Про професійну російську інформаційну війну — з доктором Йолантою Дарчевською із Центру східних студій розмовляє Яцек Дзєдзіна. Чи у «московському декалозі» взагалі існує заповідь «не свідчи неправдиво»?
— Росіяни — майстри інформаційної війни?
— Вони безсумнівно майстри інформаційного, психологічного та соціотехнічного впливу, психологічної обробки власного суспільства і суспільств третіх держав, аби їх собі підпорядкувати. Здійснюється це і в явний спосіб, і непомітно, через використання таємних і явних каналів дезінформації.
— Чи все, що ми [на Заході] чуємо в медіальному переказі, становить планові дії пропаганди? Хіба немає місця випадковим інформаціям?
— Це інформаційні операції, проваджені запланованим і координованим чином. У цьому контексті інформація, за її трактування як зброї, не може бути випадковою: вона мусить бути згідною з політичними цілями Кремля.
— Хто конкретно у Москві проектує ці операції, хто ними керує?
— Головні напрямки інформаційних фронтів визначає Кремль, планувальники зі спеціальних служб розробляють окремі операції, виконавцями яких стають медіа, підтримані військовими, дипломатами, експертами, світом науки і культури. До них повсюди підключаються політики, згідно з принципом, що громадська думка особливо чутлива до офіційних повідомлень. Російські політики не цураються дезінформації, маніпулювання інформацією, лобіювання, шантажу, брехні та інших методів брудної пропаганди.
— Прізвища?
— Інформаційну політику Кремля провадить прес-представник президента Алєксєй Громов, а також радники президента Ігор Щоголєв і Владіслав Сурков. Рішення Путіна «авторизує» Рада безпеки РФ, робочими тілами якої є міжвідомчі комісії. Проблемою широко сприйнятої інформаційної безпеки займається Міжвідомча комісія РБ з питань інформаційної безпеки. До її компетенції входить також опрацювання державних пріоритетних програм у сфері інформаційної безпеки РФ, визначення завдань для вирішення державним управлінням і контроль за їх виконанням.
Доктор Йоланта Дарчевська
— Як постає «інформаційний тил» у Росії?
— Насамперед формують фахівців. Предмет «Інформаційні війни» викладається у вищих навчальних закладах і має академічний статус. Теорія і стратегія інформаційних війн довгі роки розробляється у вишах і дослідницьких центрах Міністерства оборони і відомств безпеки. Зрештою, їхні голови — члени згаданої Комісії РБ з питань інформаційної безпеки. Проблематику інформаційної війн розробляють також російські геополітичній школи, яких є чимало. Тут буде важливо назвати школу інформаційної геополітики, провідним представником якої є професор Ігор Панарін, раніше — працівник уже неіснуючого Федерального агентства інформації та спеціального зв’язку. Він зосереджується на обґрунтовуванні тези, що інформаційна війна триває безперервно, попри формальний мир між державами, і доводить, що це боротьба західного світу за уми росіян. Наприклад, саме він говорить про «геополітичну русофобію».
— Тобто «весь світ проти нас»?
— За твердженням Панаріна, мету геополітичної русофобії становить знищення державності Русі — від Рюрика до Путіна, тобто від 862 до 2014 року. Сильний ідеологічний вплив на цю теорію справив також професор Александр Дугін, теоретик євразійства. Він проголошує існування на території, що відповідає межам колишньої Російської імперії, окремої цивілізаційно-історичної спільноти. Це ідеологічна доктрина, яка обґрунтовує прагнення до політичної реінтеграції Азії та Східної Європи, наголошуючи особливо на території, месіанстві, містицизмі. Наприклад, він стверджує, що росіяни це не народ як такий, а «містична єдність». З часом ця теорія набрала вигляду консервативної ідеології, яка посилається на такі цінності, як традиційна модель сім’ї, моральність, базована на православних цінностях, колективізм, ієрархічне впорядкування світу. Також ця світоглядна модель збудована на конфронтації з західним світом, який розглядається як агресор на території життєвих інтересів Росії.
— Й тому стільки уваги присвячено розбудові «закордонного фронту»?
— Так. Цьому служить, серед іншого, реорганізація медій під «глобальну місію Росії». Під кінець 2013 року створено міжнародну агенцію «Росія сьогодні», яка об’єднала телебачення «Russia Today» (англійська, іспанська, арабська мови ефіру), радіо «Голос Росії» й агенцію РІА Новості. Новий державний медіа-концерн динамічно розвивається, утворюючи наступні міжнародні плацдарми діяльності. У листопаді 2014 року гендиректор концерну Євгеній Кісєльов представив мультимедійний проект під назвою «Спутнік», який має об’єднати і координувати нові інформаційні агентства і портали, скеровані на окремі країни, наприклад — pl.novorossia.today.
— Російські портали також безпосередньо керовані з центру?
