Про прощення, яке зцілює, прокляття, що народжують хвороби, і паралізованих, які танцюють, — розмова з о. Станіславом Урбаняком, паллотином із Руанди.
— У Вас насправді є відчуття перемоги?
— Так. Переміг Ісус, і мене в цьому переконувати не потрібно. Господь Бог виграє. Якщо ми будемо грати в Його команді, то виграємо. Якщо будемо грати самі, нас розгромлять.
— Скільки чоловік прийшло на свято Божого Милосердя в Руанго?
— Вісімдесят тисяч католиків. Плюс безліч людей інших віровизнань, навіть мусульман.
— Вони теж приходять?
— Певна справа. Якось я пішов до нашого храму на нічну адорацію. Дивлюся — сидять дві мусульманки, вбрані у свої чорні строї. Сиділи перед Ісусом цілу ніч. Із Біблією, не з Кораном. Я бачив, як низько вони вклонилися Ісусові. Іншим разом прийшла жінка. Теж мусульманка. Також сиділа перед монстранцією цілу ніч. Шепотіла: «Ісусе, люди мені кажуть, що Ти мене знаєш, а я Тебе не знаю! Якщо ти Бог, то зроби так, щоби мій чоловік, який має багато жінок, залишив усіх їх заради мене, бо я його перша жінка. Вчини, нехай повернеться до нашої сім’ї». Вранці вона поїхала додому до Кігалі, відчиняє двері, дивиться — а чоловік порається по господарству, готує сніданок для дітей. «Від сьогодні, — заявив здивованій жінці, — ми будемо завжди разом. Я залишив інших жінок». Обоє записалися на катехизацію і на Великдень прийняли хрещення.
— Чи те, що хтось мені бажає зла чи й навіть прямо проклинає мене, має вплив на моє життя? Я так часто чую: «Зречися слів, проклять, які зв’язали твоє життя». Слова мають міць?
— Міць має той, до кого ми взиваємо, вимовляючи слова. «Ісус», «Бог», «Марія» — мають величезну міць. Злий дуже їх боїться, тремтить перед Непорочним Серцем Марії. Я бачив це стільки разів. У моменти спокус ми звертаємося до Непорочного Серця Марії. Міць слова діє також і в другий бік: прокляття, які ми на когось кидаємо, можуть мати вплив на життя цієї людини.
— Отче, Ви зустрічали людей, яких спіткали хвороби через те, що їм хтось наговорив погане, прокляв їх?
— Так, часто…
— Лікарі, слухаючи такі розповіді, не дивляться на Вас як на ненормального?
— Я ще не зустрівся з лікарями, які висміювали б цю дійсність. Навпаки, вони інколи відсилають хворих до Руанго. Коли ми духовно занурюємо цих людей у Кров Христову, вони зцілюються.
— Місяць тому мій синок Никодим вилив на себе окріп, сильно обпікся. Півгодини ми змінювали йому холодні примочки. І тоді задзвонив телефон. Виявилося, що це… отець Станіслав з Руанди. (Сміється.) «Але ж усе це тільки для того щоб ти побачив, що демон не може зробити тобі жодної кривди, бо ти схований у руках Ісуса», — так Ви мене тоді заспокоїли. І після опіку не залишилося ані найменшого сліду…
— Це правда: демон робить усе, щоби нас залякати.
— А Ви ніколи не боялися «рикошету» від темної сторони сили?
— Ні. Я тоді ще сильніше й інтенсивніше проголошую Ісуса (сміється). Злий дух хоче за будь-яку ціну замкнути нам вуста. Він більше боїться людей, ніж злих духів (сміється). Я не ношу в собі страху. Можу заборонити злому духові.
— І він послухається?
— Мусить! Коли я закликаю до Непорочного Серця Марії чи Ран Ісуса, він втікає, аж свистить. Кров Ісуса пече його, палить.
— Ви не боїтеся, що харизматичні зустрічі вийдуть колись з-під контролю? Святого Духа неможливо вирахувати.
— Ні. Святий Дух не діє через хаос. Він приходить у єдності. Шкода, що ти не був у нас на святкуванні…
— Я в запису бачив, у фільмі «Я є». Ви виходите з монстранцією, відбуваються зцілення, з біснуватих виходять злі духи.
— Щось надзвичайне! Я фізично відчуваю Божу присутність, Його проходження.
— Люди, як бачили, що навіть тінь Петра зцілює хворих, питали: «Скільки це коштує?» Ми запитуємо схоже: «Скільки я маю молитися, щоб отримати такий дар?»
— Безглузде запитання. Дар це дар, його неможливо купити. Якщо Бог захоче, може дати якийсь дар; якщо визнає це за належне, може його назад забрати. Ми ніколи не заробимо на якусь благодать чи дар Божий.
— Ви ніколи не просили про харизму зцілення?
— Ніколи. Бог роздає свої дари, кому і як хоче. У нашому санктуарії діє сильна спільнота нової євангелізації, яка носить ім’я Йоана Павла ІІ.
— У ній разом моляться тутсі й гуту?
