Християнська надія – це не оптимізм, а «палке очікування» об’явлення Божого Сина. На цьому наголосив Папа Франциск у проповіді 29 жовтня.
Свою гомілію Святіший Отець побудував на сьогоднішньому Першому читанні.
Створіння піддалося занепадові, а тому християнин живе у постійному напруженні між надією та неволею, – сказав Папа. Повторюючи за святим Павлом, проповідник зазначив, що «надія не розчаровує, вона є певною», а труднощі полягають у тому, що «нелегко зрозуміти», що таке надія, і ми іноді вважаємо, що «бути людиною надії це те саме, що бути оптимістичною особою». Але це не так.
«Надія, – сказав Папа, – це не оптимізм, вона не є тією здатністю дивитися бадьоро на справи та йти вперед. Ні, це оптимізм, а не надія. Не є надією і позитивне налаштування. (…) Все це є добрим, без сумніву! Але це ще не надія. І нелегко зрозуміти, чим вона є…». Як зауважив проповідник, кажуть, що надія – найсмиренніша серед трьох чеснот, тому що у житті вона приховується. Віру та любов видно, чути, відомо, чим вони є. Але що таке надія? Що означає наставлення надії?
Щоб «дещо наблизитися» до розуміння того, чим є надія, Святіший Отець запропонував розпочати від ствердження, що «надія – це ризик, це – ризикована чеснота». Вона не є ілюзією, але, як пише святий Павло: «палким очікуванням». Отож, мати надію означає прагнути того об’явлення, а тому це «більше, ніж оптимізм».
Перші християни зображали надію, як якір: тобто, надія є якорем, закріпленим біля берега потойбічності, а наше життя – це прямування до цього якоря. Отож, слід відповісти собі на запитання: «Де закинув свій якір кожен із нас? Чи ми заякорені саме біля берега того дуже далекого океану, чи у штучній водоймі, створеній нами, нашими правилами, нашою поведінкою, нашим розпорядком?» Бо коли все звично і зручно, то «це не є надією».
Папа зауважив, що іншим прообразом надії, запропонованим святим Павлом, є образ пологів, адже надія існує в динаміці передавання життя. «Одна річ, – зауважив він, – жити в надії, тому що надією ми спаслися, а інша – жити, як добрі християни, і не більше того. Жити в очікуванні об’явлення, чи добре жити, дотримуючись заповідей, бути заякореними біля отого далекого берега, чи запаркованими в штучній водоймі». Щоб пояснити це, Святіший Отець вказав на приклад Богородиці: «Юна дівчина, після того, як почула, що вона є мамою, то змінила своє наставлення, вирушає в дорогу, допомагає та співає пісню хвали. Коли жінка вагітніє, то залишається жінкою, але вона вже не є тільки жінкою, вона – мати. І надія є чимось на зразок цього. Вона змінює наше ставлення: це ми, але вже не ми, це ми, шукаючи того потойбічного, закорінені в ньому».
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
