Відхід Бенедикта XVI від стерна Петрового, обрання Папи Франциска… 2013 рік був воістину безпрецедентним для життя Церкви. У цьому інтерв’ю о. Федеріко Ломбарді, директор Ватиканського прес-центру, підбиває його своєрідний підсумок.
— Рішення Бенедикта XVI позначило цей рік і впливатиме надалі на майбутні часи Церкви. На мою думку, воно матиме свої наслідки упродовж кількох наступних понтифікатів. Це відкриття якогось шляху, певної можливості, яка, як добре сказав Бенедикт у своїй мотивації зречення, також пов’язана з часами, в які ми живемо. Відповідно, це зречення пов’язане не так із його особистою ситуацією, як із прискореним у часі накопиченням проблем, що виникають. І Папа це сприйняв із великою ясністю та з великим смиренням, саме для того, щоби надати змогу Церкві обрати іншого пастиря, сповненого сил. Те, що насправді й відбулося, таким вражаючим і несподіваним чином.
— Папа Франциск дуже швидко став упізнаваною особою в усьому світі і, що вражає, не тільки серед християн. Можна підбити підсумки, або принаймні дати ключ для розуміння цих перших дев’яти місяців його понтифікату?
— Безсумнівно, відгук на дії та слова Папи Франциска у сьогоднішньому світі геть вражаючий. На мою думку, він відповів на глибокі очікування всього людства, які полягають у потребі любові, людяності, прощення, щирого ставлення, яке несе втіху та підбадьорення. Можна сказати, що він торкнувся найглибших струн чутливості та людської особистості загалом… Я вважаю, що найпростішим і водночас найточнішим поясненням є те, що Папа Франциск зосередився на звістці про Божу любов, про Його милосердя, Його близькість до всіх, про Його прагнення добра і спасіння для всіх своїх створінь. Це те, що було зрозуміле, і не останню роль у цьому відіграли ефективність жестів і простота мови Папи. Скасування бар’єрів між Папою та людьми, з якими він зустрічався, була повністю очевидна для всіх. Вважаю, що цей відгук миру слід розуміти саме так, оскільки Папа висловлює ділом любов Бога-Отця до всіх Його створінь.
— Від найперших жестів та слів Папа Франциск викликав величезні очікування у Церкві та за її межами. Що можна сказати про очікуваний рік, зокрема, у зв’язку з важливою зустріччю Ради вісьмох?
— Я вважаю, що ми маємо чекати і надіятися, що цей великий імпульс оновлення, ефективності християнського послання, який іде від Папи Франциска, пошириться у Церкві, тому що на сьогодні це те, що ми бачимо у Римі, й це зосереджене довкола його особистості; хоча ми знаємо, що і в багатьох країнах світу люди повернулися до сповіді, до участі у богослужіннях. Таким чином, хвиля ефекту близькості Божої любові поширюється через Церкву. Це, однак, потрібно розвивати: це має стати стилем Церкви, яка проголошує. І Папа Франциск дає приклад, дає зразок пастирських стосунків, які потім мають бути поширені й стати звичними в усій Церкві. Це те, чого ми маємо чекати і на що сподіватися. Всілякі структурні зміни й реформи, про які стільки говорять, потрібні остільки, оскільки допомагають цьому, тобто як структури, засоби чи організації, які насправді служать духові проповіді Євангелія. Саме це Папа Франциск розуміє під реформою: зробити інструменти і структури більше придатними для місії Церкви, яка полягає у проповідуванні Євангелія до краю землі, на периферіях, про які він так часто говорить, у зв’язку з бідними, з людьми, які найбільше потребують близькості Бога та свідчення про Бога. Ми можемо сподіватися, що Рада восьми кардиналів та інші консультації зможуть досягти цього. На мій погляд, однак, має бути гранично ясно, що це вторинний аспект, який іде після «первинного» і служить цьому «первинному», тобто проголошенню Євангелія та місії Церкви. Це і є шлях. Папа привів у рух шерег консультацій, різноманітні комітети, щоби зробити більш прозорою, більш ефективною діяльність структур, також і в тому, що стосується Ватикану, його адміністративних структур. Реальна проблема, однак, полягає у взаємозв’язку між духом і засобами його вираження: між структурами та організаціями.
— Франциск став першим Папою-єзуїтом в історії. Що це означає для Вас — бути в числі його найближчих співпрацівників; що дає особисто Вам спілкування зі Святішим Отцем?
— Я відчуваю глибоку гармонію між духовністю Папи, його способом вести Церкву, та ігнатіанською духовністю, особливо у розумінні буття в русі, пошуків і знаходження щодня волі Бога, аби краще служити Йому та здійснювати те, що єзуїти називають Його більшою славою, тобто глибшого знання про Божу любов; і перенесення в наше життя цих глибоких стосунків любові між Богом і людиною та між людьми. Папа Франциск справді змусив Церкву встати і вирушити в дорогу; він зробив це своїм прикладом та ревністю, а також із допомогою численних послань та ініціатив — досить згадати про новий Синод із питань сім’ї; про його заклики конкретно оновити Церкву і наше життя. Таким чином, те, що він завжди в русі, аби знайти нові рішення, яких Бог вимагає від нас у нашій ситуації, у нашому житті, — це те, що глибоко характеризує, як мені здається, духовність і спосіб правління Папи Франциска. Ми увійшли в ситуацію, за якої Церква увійшла в рух. Не викладено якихось чітких цілей, точного зображення того, як завтра має бути організовано Церкву для досягнення цієї мети. Ми маємо вирушити в дорогу, покаятися, ми повинні прийняти сюрпризи, які Бог створює в нашому житті, і зрозуміти, куди Він нас закликає, через ситуації та реальності, в яких ми опиняємося.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що відчуття Церкви, яка входить у рух, стає на шлях, відчуття Церкви-паломниці, яка звершує свою місію, мені здається, є одним із найяскравіших духовних аспектів цього понтифікату.
За матеріалами: Радио Ватикана
фінансово.
Щиро дякуємо!
