Інтерв’ю

«І навіть якщо на зустріч спільноти прийде тільки одна особа, я присвячу їй час і “викладуся” на 100 відсотків»

17 Жовтня 2013, 16:02 3173
Сестра Валентина Рябушко

Сестра Валентина Рябушко (зі Згромадження сестер милосердя святого Вінкентія УГКЦ) уже 10 років є духовним наставником молодіжної християнської спільноти «Діти святого Вінкентія». Закінчивши філософсько-богословський факультет Українського католицького університету, сестра зараз продовжує навчатись у Папському салезіанському університеті у Римі, де досліджує тему душпастирства та катехизації молоді. Нещодавно спільнота «Діти святого Вінкентія» відсвяткувала своє десятиріччя. Особистим досвідом формування молодіжної спільноти та духовного провідництва у спільноті сестра Валентина поділилася із «Духовністю».

– Минуло 10 років від заснування Вашої молодіжної спільноти «Діти святого Вінкентія». А чи пам’ятаєте перші зустрічі спільноти? Якими вони були?

– Перші зустрічі? Мені приємно їх згадувати. З одного боку, на них приходила мала кількість осіб, а з іншого – це були дуже щирі і теплі зустрічі. Ми разом робили перші кроки. Я ніколи попередньо не провадила подібних зустрічей, а молодь перед тим не брала участь у якихось групах. Але нас об’єднувало те, що ми щиро хотіли жити християнським життям, поглиблювати його і подорожувати разом. Ми намагались разом вибирати теми для обговорення, були дуже взаємно уважні.

На перші зустрічі приходило і по троє осіб, протягом першого року їх кількість зростала, але, наскільки пам’ятаю, не перевищувала десяти постійних членів. Приходили здебільшого студенти першого і другого курсів, а деякі з учасників були ще учнями 11 класу. Молодь приводила своїх друзів, однокурсників. Але не завжди вони всі разом приходили. Пам’ятаю, що бували такі дні, коли зустріч відвідували навіть і двоє осіб (це були дощові осінні вечори і холодні зимові…). Тоді поставало питання, чи провадити зустріч, чи відпускати людей додому. Але для мене завжди було важливим, що молоді особи, маючи вибір, все ж таки приходили до храму на зустріч. Тому я старалась присвячувати час і бути з ними, навіть якщо їх не було багато.

Думаю, що основне повідомлення, яке перші зустрічі залишили в моєму житті – це те, що творимо ми спільноту разом. А це дуже важливо, щоб відкритість і бажання співпрацювати було з обох сторін. Пам’ятаю, що в той час сформулювала для себе один із пріоритетів, якого дотримуюсь до сьогодні: я буду готувати зустріч, докладаючи всіх своїх зусиль і здібностей. А Господь знає, кого на ту зустріч привести. І навіть якщо на зустріч прийде одна особа, я присвячу їй час і «викладусь» на 100 відсотків.

– 10 років – це вже зріла дитина, яка робить свої перші висновки. Коли спільнота підростала, які труднощі виникали у Вас як людини, яка формувала цю спільноту?

– На перший погляд, мені важко пригадати труднощі. Думаю, що якихось особливо глобальних не було. Таким першим серйозним викликом, у якому потрібно було проявити зрілість, напевно був спільний виїзд спільнот нашої парохії на реколекції в Яремче 2005 р. При храмі св. Обручника Йосифа на той час було кілька спільнот: дитячо-юнацький хор, вівтарна дружина і молодіжна спільнота. Цю поїздку називаю викликом тому, що для кожного її учасника це був новий досвід.

– У Львові є чимало спільнот і кожна має якусь свою харизму? Чим особливою є ваша?

