Огляд джерел, інформацію з яких варто сприймати скептично.
Зрозуміти, що відбувається, коли триває війна, — неймовірно складно. Без можливості детально висвітлювати бойові дії, за умов інформаційної агресії російських ЗМІ, за недосконалої інформаційної політики державних структур та військових підрозділів сформувати виважену картину подій важко.
Становище докорінно змінює ще й так зване вивільнення авторства — нічим не обмежена можливість кожному публікувати свої думки. Сьогодні про бої під Іловайськом можна дізнатися не лише з авторитетних ресурсів, а й у стрічці фейсбуку та на другосортних сайтах. За інформацією з останніх двох типів джерел користувачі стежать дедалі частіше. Тому недооцінювати їхньої популярності не можна. Раніше відсіюванням чуток та «інформаційних зливів», перевіркою непідтверджених повідомлень займалися професійні ЗМІ, після чого аудиторія могла ознайомитися з результатами їхньої праці. Сьогодні ж професійним ЗМІ доводиться працювати поряд зі «зливними бачками» та фейсбук-чутками, і не мати на це жодного впливу. Навіть якщо професійні ЗМІ не публікуватимуть чуток — а вони це роблять, — то інтернет-користувач усе одно прочитає це на інших ресурсах. Популярність «зливних бачків» та численних поширень у фейсбуці гарантує користувачам щоденну порцію дези, чуток, панікерства та, навпаки, безпідставного ура-патріотизму, далекого від реальності.
Наслідки щоденного споживання такої інформації настільки ж очевидні, наскільки й непередбачувані. Адже сіяння паніки, псевдоекспертні висновки та фейсбук-стратегії впливають не лише на емоційний стан людей, а й на їхні конкретні рішення та дії. Хтозна, чи не це підштовхує людей брати до рук зброю. Сьогодні для інтернет-користувачів як ніколи важливі вміння впоратися з інформацією — орієнтуватися в джерелах, уміти перевіряти й аналізувати повідомлення. Сьогодні це не може бути лише вмінням журналістів: медіаграмотність серед користувачів стає як ніколи актуальною. Спробуймо зробити свій внесок у цей процес та окреслити популярні, проте низькоякісні джерела, інформація з яких або потребує перевірки, або становить цілковиту нісенітницю, опубліковану з певною метою чи без неї.
Одразу ж варто зазначити, що цей огляд складено на підставі тих ресурсів, на які доводилося натрапляти, він неповний і потребує розширення й доповнення.
Antikor.com.ua
Насамперед у поле зору потрапляють видання, що грають на емоціях читачів і заманюють аудиторію гучними й безпідставними заголовками. Одні заголовки, очевидно, мають задовольнити аудиторію й підготовлені на основі чуток та фейків: «Южмаш дает России пять дней для вывода войск, иначе она останется без ядерного щита», «Гелетей будет расстрелян?», «Скоро орде придется доплачивать, чтобы брали ее газ. Президент Литвы закрутила вентиль "Газпрому"», «Российское танковое подразделение перешло на сторону Украины — батальон "Киевщина"», «Украинская армия сбила российский военный самолет». Інші заголовки радше сіють паніку: «В ближайшие 48 часов Путин может ввести войска в Украину». Якщо поважне інформаційне видання й береться повідомляти про те, що станеться в майбутньому, то робить воно це у формі не пророцтва, а аналізу, за яких умов та обставин це може трапитися.
Про інформаційну цінність таких новин самі за себе говорять заголовки. Окрім цього, не варто чекати достовірної інформації від джерела, яке публікує такі замовні тексти: «Юлія Притула та Олена Мостова розвели Віктора Пінчука на 200 тисяч».
Elise
Деякі «сенсаційні» новини на кшталт «Начало? Китай стягивает войска на границу с Россией» Antikor позичає в іще одного сайту безпідставних сенсацій: Elise.com.ua. Такими ж сенсаційними псевдоновинами сайт без особливих труднощів здобув собі 30 тисяч відвідувачів щодня.
