Інтерв’ю Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука Ukraine Today.
Володимир Сологуб: У гостях програми «Україна сьогодні» – Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава Української Греко-Католицької Церкви. Ваше Блаженство, дякуємо ще раз за участь у нашій програмі і за те, що знайшли час для нас.
Блаженніший Святослав: Дякую щиро вам.
— Ваше Блаженство, Українська Греко-Католицька Церква була найсильнішою підтримкою для всього Євромайдану. Зокрема Ви не один раз були на головній сцені цієї Революції. Чи вважаєте, що всі наступні події, які закінчувалися смертями, разом із воєнною ситуацією на Сході України і сам Майдан були вартими цього нещастя?
— Думаю, що так. Присутність різних Церков на Майдані стала свідченням справжніх християнських цінностей, що мають бути наріжним каменем українського суспільства, європейської ідентичності нашої країни та нації. Звичайно, що наша присутність на Євромайдані була свідченням християнського миру та пастирської опіки над нашими вірними. Ми намагалися бути посередниками миру, аби захистити тих людей, котрі мирно відстоювали бажання жити у вільній і демократичній країні. Однак ми не досягли бажаного у своїй місії налагодити відносини з урядом сусідньої держави. Нашим пастирським обов’язком було збудити християнську свідомість перебування там, засвідчити християнські цінності.
— Але знову ж таки, аналізуючи перебіг Революції і дальші події, які принесли стільки горя та смертей для українців, чи ви досі вірите, що все це було доцільно?
— Ми, як християни, маємо розглядати всі події крізь призму християнської віри. Якщо хтось віддає власне життя заради свого народу, заради кращого майбутнього, тоді смерть, однозначно, є не так трагедією, як жертвою, — жертвою, котра приносить надію, нове життя. Саме тому нам потрібно не просто сумувати, а й глибоко зрозуміти значення жертви тих, хто віддав власне життя заради друзів і кращого майбутнього України.
— З вашої позиції, як лідера греко-католиків, що потрібно, аби зупинити цю жертву, зупинити війну на Сході України?
— Це складне запитання, тому що війна – це найбільш божевільна річ у світі. Важко зрозуміти чи навіть знайти якусь логіку в цих воєнних діях на Сході України. Але, однозначно, Україна несправедливо перебуває під тиском сусідньої країни. Знову ж таки, ми є жертвами. Що повинно бути зроблено для того, щоб зупинити подібного роду агресію? Передусім ми повинні захищати свою Батьківщину. Це наш обов’язок, це наша честь. Може, за цих обставин, це є і воля Бога – бути здатним захищати життя, захищати своє майбутнє, захищати право на існування у вільній Українській Державі.
Разом із тим ми повинні говорити правду, тому що агресія проти України має багато вимірів, це не лише військові дії. Це також інформаційна війна. Тому ми, як християни, як лідери Церков, насамперед свідчимо правду. Ми намагаємося повідомляти інші країни про те, що насправді відбувається в Україні. Зокрема, нещодавно католицькі єпископи здійснили візит до Папи Франциска, і це було можливістю розповісти не лише йому, а й людям усього світу про те, що Україна тепер переживає гуманітарну катастрофу, найстрашнішу катастрофу з часів закінчення Другої світової війни. Тому нам так необхідна солідарність, і не лише християн, а й всіх людей доброї волі в усьому світі. Бо світова солідарність здатна зупинити агресію. Не лише переговори на дипломатичному рівні, а просто людська солідарність може допомогти Україні встояти. Крім того, це не лише зупинить цього несправедливого агресора, це допоможе запобігти діям проти Української Держави.
— Ви згадали про нещодавню подорож до Ватикану, підтримання контактів із Ватиканом. Очевидно, ви підтримуєте близькі стосунки з ним і Папою зокрема. Ви служили як єпископ УГКЦ в Аргентині, коли Папа Франциск був архиєпископом Буенос-Айреса. Чи могли б ви розказати нам, якою є думка Папи особисто, не офіційна думка Ватикану, з приводу війни в Україні?