– Наша спільнота була заснована з метою допомогти сучасній молодій людині жити повноцінним християнським життям. Тому головний наголос на зустрічах ставимо на читанні і дослідженні Божого Слова, його актуальності і реалізації сьогодні. Боже Слово не тільки будує людину, але і допомагає їй віднаходити і творчо реалізувати своє покликання. Окрім того, члени спільноти активно займаються волонтерською працею: відвідують сиріт, допомагають друзям у «Вірі і Світлі», дають добрий приклад жертовності та відкритості допомогти в місцях свого навчання і на роботах.

– Ви називаєтеся «Дітьми св. Вінкентія». Чому саме цього святого вважаєте батьком своєї спільноти?

– Молодь сама придумала собі цю назву. Думаю, це пов’язано з тим, що спільнота була створена при Згромадженні сестер милосердя святого Вінкентія. Тож молодь прагнула наслідувати святого Вінкентія і допомагати у здійсненні харизми сестер, а саме – допомагати хворим, опущеним, людям, які найбільше потребують духовної та фізичної підтримки.

– У спільноту приходять різні люди, з різними вподобаннями, з різними характерами, можливо, навіть з різними цінностями… Який потрібен підхід, щоб ці різні люди стали єдиною спільнотою? Що їх може об’єднати?

– На мою думку, провіднику спільноти потрібно пам’ятати, що «різність» сама в собі не є проблемою, навпаки – в різноманітності присутнє багатство. Ми звикли думати, що для доброї співпраці, гармонійного співжиття, для доброго результату потрібно, щоб між людьми було якомога більше спільностей. Це не зовсім так. Для спільноти добре, щоб всі були різні, бо кожний має свої дари, свою перспективу бачення… Якщо б всі були однаковими, то всі би брались за те саме, а якісь речі завжди залишалися би збоку, поза увагою, бо ніхто їх не любить і ніхто не хоче ними займатися. Саме відмінності збагачують спільноту. Завдяки вмілому поєднанню праці різних членів команда має можливість справитися із завданням. І одним з важливих завдань лідера чи провідника спільноти – це якраз зробити такі розрізнення видимими. Тобто чітко окреслити не подібності, а відмінності членів спільноти, щоб зрозуміти, хто, з чим і в якій сфері краще справляється; хто до чого має більший талант, схильності, вразливість…

Для гармонійної співпраці до кожної людини потрібен насамперед людяний підхід. На мою думку, повага до співрозмовника є засадою будь-якого спілкування. Дуже важливо, щоб людина, яка долучається до спільноти, відчувала себе очікуваною, важливою. Щоб не було тиску і вивищення з боку старших членів спільноти, тобто тих, які довше були в спільноті. З іншого боку, не варто також перенаголошувати на присутності нових учасників наданням їм більшої уваги. А об’єднати різних осіб може спільна ціль.

– Ви маєте багаторічний досвід спілкування з молоддю, яка приходить у спільноту. Чого вони найчастіше очікують від спільноти і що вони можуть внести у цю спільноту?

– Очікування кожної окремої людини, яка приходить у спільноту, є різні. Насамперед люди очікують родинного затишку, дружного колективу. Але людина має навчитися давати і отримувати. Проблема у тому, що людина, коли приходить у спільноту, часто хоче, щоби їй щось дали відразу. А ціль розвитку кожної людини в спільноті полягає в тому, щоб від того, щоб «мені щось дали», перейти до того, що «я хочу поділитися»… своїм пережиттям Бога, своїми цінностями, які я сповідую.

– У світі, який є інформаційно перенасиченим, що потрібно робити духовному наставнику, щоб живе спілкування у спільноті не втрачало свого смаку, щоби молодій людині було не менш цікаво побути годинку-дві на зустрічі спільноти, аніж у той час просидіти «Вконтакте» чи у Facebook?