Деякі з останніх прикладів:«Сенсационные материалы! Кто убил Януковича, организовал Майдан и почему России конец», «Началось! На Путина возбудили уголовное дело за массовые убийства на Майдане», «Лед тронулся. Путина хотят убить!», «ВАЖНО: ТЕРРОРИСТЫ СООБЩАЮТ, ЧТО ЯРОШ ПОЛУЧИЛ СМЕРТЕЛЬНОЕ РАНЕНИЕ В ШЕЮ!» CapsLock, вочевидь, має компенсувати те, що інформацію взято з відверто брехливого видання Ukraina.ru, створеного під керівництвом Дмитра Кисельова. Інколи сайт також пропонує читачам далекі від реальності пророцтва: «В ближайшие дни Ефремов будет в клетке или ликвидирован — источник». Пророцтво не збулося. Єфремов досі не «в клітці» і жодним чином не «ліквідований». А суть новини, яка в заголовку ніяк не представлена, полягає в тому, що проти Єфремова планують відкрити кримінальну справу — яку зрештою відкрили. Тільки не «найближчими днями», а через майже два місяці після публікації новини. «Это конец русской весны. Агенты ФСБ готовят героическую смерть Стрелкова и конец войны на Донбассе», — таке пророцтво від Elise наприкінці липня, очевидно, мало вселяти читачам надію на краще. Однак досвід наступних тижнів — Іловайський котел і російське вторгнення в районі Новоазовська — показав, що читачеві потрібні не ілюзії псевдоаналітиків, а розуміння реального стану справ.
Інколи видання публікує сенсаційні фейки: «В Донецк завозят российские танки (ФОТО, ВИДЕО)». Опубліковане 16 березня 2014 року повідомлення мусило наводити жах на суспільство, яке тоді було значно гірше готовим до війни, ніж сьогодні. Під Горлівкою тоді справді проїхав військовий ешелон. Щоправда, танки були українські.
«СБУ: Ляшко предатель! Он сливал позиции украинских военных на востоке своему покровителю (+ ВИДЕО,ФОТО)», — після наведених вище заголовків важко повірити, що це не злив, використаний у політичних іграх за електорат.
Freejournal
Користувачі також помилково можуть сприйняти за засіб масової інформації новинні агрегатори чи блог-платформи на кшталт Freejournal.biz. Це ресурс, на якому кожен охочий може створити акаунт і публікувати власні новини. Деякі повідомлення доволі популярні серед читачів, однак зазвичай це лише чутки без посилання на джерело та з вигаданими деталями.
Наприклад, 6 вересня видання опублікувало фото братської могили російських солдат із написом «Погибли за Путинскую ложь». Фото супроводжує підпис: «"Зачем нам это" — задумываются многие солдаты и офицеры, по сути ставшие оккупантами». Freejournal.biz не повідомляє, яким чином їм вдалося дізнатися, про що говорили (чи то пак, «задумалися») російські воєнні поруч із цією табличкою. Українські ЗМІ, які поширили фото з посиланням на РНБО, жодних цитат російських офіцерів не наводять.
В іншому повідомленні анонімний автор Freejournal.biz бере за основу твіт російського громадського активіста Андрія Марцева й додає до нього власний сценарій розвитку. Марцев із посиланням на мешканців містечка Енгельс пише про масовий підйом у повітря авіації: «Жители Энгельса сообщают, что сейчас с аэродрома массово поднимаются самолеты и летят в сторону Запада! Неужели началось? #НетВойне #Война». Надзвичайно інформативний твіт про пересування російських військ «у напрямку заходу» з легкої руки автора Freejournal.biz став маневром російської військової авіації «з авіабаз в Астраханській та Нижьноновгородській областях у район Ростова». Більше того, у твіті Андрія Марцева автору вдалося знайти слова місцевих мешканців, упевнених, що таких масштабних маневрів не було з моменту грузинської війни 2008 року. Інформація про пересування російських військ важлива. Однак важлива саме інформація, а не чутки. І важлива ця інформація насамперед для українських збройних сил, які на неї мають відповідним чином реагувати. Поширення таких чуток у суспільстві — не більше ніж панікерство. Й це панікерство з сайту Freejournal.biz зібрало 836 репостів у соцмережах. Окрім цього, його передрукувала низка інших інтернет-ресурсів.