— Так, організовують їх «згори», згори ж інструктують, контролюють і коригують, що гарантує герметичність системи. Діють вони відповідно до принципу мережевого колективізму, в рамках спільної світоглядної матриці. Цікавим прикладом такої мережевої діяльності є RUSRAND.ru, уже з назви виявлений як відповідник американського «мозкового кооперативу» Rand Corporation. Інтернет-адреса веде на кілька місць: Центр наукової політичної думки та ідеології, Центр проблемного аналізу і проектування державним управлінням; там же «примостився» створений 2008 року Експертний союз «Російський мережевий інтелект».
— Хто створює ці портали?
— Мережеві структури і суспільна підтримка будуються за посередництвом різного роду клубів, фондів і спілок інтелектуалів: Фонду стратегічної культури, Товариства православних експертів, Ізборського клубу, Зінов’ївського клубу. Також динамічно працюють партійні клуби, наприклад, Державно-патріотичний клуб при партії «Єдіная Росія», або ж Національний інститут розвитку сучасної ідеології (діє при тій само партії). Також вони — ініціатори пропагандистських подій у реальності, таких як конференції, марші миру, концерти. Такого плану клуби й товариства служать не тільки для ширення кремлівської концепції, але заодно вони стають ідейними платформами для боротьби з лібералізмом і антлантизмом.
— Анексія Криму мала професійний пропагандистський супровід. Як довго тривали приготування?
— Тестування нових методів і технологій інформаційного впливу можна відзначати починаючи з двох перших каденцій Путіна: під час війни у Чечні, Помаранчевої революції в Україні та війни з Грузією. Крим, а також Донбас, — це чергові експериментальні поля інформаційної діяльності Росії. В обох випадках у пропагандистському стилі заявляється про право Росії на ці території України. У разі Криму послуговувалися, зокрема, почерпнутою ще з «Повісті временних літ» корсунською легендою, яка каже, що св. Володимир охрестив Русь у Криму. Таким чином підкреслюється імперська неперервність Росії — від Київської Русі через Велике царство Московське, Російську імперію та СРСР до Російської Федерації.
— У своєму рапорті про російську інформаційну війну Ви пишете про так званих ввічливих людей. Що це за категорія у кремлівській пропаганді?
— Ввічливі чоловічки, або росіяни на марші, — це приклади дії пропаганди у реальному просторі. Дісталася вона й польських теренів. Видовищним прикладом була виставка, організована міжнародною агенцією «Новості» під час щорічної конференції ОБСЄ у Варшаві, з участю 57 делегацій з різних країн (26 вересня 2014 р.) Вздовж коридору, що провадив до зали нарад, було розміщено викличні, антиукраїнські за змістом фотознімки з Донбасу. Суперечлива виставка була присвячена пам’яті російського фоторепортера Андрєя Стєніна, який там загинув. Феномен «ввічливих людей» можна інтерпретувати як маскування офіційної збройної участі: йдеться про обмундированих солдатів з автоматами, але без розпізнавальних знаків, які захопили аеродроми, громадські будівлі Криму, щоб «захистити їх від десанту бандерівських командос із Києва». Ці, так звані ввічливі, люди також дали президентові Путіну нагоду підкреслювати «гуманітарну» перевагу росіян над Заходом. 18 березня 2014 р., під час офіційних урочистостей з нагоди приєднання Криму до Росії, в контексті суперництва Росії з Заходом, який нібито організував Майдан, Путін з виразною іронією ствердив, що «під час мирного Майдану загинуло близько 100 чоловік, тоді як під час так званої збройної інтервенції в Криму нікого навіть не поранили».
— Путінська пропаганда чимось відрізняється від радянської?
— Вона безумовно базується на радянській спецпропаганді. Спільний елемент — це ідеологічний компонент. Комуністична ідеологія в нинішні часи замінена так званим російським консерватизмом. Ідеологізоване, зрештою, й саме обґрунтування ведення інформаційної війни, що представляється як «протидія інформаційній агресії з боку атлантичної цивілізації під керівництвом США проти цивілізації російської». «Захищаючись» і зберігаючи свої цінності, Росія нібито бореться за справедливий багатополюсний світ і альтернативу для держав, які хотіли би звільнитися «з-під американської гегемонії». Це заодно має запобігти демонтажу російської державності та поваленню Владіміра Путіна, що — згідно з кремлівськими пропагандистами — і становить мету Заходу.
— Західні держави також застосовують свої пропагандистські техніки, однак це не має аж такого організованого характеру.
— Російська і західна soft power відрізняються принципово. Носії російської soft power, зокрема російськомовні меншини, організували і сфальшований референдум у Криму, і дестабілізують східні регіони України. Словом — «російська soft power», яка просуває власні цінності й легітимізує агресивну закордонну політику РФ, має нищівну силу, що руйнує інші системи цінностей: задурює, залякує, підриває довіру суспільства до політики властей тощо. Насамперед же, не рахуючись із реальністю та міжнародним правом, вона творить нову реальність. Російська «soft power», «громадянське суспільство» чи «соцмережі» за своєю природою не відповідають західним інституціям таких же назв. Вони всі організовані згори, фінансово живлені російською державою і державою використовувані для інформаційних дій.
За матеріалами: wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