– Передусім вважаю, що у парохіяльній спільноті, зокрема у мене, ніколи не було наголосу на тому, аби була кількість. Тому що глобальні маси народу не важко зібрати навіть через той самий Facebook. Але тут важливо, аби люди справді прийшли з переконанням. Хочу навести приклад, коли я була в Америці 2007 р., мене вразило, що люди, які ходять до церкви, вони переконані, бо не приходять, щоб «відстояти» Службу Божу. Нам не потрібно кількостей, які би посиділи і розійшлися, а потім не знали, що робити. Затишок й так притягує добру атмосферу у спільноті і люди самі потім рекламу одні одним передаватимуть. Якщо людині справді подобається атмосфера у спільноті і вона звідти черпає для свого духовного розвитку, то ця людина і приведе друзів. Студенти своїх друзів приводять, хто працює – своїх.

Думаю, що головний наголос християнської спільноти – це жити християнським життям. Тоді людина сповідуватиме християнські цінності не тільки у спільноті, а й у повсякденному житті. І когось такі приклади потягають просто без слів. Та й не знаю, чи можна порівнювати спілкування у соцмережах із спілкуванням у спільноті, бо «Контакти» і Facebook не є живим спілкуванням. Живе спілкування завжди матиме більше цінностей. І, думаю, кожна людина це розуміє.

– За яким принципом Ви будуєте кожну спільнотну зустріч? Як вибираєте теми для обговорення?

– Вважаю, що головні принципи зустрічей нашої спільноти ми заклали від початку її існування і дотримуємося їх дуже сумлінно. Ми є християнською молодіжною спільнотою. Християнське життя основується на Божому Слові. Отож перший принцип – Боже Слово. Це невід’ємний елемент наших зустрічей. Спільнота від заснування на чільне місце постійно ставила її учасників, тобто молодих людей, їхні зацікавлення, їхні проблеми… Тому теми для обговорення вибираємо відповідно до актуального життя. Окрім того, під час самих зустрічей завжди є можливість поділитися якимось досвідом і обговорювати інші питання, які може і не стосуються теми зустрічі, але є цікавими для молоді.

– Як Ви ставитеся до того, що молода людина, яка себе шукає, належить до декількох спільнот одночасно?

– Дуже дякую за це запитання. Воно нелегке, але дуже важливе. Спостерігаю, що «належність» до кількох спільнот одночасно є дуже поширеним явищем серед молоді УГКЦ. За допомогою спілкування із самою молоддю і за допомогою наук про людину (таких, як психологія, соціологія, педагогіка) намагаюся зрозуміти і пояснити його для себе. Делікатність вашого питання криється у словах: «яка себе шукає» і «належить». Молодій людині властиво перебувати в пошуку. Більше того, людина покликана постійно бути на дорозі глибшого пізнання себе, ближнього і Бога.

У 18–25 років – молода людина має вже сформуватися як особа, вона має бути цілісною, вона не може бути розбитою. І вона вже має себе більш-менш знайти у цьому віці. Коли людина постійно належить до кількох спільнот, це може свідчити про те, що вона є розбитою особистістю. Я вважаю, що це проблема, яку треба вирішувати. Навіть якщо подивитися на це з соціального аспекту:  у людини не може бути багато родин, вона належить до однієї родини. І так само вона має належати до однієї спільноти. Розсіяння людини по різних спільнотах не допомагає їй знайти себе, бо людина не має часу зупинитися і десь закорінитися, вона як перекотиполе.

Важливо задати собі питання: заради чого я шукаю себе? Якою є глибша мотивація моїх пошуків? Хто або що є в центрі моїх пошуків? Чи мої пошуки сконцентровані навколо мене? Інакше кажучи, чи я шукаю місця і спільноти, де мені добре, де мені цікаво, де приємно провести час, де на мене чекають, де для мене створюють умови, де мені подобається спілкуватися з приятелями, де для мене організовують поїздки, де я можу за півціни потрапити на реколекції…? Чи я шукаю місця і спільноти заради того, щоб краще здійснити своє покликання? Щоб зреалізувати Божу волю щодо себе? І якщо Бог покликав мене до життя, то має для мене особливе завдання, доручає мені місію. Місія або виконання дорученого завдання завжди вимагає від нас відвернутися від себе, полишити егоцентричне життя і звернути свою увагу на іншого, на ближнього, відповідальністю і вірністю…