Uainfo
Чутки та недостовірні повідомлення також були помічені на популярному ресурсі Uainfo.org, який фактично робить огляд постів із блогосфери, щоправда, не зважаючи на їхню достовірність. Нещодавно сайт поширив чутку про те, що Китай стягує війська до кордону з Росією. За повідомленням, 12–15 тисяч живої сили та артилерії нібито розбили табір у прикордонному китайському місті Маятун неподалік Росії. Цю чутку опублікував уже згаданий Elise.com.ua. Так приваблива «новина» кружляла українською блогосферою і навіть дісталася деяких, щоправда, маргінальних американських та польських ЗМІ. Проте ця інформація не має нічого спільного з фактами. Насправді на російсько-китайському кордоні відбувалися спільні антитерористичні навчання двох країн із відтворенням сценарію, в якому терористи здійснюють теракт у Китаї та намагаються через Росію втекти в Середню Азію. Elise.com.ua у цій новині про нібито стягування китайських військ до кордону навіть використав фотографію з ідентичних навчань попереднього року.
Інший популярний фейк, який Uainfo поширив навіть декілька разів, стосується статусу союзника США для України. Блогосферу та соціальні мережі переповнювало обнадійливими повідомленнями про те, що тепер США нас точно захистять. Згідно з повідомленням, у разі зовнішньої агресії такий статус дозволяє США ввести свої війська для захисту союзника. Такий статус Україні нібито надав американський Сенат. Насправді такого рішення верхня палата американського парламенту не ухвалювала. Натомість на початку травня цього року сенатор Боб Коркер зареєстрував законопроект під назвою «Акт про попередження російської агресії», у якому й пролунала пропозиція надати статус основного союзника поза НАТО для України, Молдови та Грузії. За останні чотири місяці жодного поступу в розгляді цього законопроекту не відбулося.
На матеріали веб-сайту під назвою «Незалежна українська інформаційна народна агенція» скорочено — НуіНА, зазвичай не звернув би уваги, однак він теж поширює шкідливі для інформаційного простору повідомлення. Щонайменше не вселяють довіри: «Московских бомжей начинают переселять на Донбасс», як, зрештою, й самі тексти: «Друзья, есть две новости. Очень плохая и очень хорошая. Начну с очень плохой. Мы на пороге 3-й Мировой Войны … Вторая новость очень хорошая. Мы можем остановить это безумие. Прямо сейчас». Ці «дуже погана та дуже хороша новини» зібрали понад 19 тисяч поширень у соцмережах, а «сенсація» про бездомних — тисячу поширень. Жодної цінності ані перший, ані другий текст у собі не містять.
Теж не варто було би звертати увагу на «портал світоглядних новин “Народний оглядач”», який передруковує сумнівні новини на кшталт: «Двійник сина Порошенка воює на фронті, а сам Олексій відпочиває у діда і ходить на концерти». Сенсаційний заголовок, що так сподобався читачам (1800 репостів у соцмережах), має мало спільного з реальністю. Авторка матеріалу стверджує, що їй вдалося поспілкуватися з Олексієм Порошенком, проте не наводить жодних доказів. Складно довіряти такому повідомленню та ще й з очевидною нісенітницею в заголовку. Натомість дружина Президента підтвердила, що її син перебуває в зоні АТО.
InfoResist
Існують також ресурси, які здобули популярність протягом останнього часу і для багатьох користувачів виконують роль «першої кнопки». На таких ресурсах якщо й маніпулюють, то не вдаються до брехні чи відвертої гри на користь російської пропаганди. Однак розуміння, хто стоїть за цими ресурсами, має спонукати обережно ставитися до інформації та аналітики, яку на цих ресурсах публікують. Доволі популярний сайт InfoResist.org з’явився синхронно з оперативними звітами аналітичної групи «Інформаційний спротив», проте не має з нею нічого спільного. «Інформаційний спротив» відомий завдяки імені Дмитра Тимчука та групи офіцерів, які ще в перші дні російської агресії в Криму намагалися заповнити інформаційний вакуум. Російська пропаганда навіть спочатку представляла його як частину спецоперації НАТО. Сьогодні ініціатива «Інформаційний спротив» має власний ресурс — sprotyv.info. Однак користувачі зазвичай помилково пов’язують Тимчука з такими ресурсами як InfoResist, засновником якого насправді є інша людина — Тарас Любімов. Сам Дмитро Тимчук звинуватив InfoResist у шахрайстві, оскільки спочатку ті головно передруковували опубліковану ним інформацію та використовували назву «Інформаційний спротив». Конфлікт виник, коли ініціатива Любімова попросила читачів про матеріальну допомогу на існування проекту. Дмитро Тимчук розцінив це як спробу заробити на авторитеті його аналітичної групи. В результаті сайт змінив назву на InfoResist. Тим не менш, користувачі досі помилково пов’язують його із Тимчуком. У мережі все ще можна натрапити на такі повідомлення: «Мене переконали, що це таки фейк, але чому його опублікував Inforesist Тимчука?».