— Святіший Отець, особисто, є дуже близьким до нас. Він відчуває всі болі постраждалих в Україні як власні. Будучи аргентинцем, він справді розуміє, яку позицію зараз посідає. Що він може зробити для України і що він може зробити, щоб зупинити цю агресію. Як ви знаєте, у минулому Папа двічі допоміг Аргентині, зупинивши воєнні дії. Спершу це була війна між Аргентиною та Чилі, згодом між Аргентиною та Великобританією. Звичайно, Україна не Аргентина, а Росія не Сполучене Королівство, але тим не менше Святіший Отець визнає, що більше влади має влада моралі, аби свідчити правду, аби розбудити свідомість не лише українців та росіян, а й усіх людей доброї волі.
— Чи розуміє Святіший Отець, що російська агресія спричинює загрозу не лише для України, а й для всієї Європи?
— Думаю, що так. Під час нашого останнього візиту ми засвідчили своє глибоке занепокоєння з приводу ситуації в Криму, на Сході України, і він, особисто, був цим дуже зацікавлений. Папа попросив наших єпископів із Донбасу та Криму виступити, пояснити, якою є насправді ситуація на тих територіях. Тому Святіший Отець Франциск є справді з нами. Наприкінці нашої зустрічі він дружньо сказав, що «є до наших послуг». «Я є ваш слуга у цьому нещасті», – так він сказав. Звичайно, політика Ватикану є дещо іншою. Ми очікуємо чогось більшого від Ватикану як від держави і суб’єкта міжнародних відносин. Однак представники папського престолу та ООН звернулися до нас із пропозицією гуманітарної допомоги для України. Він є з нами. Він розуміє, що ми є жертвами. І, звичайно ж, у цій ситуації, Бог є з тими, хто страждає, а коли Бог з нами, то Святіший Отець відчуває, що має бути з нами також.
— Чи думаєте ви, що цей факт єдності Святішого Отця з вами, те, що він називав себе вашим слугою, другом, зумовить видання від імені Ватикану постанов, заяв, декретів із засудженням агресії та війни у Східній Україні?
— Сподіваюся на це. Я не можу сказати точно, які дії чи заяви будуть видані Ватиканом у майбутньому, але ми декілька разів чули від речника Ватикану про те, що ці військові дії в Україні порушують міжнародне право. Звертаючись до принципів міжнародного права, папський престол визнає це несправедливою агресією наших сусідів проти України. Проте, без сумніву, ми б хотіли, щоб Ватикан був більш чітким у своїй позиції. Попри все, Святіший Отець є добре проінформований і ми сподіваємося, що не тільки за деклараціями, а й за конкретними діями Католицької Церкви Україна буде підтримана як католицькою, так і світовою спільнотою.
— Багато священників Російської Православної Церкви (Московського патріархату) досі підтримують захоплення Сходу України. Чи думаєте ви, що є шанс, щоб Українська Православна Церква та Українська Греко-Католицька Церква якось пробачили цих людей за скоєне, примирилися в майбутньому, по завершенні війни?
— Примирення – це не лише простити чи забути щось. Примирення, найперше, означає говорити правду, визнати, що наш противник має власну гідність. Дуже важливим є вміння слухати інших і бачити в них подобу Божу. Простити не має означати приймати агресію чи злочини. Примирення передбачає своєрідну свободу від тих злочинів. Примирення означає зміну та очищення пам’яті. Це вимагає зусиль з обох сторін, як від українських християн, так, сподіваюся, від християн Росії. Ви згадували, що навіть деякі священики Православної Церкви підтримують ці військові дії… Що ж, хочеться, аби їхня присутність там була справді християнською та пастирською, яка б зупиняла їхніх вірних від скоєння злочинів супроти людей і законів моралі. Позаяк це є обов’язком капеланів – запобігти злочинам, допомогти кожному в особливих потребах, залишаючись насамперед людиною. Бо навіть наш ворог має власну гідність. Якщо інша сторона матиме не ідеологів російської пропаганди, а справжніх пастирів, священиків – можливо, у майбутньому буде надія на примирення.