Проблема починається тоді, коли «шукання себе» є заради себе, тобто, «я концентруюсь на собі, тому, що мені добре, мені так зручно. Потрібно зробити обдуманий і відповідальний вибір, а також бути вірним цьому вибору і тоді настає зміна свідомості з «мені тут добре» на «я хочу, щоб нам тут було добре».

Ми можемо також поставити питання, що означає для особи «належати» до кількох спільнот. Чим відрізняється «належність» від «бути членом». Багато молоді перебуває у стані «шукання». Чим більше я вкладаю себе, своїх ресурсів, талантів у розвиток і життя спільноти, тим більше відчуваю спільноту «своєю». Чим більше переживаю за її членів, за її розвиток, добрі плоди її праці, чим більше працюю над забезпеченням її майбутнього, чим більше часу проводжу зі спільнотою, тим більше спільнота стає для мене родиною, я відчуваю відповідальність за неї. Відповідно, спільнота цінує мене, зв’язки у спільноті зміцнюються, відсутність особи, навіть тимчасова, переживається дуже помітно. Інші члени спільноти відчувають участь особи у їхньому житті. І навпаки, якщо я приходжу тільки тому, що мені так добре, що мені зручно, якщо я мінімалізую свою участь у спільноті або приходжу на зустрічі і постійно займаю пасивну позицію, чекаючи, що за мені «мусять» подбати, тим більш байдужим буду до неї і тим менше спільного буду мати з членами спільноти. А члени спільноти з часом відчують, що я їх просто використовую, що займаю споживацьку позицію.

Тому я закликаю молодих людей шукати спільноти з ціллю розпізнання і реалізації свого покликання. А також не занадто довго затримуватися на стадії вибору, щоб не стало занадто пізно і щоб ця позиція не стала таким собі «кочовим» стилем життя.

– Знаю, що для вас є небайдужою молодь, чиї батьки виїжджають на заробітки. У чому небезпека того, що батьки часто залишають своїх дітей, щоб заробити на проживання?

– З одного боку, небезпека в тому, що батьки, які залишають дітей, втрачають зв’язок з ними, а це найважливіше під час формування дитини. У студентському віці людина вже має вилетіти із гнізда, але якщо її не сформували як особу до 18 років, то вона і не зможе вилетіти, матиме поламані крила, не вмітиме налагодити стосунки в суспільстві, дружити, спілкуватися. Потім це все людина тягне у своє окреме життя, у свою нову родину (або не вміє її закласти, або закладає і потім нищить свого подруга і дітей)… Але не можна і осуджувати батьків, бо розумію, що деякі батьки виїжджають на заробітки через те, щоб дати хороше життя своїм дітям.

Я часто розмовляю в Римі з матерями: «Ніхто Вашим дітям не замінить маму і скайп також». З іншого боку, не можу їм сказати: «Не їдьте!» Важливо, щоби навіть, коли люди виїхали, вони старалися підтримувати стосунки зі своїми дітьми і щоби зберігалася ця атмосфера взаємної довіри. Бо коли дитина не має до кого звернутися, у неї починаються проблеми, особливо у підлітковому віці. Вона їх затягує у молодіжний вік, коли має вже інші завдання: знайти роботу, сформувати родину. Уповільнюється розвиток психоемоційної сфери і тоді люди у 25 років борються з проблемами, які були ще у підлітковому віці. І тоді хочеш людині допомогти, але потрібно вже більше труду і більше особистої праці.

– Чи можна сказати, що дитина, яку батьки залишають, їдучи на заробітки, якось особливо потребує перебування у спільноті?