Сьогодні InfoResist розвинувся в повноцінний новинний ресурс. Утім, на його сторінках було помічено публікацію фейків та чуток. Наприклад, досі залишається опублікованим повідомлення з популярного сайту фейкових новин UaReview про те, що один із колишніх лідерів бойовиків В’ячеслав Пономарьов перейменував Слов’янськ на Путінськ.
Варто також зауважити, що аналітична група Дмитра Тимчука та сайт sproyv.info теж не є засобом масової інформації. «Інформаційний спротив» доволі часто є джерелом ексклюзивної та важливої інформації. Водночас ініціатива виконує інші функції, ніж інформування. На цьому наголошував і сам Дмитро Тимчук, який віднедавна ще й став політиком.
Сепаратистські видання
При виборі джерел варто остерігатися інформації з сепаратистських видань, які фактично були створені, аби поширювати дезінформацію та виправдовувати дії терористів. Детально структуру сепаратистських ЗМІ на Донбасі описав Роман Шутов. Тут згадаємо лише деякі з них.
Наприклад, видання «Русская весна» (rusvesna.su) достовірну інформацію публікує лише зрідка, та й ту з власними інтерпретаціями. Натомість там можна натрапити на такі заголовки: «Порошенко натравил западных правозащитников на Нацгвардию и частные армии», «В район Славянска оккупационные войска завозят цистерны с ядовитыми веществами, готовятся провокации — штаб армии ДНР».
Сайт також часто публікує фейкові новини. Наприклад, 10 серпня на «Русской весне» з’явилася новина про те, що угорські та закарпатські русини об’єднають зусилля для боротьби за федералізацію України. Про це нібито домовилися на конгресі в Будапешті. Однак місцеве видання «Голос Карпат» поспілкувалося з керівниками трьох закарпатських русинських організацій, які спростували цю інформацію та назвали учасників «конгресу» самозванцями. Значного розголосу набуло опубліковане на сайті фото, на якому чоловік у військовій формі тримає в зубах людську руку. Проросійське видання заявило читачам, що це український солдат нібито поїдає руку росіянина. Насправді фото було зроблено на зйомках скандально відомого фільму «Ми з майбутнього».
У мережі часто можна натрапити на відеоматеріали агентства Anna News. Назва цього ресурсу розшифровується як Abkhazian Network News Agency. Агентство було створено 2011 року в невизнаній міжнародною спільнотою та пов’язаній із Кремлем республіці Абхазія. Видання активно висвітлювало громадянську війну в Сирії з погляду військ режиму Башара Асада, а сьогодні відверто декларує підтримку бойовиків на Донбасі. У доповіді Верховного комісара ООН з прав людини за 15 червня 2014 року це агентство названо таким, що використовує мову ненависті у своїй роботі.
Ukraina.ru — ресурс створено під керівництвом Дмитра Кисельова, є джерелом низки фейків та маніпуляцій. Зокрема, 30 червня видання опублікувало змонтоване фото документа, згідно з яким секретар РНБО (у виданні його називають головою СБУ) Андрій Парубій нібито готував провокацію проти Росії. Для підробки поширеного документа було використано підпис Парубія з іншого документа за січень 2014 року. З посиланням на Ukraina.ru фейкове повідомлення було озвучено в ефірі каналу «Россия 24». Поза тим видання активно використовує маніпулятивні заголовки у своїх новинах та покриває дії бойовиків і російських військ на Донбасі. Редактор видання — Олена Березовська — є також автором українофобського фільму, в якому глядачеві нав’язується думка про те, що України як держави не існує і вона є лише проектом Заходу. За таку діяльність ім’я пані Березовської занесено на Дошку ганьби брехливих журналістів.
