будучи свідомим того, що Святий Дух є творцем як розбіжностей, так і єдності. Кардинали, що не в змозі цього осягнути, на мій погляд, не є кардиналами в тому сенсі, в якому хотів би їх бачити Бенедикт XVI.
Консисторія перенесла немало важких та напружених хвилин у зв’язку з витоком документів з Ватикану. Як слова Папи допомагають нам дивитись на це?
Завдяки його словам ми можемо бачити ці реалії з точки зору обговорення. Мені подобається той факт, що остання Консисторія відбулась на порозі Великого Посту. Це запрошення поглянути на Церкву таку, якою вона є – святу і грішну, поглянути на певні проблеми та гріхи без втрати бачення святості багатьох чоловіків та жінок, що працюють в Церкві. Мене не повинно шокувати, що Церква при цьому є моєю матір’ю: я повинен дивитись на її гріхи та недоліки, наче я дивлюсь на гріхи та недоліки власної матері. І коли я дивлюсь на неї, я згадую про всі добрі та прекрасні її досягнення, яких більше, ніж слабкостей та недоліків. Мати захищає себе своїм сповненим любові серцем більше, ніж словами. Я задумуюсь, чи є хоча б крапля любові до Церкви у тих, хто приділяє увагу таким скандалам.
Чи можете ви сказати, якою бачать Римську Курію ззовні?
Я бачу її як помічника, що служить мені і підтримує мене. Іноді з’являються негативні новини, проте їх часто перебільшують і маніпулюють ними з метою роздмухати скандал. Журналісти іноді ризикують, переситившись власною копрофілією, перейти до копрофагії; а це гріх, що заплямував усіх людей, я маю на увазі тенденцію зосереджуватись лише на негативних аспектах замість позитивних. Курія має певні недоліки, проте я вважаю, що на її негативних сторонах наголошують занадто інтенсивно, знову-таки, замість наголошення на святості численних духовних та світських осіб, які в ній працюють.
Андреа Торніеллі, Vatican Insider
Переклад: Антон Герасименко, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