— Ви думаєте, що це реально, якщо на другому боці є священики, котрі благословляють своїх військових на цю війну, благословляють їх іти і вбивати українців? Чи це все можливо?
— Упевнений, що в майбутньому всі ці злочинні дії будуть розкриті і ми дізнаємося, чим керувалися ці священики. Чи вони просто ідеологи, котрі власними руками, зі зброєю, вбивають власних солдатів, чи вони піклуються, як ви згадали, про душі. Думаю, що це час з’ясування правди, і ми побачимо, хто ми є як християни і хто ми є як священики. Можу запевнити вас, що священики Греко-Католицької Церкви піклуються про душі. Це їхня основна мета – засвідчити славу і гідність наших солдатів, запобігти поширенню ненависті до ворога.
— Ви згадали, що священики Греко-Католицької Церкви перебувають на Сході України. Є декілька капеланів на передовій. На Вашу думку, що мотивує їх покинути все, відправитися на Схід України і служити там?
— Найперше і найважливіше — це покликання пастиря, священика бути поруч зі своїми вірними, підтримувати їх, особливо там, де їм загрожує найбільша небезпека. Коли ці молоді хлопці стоять перед обличчям смерті — присутність священика є вирішальною. Думаю, що це також розуміння обов’язку — підвести їх до передової. Намагаюся підтримувати зв’язок із капеланами: вони діляться зі мною досвідом вражаючих і зворушливих ситуацій. Наші капелани ніколи не торкаються зброї, але щоразу торкаються своїх бронежилетів, тому що снайпери стежать за священиками та медиками. Саме тому капелани є настільки безцінними для наших солдат. Навіть без зброї – вони добре захищені.
— Як ви думаєте, чому снайпери переслідують українських священиків?
— Насамперед тому, що присутність священика є ознакою Божої присутності. А це можливість не боятися і виконувати свій обов’язок належним чином. Тільки-но священик буде вилучений з цієї ситуації, навіть снайпер зрозуміє, що українська армія слабшає. Тому священик – перша мішень для снайпера.
— Ваше Блаженство, яким ви бачите покликання Української Греко-Католицької Церкви саме зараз, у час війни у вашій країні?
— Наше покликання – бути Церквою, Тілом воскреслого Христа. Звичайно ж, є багато вимірів нашої присутності всередині суспільства: надання допомоги солдатам, біженцям, потребуючим, створення простору для діяльності волонтерів. Однак наш головним обов’язок і мета – це бути «механізмом» Господньої благодаті, видимим знаменом того, що Бог є з нами. Ми повинні були вчителем Божого Слова для нашої нації. У час подібної кризи люди ставлять багато складних запитань, багато «чому?». І лише у світлі Божого Слова ми можемо знайти відповідь. Це саме те, що слід нам, як Церкві, зараз виконувати.
— Ваше Блаженство, це, мабуть, моє останнє запитання… Декілька тижнів тому з’явилася новина про те, що Президент Порошенко надіслав запрошення Папі Франциску відвідати Україну. Папа прийняв це запрошення. Коли Україні очікувати візиту Папи?
— Думаю, про це слід запитати Святішого Отця. Але мені також було приємно занести Папі Франциску своє запрошення від імені нашої Церкви. Тому не лише Президент Порошенко, а й християни України запрошують Святішого Отця відвідати нас. Поки ми не отримали відповіді. Сподіваємося, що ближчим часом Римський Архиєрей приїде і торкнеться ран нашої нації, принесе слова надії та розради, і сама його присутність поміж нами стане вражаючим, видимим знаком того, що війна закінчиться, що ми матимемо можливість відбудувати нашу країну і зоставатися вільною нацією під Господом.
— Ваше Блаженство, дякуємо, що були з нами.
фінансово.
Щиро дякуємо!
