Захисник вузла

Коли справа потрапляє до церковного суду, головне завдання всіх учасників процесу — віднайти правду щодо дійсності подружжя. Не останню роль тут відіграє захисник подружнього вузла, який у шлюбному процесі захищає дійсність подружжя і збирає відповідні аргументи.

Про нього, його функції та завдання, а також про стан подружжя загалом із перспективи канонічного права «КВ» розмовляє з Олександрою Бжеміа-Бонарек, захисником подружнього вузла в Митрополичому суді Кракова.

Як визначається подружжя в канонічному праві?

Канон 1055 Кодексу канонічного права визначає подружжя так само, як і теологія. Тобто: це нерозривний союз чоловіка і жінки, спрямований на добро подругів та народження й виховання потомства. Між охрещеними цей зв’язок піднесений до гідності Таїнства, а між охрещеною особою і неохрещеною він натуральний, але не сакраментальний.

Чи інститут подружжя перебуває сьогодні в небезпеці?

Загалом теперішній стан подружжя відображає стан суспільства. Проте я не була би налаштована песимістично. Те, що в цілому у світі зростає кількість справ у церковних судах, це не лише наслідок розпаду подружжів через незрілість суспільства, а й результат зростання суспільної свідомості вірних. Колись вірні не знали, що їхнє подружжя може бути визнане недійсним, що в їхньому подружжі існують передумови, які уповноважують їх просити Церкву ствердити недійсність подружжя. У добу численних засобів комунікації, Інтернету, преси, телебачення вони знають про це й приймають відповідні рішення.

Та чи не провокує це легковажного ставлення: мовляв, якщо подружжя не вдасться, то можна все повернути назад?

Таке мислення неправильне. Однак не вийде змусити людину до чогось, що для неї неможливе. Не можна змусити шестирічну дитину до глибокого розуміння істин віри, адже вона сприйматиме їх на своєму рівні й буде неспроможна на дії, які вимагаються від дорослого. Так само і з людиною, абсолютно нездатною до подружжя: навіть якщо вона буде дуже старатися, то не перестрибне своїх можливостей у побудові правильних міжособистісних стосунків, притаманних справжньому подружжю.

Якщо ж людина заздалегідь допускає можливість, що «ми і так розлучимося, якщо буде погано», то треба зрозуміти, ідеться тут про гіпотетичне припущення чи ні. Загалом, коли ми виходимо заміж або одружуємося, то прагнемо цього на все життя. Тому на такі фрази слід дивитися в контексті життя цієї людини: чи вона це просто так говорить, а насправді так не думає, чи це її глибоке переконання, яке випливає, наприклад, із її атеїстичного виховання, із середовища, у якому вона живе, з її стійких переконань, що суперечать вченню Церкви. Між іншим, аби не доходило до таких ситуацій і для правильного розуміння подружжя, існує приготування до шлюбу (триступеневе): дальше, ближнє, безпосереднє перед шлюбом.

Які головні проблеми приводять подружжя до суду?

Якщо говоримо про Україну, то Митрополичий суд у Кракові є судом другої інстанції для судів у Львові та Житомирі. В українських справах, які ми маємо, три головні причини: найбільша — алкоголізм, друга — азартні ігри, а з тими двома поєднується насильство чоловіка над жінкою.

Найчастіше шлюбний процес точиться, як у Польщі, так і в Україні, щодо кан. 1095 п. 3, тобто щодо психічної нездатності виконувати істотні подружні обов’язки. Проте відразу хочу зазначити: це дуже широкий канон, що містить як власне психічні хвороби, так і вади мислення особистості. Тобто психологічний і психічний рівні. Ми їх розглядаємо в категоріях не так медичної, як канонічної здатності до подружжя. Тобто особа може бути хворою на шизофренію, але бути здатною до подружжя, а може бути так само хворою на шизофренію особа, яка до подружжя нездатна. Залежить від того, у якому напрямку ця хвороба розвивається. Так само це може бути хтось, настільки залежний від когось зі своїх батьків, матері, наприклад, що не здатний вийти поза своє «я» і вступити в стосунки з іншою особою, своєю дружиною. А може бути людина, міцно зв’язана з батьками, проте не до такого ступеня, щоби це зашкодило подружжю. У тому самому сенсі ми говоримо про особу, яка має тільки схильність до алкоголю, і про таку, яка ставить алкоголь вище за подружні стосунки.

Коли з’явилися захисники подружнього вузла?

Посаду захисника подружнього вузла запровадив у XVIIІ столітті папа Бенедикт XIV конституцією Dei Miseratione. Цей крок був реакцією на численні порушення в судових процесах щодо ствердження недійсності подружжя, особливо поширені в Польщі. Тому конституція навіть розпочиналася словами: «До єпископів Польщі». Цим документом папа постановив, що відтепер у шлюбному процесі мусять бути два згідні між собою вироки, які стверджують недійсність подружжя, і тільки в такому разі можна говорити, що з погляду Церкви це подружжя недійсне (тобто насправді його ніколи не було як Таїнства .— Прим. ред.). Цим документом папа також запровадив посаду захисника подружнього вузла, який мав би захищати гідність подружжя і його нерозривність згідно з доктриною Церкви. Тобто завдання захисника — наводити всі розумні й розсудливі аргументи на користь дійсності подружжя. Це означає також, що, якщо подружжя насправді виявиться недійсним, захисник має право відступити від захисту. Саме в такому контексті потрібно дивитися на діяльність церковних судів: передусім це процес щодо правди про Таїнство, а вироки мають бути згідні з істиною.

Захисник піклується про те, щоби сторони були правильно поінформовані щодо процесу, аби право на захист жодної зі сторін не було порушене. Він має право надавати судді, який слухатиме сторони, список питань, докази, вимагати залучення додаткових документів із періоду, який передував шлюбу, наприклад, протоколів із передшлюбного іспиту. Захисник читає акти й пише зауваження — animadversionis, — без яких увесь процес може бути визнано недійсним. Захисник має бути присутнім на кожному етапі процесу.

В особі захисника Церква, отже, дбає про збереження подружжя?

Роль захисника — вказувати, що подружжя завжди може бути визнано дійсним, а тези сторін щодо його недійсності не обов’язково слушні. Від самого початку суддя має завдання схилити сторони до поєднання. Якщо під час процесу виявиться, що існує можливість, аби сторони знову зійшлися, то учасники процесу роблять для цього все можливе.

Чи завжди захисник подружнього зв’язку був світською особою?

Із 1983 року зросла участь світських у церковному судочинстві, і захисником тепер може бути як клірик, так і світська особа, як чоловік, так і жінка. Кандидат на посаду захисника подружнього вузла, крім інтелектуальних чеснот, має посідати моральні чесноти: мати бездоганну репутацію, бути доктором або ліценціатом канонічного права, палко любити розсудливість та справедливість (кан. 1435 ККП).

ДОВІДКА

Олександра Бжеміа-Бонарек — доктор канонічного права, доцент Папського університету Йоана Павла ІІ у Кракові. Із 2006 року — адвокат Митрополичих судів Кракова і Катовіце. Із 2010 — захисник подружнього вузла при Митрополичому суді Кракова. 2007 року в Катовіце вийшла друком її монографія «Dopuszczalność dowodów zdobytych w sposób niegodziwy w kanonicznym procesie małżeńskim» («Допустимість у канонічному шлюбному процесі доказів, здобутих нечесним способом»).

"Католицький Вісник", №18/ 2014