Інші сепаратистські видання, що публікують дезінформацію та демонструють підтримку бойовиків: novorus.info, novorosinform.org, dnr-news.com, voenkor.info.
У цьому контексті дивною виглядає також практика українських ЗМІ спершу транслювати російську пропаганду, щоби потім її спростувати. Одним з останніх прикладів була інформація про вивезення в Росію обладнання з Луганського підприємства. 27 серпня українські видання з посиланням на Vesti.ru опублікували інформацію про те, що Луганський машинобудівний завод переносить своє виробництво в Чувашію. Повідомлення з’явилося через кілька днів після заяви РНБО про те, що Росія вивозить обладнання з українських заводів вантажівками так званого гуманітарного конвою. Здавалося б, сам факт, що джерелом інформації про Україну є російський ЗМІ, вимагає подвійної перевірки перед публікацією. Як дослідило агентство «Укрінформ», до Росії переїхали директор і працівники приватної компанії «Лугмаш-43». Це підприємство ніяк не стосується Луганського машинобудівного заводу, який зі всім обладнанням перебуває на місці. Через те, що більше керувалися міркуваннями забезпечити оперативність, аніж достовірність, більшість українських інтернет-видань добровільно стали ретрансляторами російської пропаганди. Ба більше, спростування цієї інформації згодом опублікували лише одиниці.
У певному сенсі першість у транслюванні повідомлення справді важливіша за його достовірність. Складно переконати мешканців Донбасу в тому, що на Слов’янськ не скидали фосфорних бомб і що не було жодного розп’яття трирічного хлопчика, хоча потім ці повідомлення не раз спростовували різні джерела.
Петиції
Хоча й не інформаційну, але теж не мобілізаційну роль виконують петиції на кшталт «Визнати Росію спонсором тероризму», «Верховная Рада Украины: Мы призываем Вас принять новый гимн Украины», «Депутатам Верховної Ради України — Прийняти Закон про Прапор з розташуванням кольорів: жовтий згори, блакитний знизу», «Усім небайдужим! Збір підписів у підтримку всеукраїнського референдуму» (адресат: Усім, кому не байдужа Україна). Чи не кожному з нас на скриньки приходять такі та схожі петиції. Попри інколи слушну ідею, ефектом від них може бути хіба що роздратування. Одних вони дратують, бо відірвані від реальності та відволікають від більш істотної інформації, а інших — бо підписану ними вимогу провести референдум досі не виконано. Для такої діяльності вже придумали термін slacktivism — це компенсація власної пасивності за допомогою петицій та гнівних коментарів та іншої неефективної діяльності в мережі.
Не варто засмічувати інформаційний простір своїх близьких та знайомих. Поширення таких петицій лише з’їдає мобілізаційний потенціал інтернет-користувачів, а ефективність від них майже нульова. Наприклад, на початках Майдану надзвичайно популярною була петиція з вимогою до США застосувати санкції проти Віктора Януковича. Звернення за блискавичні три доби до 30 листопада 2013 року зібрало необхідні 100 тисяч голосів. Сьогодні на сайті Білого дому навіть гордо зазначено, що вимогу петиції було виконано й санкції запроваджено. Тільки ось запровадили їх через понад три місяці — 17 березня 2014 року. До цього дня відбулася низка героїчних і трагічних подій, які змінили країну більше, ніж на це здатна петиція.
Якщо ж ви все-таки хочете підписати петицію і переконати своїх друзів також підписати її, то спершу варто самому/самій переконатися в адекватності вимог, викладених у зверненні, хто є його ініціатором та чи справді воно дійде до адресата після збору необхідної кількості підписів. Вам відомо, скільки підписаних та поширених вами звернень із сайту Avaaz потрапили до тих, кому вони були адресовані?
Війна поляризує сприйняття світу — все ділиться на біле й чорне. В нашому розумінні засобів масової інформації міг виробитися схожий поділ на українські (добрі) та російські (погані). Це спрощення небезпечне, оскільки інтернет-ресурси діляться на достовірні та недостовірні. І якщо не усвідомити цієї межі, то виникне ризик читати лише погані джерела інформації, незалежно від країни.
Тарас Назарук, osvita.mediasapiens
фінансово.
Щиро дякуємо!
