Одна жінка, підозрюючи, що чоловік знову став пити, вирішила слідкувати за ним, гадаючи, ніби він потай вибирається до місцевого бару. Як же вона здивувалася, коли виявилось, що чоловік замість бару подався… на обід до архиєпископа! Тим архиєпископом був Луїс Антоніо Таґле.
«Наш скарб»
Уявімо собі таку ситуацію. 1960 рік, спекотний день у столиці Філіппін — Манілі. Банкіри Мануель і Мілаґрос, нащадки давніх шляхетних родів, стоять навколішках біля свого трирічного сина-первородка, молячись на розарії. Хлопчик не повторює слів за батьками, а сам провадить чергову Таємницю. Ще трохи невміло, але вже з дитячою впевненістю в голосі. За хвилину мати гладить його по голівці й шепоче філіппінською: «kayamanan», тобто «наш скарб».
Такі початки життя майбутнього кардинала Луїса Антоніо Таґле, якого багато хто називає «азіатським Войтилою». В певному сенсі його життя — це шерег гарно допасованих елементів. Завдяки вихованню в релігійній родині та постійним контактам із єзуїтами, які провадили місцеву школу, молодий Луїс дозрівав в атмосфері інтелектуальних дебатів і молитви.
Його шлях до священства розпочався швидко, а до семінарії св. Йосифа він потрапив безпосередньо після ліцею, де вирізнявся охотою до навчання. Завдяки цьому в нього не було проблем із продовженням навчання на серйозному рівні: він успішно вивчав філософію в Ateneo de Manila University і теологію — в Теологічній школі св. Лойоли.
Після здобуття ступеню магістра настав час на свячення, які молодий диякон прийняв 27 лютого 1982 р. Вже тоді було зрозуміло, що ця людина має в собі незвичайний дар легко говорити про важкі справи. Бачачи його наукову завзятість, наставники вислали свого «свіжоспеченого» священика на докторські студії до Американського католицького університету у Вашингтоні. Саме там Тагле розгорнув крила і, як сказав його промотор о. проф. Комончак, «був одним із найкращих учнів, яких я мав за сорок років». Уже тоді Луїс Антоніо розмовляв італійською, англійською, іспанською, французькою, латиною і мовою тагалі, однією з найважливіших на Філіппінах.
Праця про історію ІІ Ватиканського Собору, яку він захистив у США, передрікала майбутній духовний шлях. Таґле почувався спадкоємцем реформ Павла VI, які в дусі простоти і суспільної чутливості прагнув втілювати у життя.
Єпископ на велосипеді
Коли о. Таґле помітили, його кар’єра розгорнулася блискавично. Сам він, однак, чергових «авансів» церковної ієрархії не сприймав як приводів для пихи. Попри те, що походив із добре забезпеченого дому, священик-філіппінець вражав скромністю. Вже як єпископові йому випадало їздити на св. Меси велосипедом або довго розмовляти після Мес із дітьми, що продавали квіти біля храму. З цього погляду кардинал Таґле дуже подібний до Папи Франциска.
Закінчивши докторські студії у США, а пізніше у Римі, він повернувся до рідної дієцезії Імус, де прийняв обов’язки ректора духовної семінарії. 1990-ті роки для майбутнього кардинала стали часом, коли він, сповнений ревності, організував формаційні семінарії для священиків, став викладачем догматики у трьох навчальних закладах. Разом із комітетом Інституту релігійних наук у Болоньї він приготував широко коментовану «Історію ІІ Ватиканського Собору».
Бачачи його активність і прихильність людей, яку здобував о. Таґле, багато хто не сумнівався, що єпископська шапочка — це тільки питання часу. Свячення на єпископа о. Таґле прийняв 2001 року з рук Йоана Павла ІІ, стаючи при цьому ординарієм дієцезії Імус. Уже тоді проявився його талант євангелізувати на телебаченні та в інтернеті. Завдяки цьому він здобув ім’я єпископа, який розуміє людей і мову медіа. До 2011 року, коли Бенедикт XVI призначив його спершу архиєпископом, а потім кардиналом, Луїс Антоніо Таґле виконував ключові теологічні функції у Конференції єпископату Азії, виростаючи у провідну постать місцевої Церкви.
На обіді з убогими
Однак неможливо зрозуміти феномен «азіатського Войтили» тільки через призму почергових функцій, які він виконував. Кардинал Таґле не з тих ієрархів, які ховаються за посадою, поступово втрачаючи особистість. Достатньо подивитися яку-небудь із конференцій, де він виступав, аби зрозуміти, чому він захоплює натовпи. Не без причини 2008 року в Квебеку під час Євхаристійної конференції він зумів зворушити цілий стадіон до сліз.
З багатьох причин порівняння з Каролем Войтилою може нам допомогти відчути, про який формат священства йдеться кардиналові Таґле. За його принципами, пастир завжди має бути близько до овець. Зокрема, через це він відмовився від автомобіля, на роботу їздить автобусом, а жебраків з-під своєї катедри запрошує до себе на обіди.
Як на церковні стандарти, кардинал Таґле надалі все ще дуже молодий. Відомий анекдот розповідає, що в середині 1990-х, коли кардинал Ратцінґер представляв його Йоанові Павлу ІІ як нового члена Міжнародної теологічної комісії, то жартома сказав: мовляв, щоправда, цей філіппінський священик тільки недавно приступив до Першого Причастя, але вже готовий виконувати завдання. Так зродилася приязнь між ним і майбутнім Папою, і про них кажуть, що кардинал Таґле був єдиним, хто міг розсмішити Бенедикта.
Громадський діяч
Хоча Луїс Антоніо Таґле виглядає молодо, однак це не означає, що на світ і його справи він дивиться з молодечою наївністю. Характерною для його навчання є турбота про суспільну чутливість Церкви. Коли у «Людях Великої Ночі» він пише: «Розп’яття бідних є буденністю на порозі третього тисячоліття» — він знає, що каже. Він на щодень стикається з бідністю у власній дієцезії. Провина за такий стан справ лежить, на його думку, зокрема на диспропорції в розподілі благ, яка дедалі зростає.
Що цікаво, у своїх повчаннях кардинал не зосереджується на матеріальній бідності, звертаючи увагу також на бідність духовну. «Формою глобалізації, яка викликає моє найбільше занепокоєння, є глобалізація культури», — пише він. «Молоді люди, здається, знуджені життям уже на його порозі. (…) Побоююся, що ліками від розпорошення енергії та нудьги стає задоволення вирваними із контексту фрагментами, які не становлять жодної осмисленої цілісності».
Мало є кардиналів, які так добре розуміють постмодерністські підстави сучасної секуляризації. Його рецептом від розпорошення є відбудова справжньої спільноти, базованої на досвіді молитви, діленні благами та вірі у Воскресіння.
Однак як будувати спільноту, аби вона була якнайбільше стійкою? Від самого фундаменту. І саме там кардинал Таґле шукає тих, хто сумнівається, і зміцнює тих, хто вже увірував. Він розмов із бідними дітьми на сходах катедри — по Фейсбук і Твіттер. Не без причини один із філіппінських публіцистів сказав, що кардинал Тагле має «розум теолога, душу музиканта і серце пастиря».
Цього року Папа Франциск призначив кардинала Тагле одним із трьох секретарів Синоду єпископів.
Мартін Лукаш Маковскі, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