— Звичайно. Бог затягує повоєнні рани. Щодва місяці у них відбувається День спільноти. Колись мали зустріч, присвячену зціленням від ран, болючих історій після геноциду. Боже, що там діялося! Один тутсі, який був серед військових, розповідав, що «вбивав курдупликів, де бачив». Він вийшов уранці в Кібехо з однією метою: вбити якомога більше. Раптом хтось вистрілив і болюче поранив його в ногу. Він упав непритомний. І тоді, розповідав він, прийшла до нього у видінні Марія, яка сказала: «Сину, це вже кінець. Тепер ти проголошуватимеш Моє послання». І цей чоловік скинув військовий мундир і зайнявся будівництвом. Присвячує час бідним, не розбираючи, тутсі вони чи гуту. Належить до євангелізаційної спільноти. Недавно на зустрічі один з її членів сказав: «Мій батько був тутсі, отож гуту його вбили. Моя мама була гуту, отож її вбили тутсі. Що я можу зробити? Тільки простити!» Боже, який там стояв плач, який крик. І то від дорослих, сильних чоловіків. Руандійців!
— Найбільшу проблему мають самі злочинці: проблему з прощенням самим собі. Агресори, на чиїх руках кров… Парадоксально, що легше прощають жертви, ніж ті, хто не має відваги подивитися у дзеркало…
— Це правда. Однак я бачив людей, які вбивали, а потім прощали, поверталися до Бога. Часто була потрібна заступницька молитва. Найбільший бар’єр у неприйняття благодаті — непрощення. Я вже якось розповідав про матір, яка не могла простити синові, що він покинув священство. Не прощала аж до того, що її повністю паралізувало, і її годували з ложечки. Поїхала наша заступницька група молилися разом. І та жінка отримала благодать прощення, підвелася… і стала бігати. Прощення зцілює!
— Як саме можна результативно пробачити? Самого акту волі достатньо?
— Так, хоч нерідко потрібно зробити перший конкретний крок. Історія знайомої жінки: храм, у якому переховувалися люди, серед них її чоловік і троє дітей, зрівняли з землею. Прийшли бойовики і знищили святиню, всі люди загинули в її руїнах. Ця вдова сказала: «Ісусе, я більше не можу тут жити. Пошли мене туди, де моляться». І пішла. Пішки. Йшла і йшла, 50 кілометрів, аж дісталася нашого санктуарію. Почула внутрішній голос: «Це тут». Залишилася. Включилася в роботу групи «Емануель». А ті люди щочетверга розносять посилки по в’язницях до тих, хто під час війни був агресором, убивцею, нападником. Жінка ніколи не поєднувалася до цього служіння спільноти. Завжди відговорювалася, викручувалася, знаходила якесь термінове заняття. Це був очевидний знак, що вона не простила. Хтось набрався сміливості й кинув їй: «Сьогодні йдеш із нами». Вона стала викручуватися: «Ні, я залишуся, треба багато чого переробити». Та людина зі спільноти не піддавалася: «Сьогодні ти йдеш із нами до в’язниці». Ну і що та бідна мала робити. Пішла. Побита, як пес, принижена. Шукала приводу, аби десь «згубитися» по дорозі. А в ту мить, коли переступила поріг в’язниці й подала першому ув’язненому миску з їжею, була звільнена… Відчула, що камінь упав з її серця. Простила. Завдяки тому, що Бог дав їй людину, яка сказала: «Ходімо!»
Руанда, санктуарій Кібехо
— Щоразу частіше чую про надзвичайну силу прославлення. Ми радше призвичаєні до літаній скарг, нарікань і жалів. Ми рідко дякуємо. А Ви використовуєте під час екзорцизмів цю форму?
— Звісно! І з непоганим успіхом (сміється). Прославлення має велику міць. Ісус закликав: «Прославляю Тебе, Отче, благословляю!» Коли знаходиться хтось, хто наступає мені на мозолі, я починаю молитися: «Боже, прославляю Тебе у Твоїй любові до цієї людини». Стараюся дякувати за все.
— Від самого ранку?
— Так. Я б не хотів забагато говорити про себе, але: я стараюся жити у Божій присутності й приймати все як дар. Мене сильно зачепили слова Папи Франциска: «Євангелізатори мають бути радісними, навіть висячи на хресті». Страждання це також благодать, не забуваймо про це. Я постійно ходжу з діабетом.
— І не просите про зцілення?
— Ні. (Сміється.) Я сказав: «Якщо хочеш — зціли, якщо хочеш — залиш». Вважаю це благодаттю. Колись я був доведений до краю малярією. Прийшли люди і благали: «Отче, помолися за хворого». — «Добре. А на що він хворіє»?» — «На малярію». Сповз я з ліжка і рештками сил помолився: «Ісусе, зціли цю людину». І Він зцілив.
— А Вас — ні?
— Ні. Думаю, сьогодні Господь Ісус потребує більше приятелів на хресті, аніж тих, хто несе хрест. Він потребує тих, хто єднається з Ним у стражданні. Це не пуста балаканина. Світ зайшов уже задалеко. В Кібехо Марія сказала нам: «Світ стоїть над прірвою». Не Руанда — світ! Це було не місцеве послання, то були слова для всіх.
— Звучить тривожно. Вас таке бачення не лякає?
— Світ потребує очищення, але не бійтеся. Я маю мир у серці. Милосердя Боже переможе. Переможе Непорочне Серце Марії, Вона сама про це сказала. Чого тут боятися?
Мартін Якімович, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
