Працюючи з «професійною католицькою інформацією», я частенько маю справу з морально-повчальними текстами на тему людської статевості, проблем із сексуальністю, а також свідчень про витривання/невитривання у чистоті та боротьбу з нечистими гріхами.
Сьогоднішня урочистість Богоявлення, його Утреня і читання, всі можливі роздуми про цей уривок із Євангелія ставлять старе-заїжджене питання «Бог і тіло». Звісно, це окрім розлогих роздумів про те, звідки саме прибули мудреці, чи були вони царями, їхали вони на верблюдах чи йшли пішки, скільки торб золота принесли, або тільки жменьку, і тому подібні страшно важливі теологічні моменти… До слова, я повністю погоджуюся з паном Франеком (Кухарчаком, з «Гостя»), що в події Богоявлення важливі аж ніяк не волхви.
Щодо тіла, яке прийняв Предвічний Бог, великомудрі люди написали вже стільки, що «закрили тему», як каже один теологічний анекдот. Я не про богословіє. Я про тих (і до тих, власне), хто нерідко пише сумні або навіть розпачливі листи до католицьких видань, хто звертається до сповідника за порадою, а ще частіше — плаче, зціпивши зуби, ну бо знову «тіло перемогло», знову — так хотілося бути хорошою дівчинкою, хорошим хлопчиком, а тут на тобі, маєш, чи то дурне кіно глянув (а де воно зараз не дурне, кругом шматок бруду всунуть), чи то наснилося щось, чи то звабливу рекламу побачив, а вона, як остюк, вчепилася в пам’ять і спрацювала потім… і, Боже, я знову згрішив, я брудне створіння, я ніколи цього не позбудуся, я начиння нечисте, в мені живе бруд, а хотілось би, щоб жив Святий Дух…
Не маю права повчати (я не священик, не духовний наставник і навіть не папа римська), тому хочу просто сказати — а той, кого це стосується, хай просто послухає і подумає.
Християнам часто нагадують, що ми маємо невпинно тримати у пам’яті Хрест Господній, Його страждання і смерть. Психологічно це неможливо. Ідеться про благодать, а не про людські зусилля. Той, хто старанно намагається виконати всі вичитані приписи, приречений на невдачу. Однак, парадоксальним чином, це не песимістичне, а оптимістичне ствердження. Тому що наші, мої, твої людські зусилля — не більше, ніж те, про що писала свята Терезка: коли маленька дитина силкується вилізти на наступну сходинку, а сходи для неї завеликі. Тому що сходи — для дорослих. Наші «життєві сходи» зроблені, розраховані на «Божі ноги». Тому той, хто буде намагатися все подолати сам, буде падати і плакати. Натомість шлях малої дитини — це подолання всіх сходів на руках Бога, який піднімає дитя і несе його сам. Усі або майже всі католики прекрасно знають цей образ, узятий зі щоденника Малої Терези.
Як це пов’язується з Богоявленням. А через дари і тих самих царів-нецарів. Богу, який втілився — воплотився, прийняв плоть, грецькою «саркс», тобто не «тіло» в поетичному розумінні, а «м’ясо», — розумієте? отакому «приниженому», «згрубілому» Богу — приносять золото, ладан і миро. Дари, пов’язані з буттям у тілі.
Певною мірою, ми, перебуваючи у своїх тілах, живучи як «духовно-фізична єдність», складаємо своєму тілу схожі дари. Хтось його надміру оберігає, ходить по залах і соляріях, вживає вітаміни за розкладом, не носить важкого і т.д. Хтось його то пестить, то воює з ним, бо тілесні механізми мають над нами величезну владу, і треба бути ідіотом, щоб цього не визнати. Тобто: ми регулярно складаємо своєму тілу якісь «жертви прославлення» чи приносимо нав’язаний «оброк», даємо йому наше життєве «золото» (наприклад, гроші, витрачені на одяг, коштовності, косметику, салони і т.д.), а також наше життєве «кадило» («мені вдалося схуднути на 5 кг», «мені вдалося поправитися на 5 кг», «я накачав собі омріяні м’язи», «я така сексуальна», «я нарешті матиму багато дівчат»)…
А далі?
Далі, думаю, розумні люди вже все зрозуміли. Так само, як християнин має десь у своїх глибинах, свідомо і підсвідомо, пам’ятати, що ми живемо і радіємо життю завдяки відкупленню — тобто завдяки Смерті Втіленого Бога, — так само постійно, свідомо, несвідомо, підсвідомо, як завгодно, варто пам’ятати, що Втіленому Богові принесли ще й миро. Символ смертності. Речовину, якою намащували при похованні.
Чи маємо ми право застосувати до себе символіку дарів, складених Сину Божому? — А чого би й ні. «Хіба не написано у Законі вашім: Я сказав — ви боги?» (Йн 10, 34; див. Пс 81, 6). Дуже об’ємні слова, які багато чого стосуються. Хіба не живе Христос у нас, якщо ми у Нього охрестилися? Хіба не задля нашої тілесності Він прийняв плоть?
Певно, що так. А отже, на певному «притчевому» рівні цілком можна ці знаки і символи зі Святого Письма застосувати до себе. Аби не віддавати неналежної пошани своєму тілу; аби не «кадити» йому як божеству, яке тобою командує і вимагає таких чи таких дій… а це виявляється недобрим, нечистим, бо божество не те… Нагадувати собі і своєму тілу, що третім даром було і залишається миро. Тіло, ти смертне. Заспокойся. Ти не маєш наді мною влади. Не заявляй її.
Ці інтимні моменти, такі важкі й складні в людському бутті! Колись один викладач духовної семінарії розповів мені, як ще його навчали, коли він був семінаристом. Я буду говорити речі, про які здебільшого прийнято мовчати, але вибачте, ситуація цього вимагає. Юнакам, які готувалися до священицького життя у целібаті — а разом із тим до вислуховування СПОВІДЕЙ про людську нечистоту, — викладач казав: «Майте на увазі, хлопці, що настане час, коли ви сядете до столу, а гола ніжка стола буде викликати у вас збудження». Така правда людського буття. Цього не треба боятися — це треба мати на увазі. І не «боротися» власними силами, щоб не впасти знову, а потім упасти у зневіру… Віддавати це Богові. Не «вознесеному у воздуся», а тому Богові, який прийняв плоть. Який ЗНАЄ. І лікуватися Словом Божим. Наприклад, читання сьогоднішньої Утрені Богоявлення: «Які ж гарні на горах ноги того, хто звістує добру новину» (Іс 52, 7). Хтось колись спотикався об цей вірш? Об те, що тут ноги гарні? Ніби то «ноги» звіщають Євангеліє! та що за дивні слова у Писанні!??
Ну так ось. Золото, ладан — і миро. А гарними є ноги тоді, коли людина звіщає Добру Новину. Тобто коли головним є не ноги, не «гординя тіла» (св. Павло), а Євангеліє.
Не бійтеся. Тіло не має над нами вічної влади.
Миро.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
