Дехто з нас винятково чутливий до найменших жестів відкинення. Через це вони часто знаходять його у словах та реакціях інших, навіть якщо його там і близько немає. Тоді в нас беруть гору застряглі в пам’яті спомини таких моментів, коли ми почувалися небажаними.
Кожен такий досвід із минулого робить так, що ми стаємо більш чутливими до їхніх відповідників сьогодні. Біль присохлих ран залишається з нами і час від часу знову нас мучить.
Елізабет Скогланд описує цей механізм таким чином: «Обґрунтоване це відкинення чи ні, велике чи незначне, — воно завжди є болісним переживанням, якого ми б хотіли уникнути у майбутньому. Однак ми часто сягаємо пам’яттю по свої переживання з минулих часів, по несправедливість і відкинення, яких ми зазнали, і таким чином ці спогади стають фактично живішими за саму подію. Головна проблема з почуттями цього роду така, що вони спроможні залишатися, гніздитися, кусаючи, аж поки набудуть такої сили, щоби повністю позбавити нас сил і знищити ціле життя».
Пережите в дитинстві
Деякі люди, що бояться відкинення, походять із сімей, де до них виявляли брак акцептації (позитивного сприйняття) або дивилися на них яке на небажаний тягар, ще коли вони були дітьми. Почуття відкинення, народжене у дитинстві, походить із принизливих зауважень та браку фізичного або вербального схвалення. Якщо ти дитиною почувався відкинутим, то як дорослий будеш чутливий до ран і знеохочень.
Страх перед відкиненням може також походити зі стосунків, які дитина мала з найближчою ріднею, товаришем по школі, або може бути наслідком конфліктів із ровесниками.
Багато хто відчуває відкинення, коли неспроможний «мірятися» з іншими своєю фізичною кондицією. Буття останнім у команді, кого вибирають насамкінець або й узагалі не беруть до гри, теж болісне. Згадай ті випадки, коли ти не знаходив сприйняття у гроні дітей-сусідів або у школі. Я пригадую свою першу закоханість і біль відкриття: моя «любов» навіть не знає, що я існую на світі!
Хто міг би забути про свої прагнення популярності? Може, і тобі випало під час шкільних розваг сидіти попід стінкою в нетерплячому очікуванні або помирати від невпевненості, чи вдасться тобі піти з кимось на шкільний бал?
Усі ці страхи ще й підтримувалися страхом невдачі у навчанні та почуттям відкинутості, коли оцінки не заносили тебе до грона найкращих учнів. Тиск із боку батьків або змагання з ровесниками могли зробити так, що слабкіші оцінки ставали знаками твоєї відкинутості на все життя.
Як багато ти про себе знаєш?
Чи усвідомлюєш ти своє почуття відкинутості? Наскільки воно глибоке? Подумай над цим хвилинку, відповідаючи на запитання:
– Коли ти був ким-небудь відкинений?
– Опиши відчуття, пов’язані з відкиненістю.
– Як саме пережите позначилося на твоєму житті?
– Чи ти певним чином не відкидаєш сам себе?
Чи не справило тобі клопотів останнє запитання? Якщо у твоєму житті відкинення траплялося часто, то твій страх, що воно може повторитися, робить так, що ти поводишся таким чином, що прискорюєш його.
Багато людей мають так мало ентузіазму щодо себе, що стають власними найгіршими ворогами. Вводять самих себе у поганий настрій, звинувачують себе і рідко сумніваються у підставах своїх звинувачень. Оскільки вони самих себе не люблять, проектують негативний образ самих себе на інших. Функціонують у межах негативних переконань на кшталт: «Оскільки я себе не люблю, то й ніхто інший не може мене любити». Вони не дають шансу надії, що хтось узагалі може їх акцептувати.
Людей, які залишаються у такому стані, оточуючі нерідко визначають як надвразливих, обережних або надміру запобігливих про акцептацію. Напевно, як і я, ти зустрічав таких людей. Час від часу також і ми самі могли так поводитися.
Х. Норман Райт, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