– Людина, яка залишена батьками, вона звичайно ж шукає спільноту. Я про це пишу зараз наукову працю: «Душпастирство молоді, батьки якої за кордоном». Адже у нас є проблема еміграції та залишених молодих людей, у яких батьки відсутні з дитячого періоду, коли їм було по 7, 9, 13 років. А зараз їм по 18–25 і вони відчувають брак, мають цю порожню ланку ще з дитинства. Коли вони приходять у спільноту, вони хочуть бути дорослими, вирішувати щось, але їх не навчили принципів, їм не дали цінностей, на основі яких жити.

Ідея моєї праці така, що Церква може допомогти цим людям. Таких людей зараз багато, чиї батьки виїхали у середині 90-х років і зараз цим людям по 20–25 років. І я думаю, що Церква, а саме спільнота, може дати цим дітям родинну атмосферу. Потрібно у кожній парохії мати таку спільноту, яка би була родинного стилю, тобто не дуже велика, яка би часто мала різноаспектні зустрічі. Вони складалися б з молитви, читання Святого Письма, спільної волонтерської праці, а також різних тренінгів. Бо потрібно взяти до уваги і те, що ця молода людина інколи і не знає, як затишок у хаті створити, як їсти готувати, як можна якесь свято провести, як організувати свій день, як розпланувати бюджет, як спланувати свій час, які справи є для неї зараз важливі, а які можна відкласти, а які можна взагалі не робити, бо це є забаганкою, а не чимось потрібним для життя. Тому що дітей цього не навчили і людина нібито входить у доросле життя, а часто не знає елементарних речей.

– Проблеми молодої людини 10 років тому і сьогодні, як Ви вважаєте, чимось відрізняються?

– Думаю, що проблеми однієї молодої людини відрізняються від проблем іншої. Це нормально. І це залежить від різних чинників: віку, початкового виховання, середовища життя, освіти… Хоча зараз все більше відбувається соціальне роз’єднання… Прийшло багато технологій і людина вже відокремлюється у внутрішній свій світ. Раніше люди, навіть у транспорті, спілкувалися між собою, а зараз у великих містах, переповнених народом, кожен живе у якомусь своєму шарі. Взяв навушники у метро, якусь книжку чи журнал, цікавиться лише вузькими напрямами – і в цьому є проблема, що людина сама себе відокремлює від спільноти.

Людина створена, щоби бути в спільноті, а вона собі створює окремий світ. Це яскравіше зараз проявляється. А потім, коли вона зрозуміє, що нещаслива у цьому світі, коли вона одна, тоді вона починає шукати спільноту. Новою проблемою є також консумізм – вживання людиною завеликої кількості речей. Це також частково пов’язано із заробітками. Батьки багатьох у Західній Україні повиїжджали, передають гроші і дитина не має потреби у справді необхідному, натомість розсіюється у не надто потрібних їй речах. Бо раніше було питання, як вижити, що їсти, а тепер, якої моделі телефон вибрати. Чинник роз’єднаних родини також впливає на сучасні проблеми молоді. Бо те, що раніше можна було вирішити в родині, побачити цей приклад саме там, людина тепер часто не має, де бачити і відчуває брак у структурі своєї особистості. Але загалом проблеми молодої людини змінюються залежно від розвитку суспільства.

Розмовляла Галина Андрусів, Духовність

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books Pizzeria Palokka on blogi ruoasta, puutarhanhoidosta ja tee-se-itse -projekteista, jossa jaetaan reseptejä, puutarhavinkkejä ja luovia ideoita. kivi-javihertyo.fi Vinkkejä elämiseen, ruokaan ja siivoukseen - kaikki mitä tarvitset mukavuuteen yhdessä paikassa! Source Χρήσιμες συμβουλές και κόλπα για κάθε μέρα Poznejte Dumeto, váš průvodce světem domácího designu a dekorací. Inspirujte se trendy a nápady pro krásnější bydlení!