У книжці «Не вибачусь, що народила» Кароліна Домагальска описує історії людей, які скористалися in vitro. Ця книжка мала показати всі переваги цього методу. Однак показала щось зовсім інше.
Гося і Маріуш познайомилися, коли обом уже було за 40. Вона вже мала двох доньок. Пара безрезультатно старалася завагітніти. За півтора року подалися до клініки in vitro. Дві спроби завершилися провалом. Тоді одна з дочок запропонувала скористуватися її яйцеклітиною. Гося запитала в лікаря, чи це не проблема, що донором яйцеклітини буде її дочка. Лікар проблеми не бачив. Відповів, що для чоловіка це стороння особа. У Німеччині така практика заборонена, а в Польщі проблем нема. У тіло Госі підсадили ембріон, який постав із яйцеклітини її дочки і сімені її чоловіка. Народилися ще дві дівчинки. Тепер сім’я виглядає як предивний клубок зв’язків, у якому біологічна мати двох дочок це Гося, а двох наступних — її власна дочка.
Немає достатньо багато даних стосовно внутрісімейного донорства. У Великій Британії частішою є практика використання яйцеклітини сестри. У більшості країн не існує детальних приписів у цих справах. Спираючись на закон про кровозмішення, судді можуть заборонити донорство від родичів першого ступеня, наприклад, брата і сестри або батька і дочки.
Тато з того світу
Серед найбільш вражаючих — історія покликання до життя двох дітей по смерті їхніх батьків. 2013 року в Ізраїлі народилася дитина чоловіка, який помер 11 років тому. Він загинув від кулі снайпера у Газі 2002 року. Матері солдата вдалося переконати лікарів, щоб вони вже по його смерті вибрали з тіла сім’я. Через довгі роки суд погодився його використати, і мати знайшла жінку, яка народила дитину, використавши клітини неживого.
Інший приклад — це історія Влада і Юлії. Ці російські євреї, що виїхали до Ізраїлю, мали двох синів. Молодший, Барух, помер від раку. За кілька днів до смерті здав сім’я у банк сперми, завдяки чому зміг мати дітей після того, як помер. Влад і Юлія постановили, що знайдуть жінку, яка виносить дитину Баруха, скориставшись in vitro. Вони й самі мають дитину, яка постала завдяки цій технології: Юлія народила його у віці 55 років.
Діти геїв і лесбіянок
Метод штучного запліднення дозволяє отримати потомство гомосексуальним особам. Ситуація, коли лесбіянка використовує донорське сім’я і народжує дитину, достатньо проста. Однак in vitro дозволяє і набагато складніші, а власне кажучи, патологічні варіанти. Авторка згаданої книжки описує історію двох пар геїв і лесбіянок. Вони хотіли мати дітей, і, що більше, хотіли, щоб діти мали батьків. Одна з жінок вважала, що батько для дитини дуже важливий. На дні народження колеги вони познайомилися з парою геїв, які також хотіли мати дітей. Зустрічалися два роки, їздили разом у відпустки, визначали подробиці, а потім підписали відповідний контракт. Після осіменіння одна з лесбіянок народила дівчинку. За два роки також і друга лесбіянка народила дівчинку, від сімені другого гея. Обидві пари вважають, що всі шестеро становлять одну сім’ю. Зовнішньою ознакою цього має бути спільне прізвище — для жінок, батьків та їхніх дітей. Вони домагаються цього в суді.
Ізраїль — це рай для гомосексуалістів. Одностатеві пари для реєстрації свого зв’язку можуть там скористуватися подружньою заявою або спадковим і податковим законами. Вони також мають право всиновлювати дітей. Тому там щораз частіше можна зустріти зв’язки, які з нормальною сім’єю не мають нічого спільного: дві мами, двоє татусів, дві мами і татусь, двоє татусів і мама. У контракті згаданої пари геїв і лесбіянок, які мають спільних дітей, записано, що перший рік дитина мешкає виключно з матір’ю, потім може проводити одну ніч у тата, а в кінцевому підсумку два дні на тиждень і один вікенд. У разі смерті котрогось із батьків дитина залишається з другою мамою і сестрою, а в ситуації виїзду за кордон родитель назавжди втрачає право на дитину, подібно як втрачає його, коли перейде на ультраортодоксійний юдаїзм. Умова така складна, що тяжко допетрати, хто для кого там ким є. Аналізуючи окремі пункти згаданого контракту, можна дійти висновку, що це рецепт, як завдати дитині вишуканої кривди через патологічні стосунки її найближчих.
Шукаю сурогатку
Заповідник сурогатних матерів Європи — це Україна. Ціна за народження дитини становить 12 тис. доларів плюс 300 доларів на місяць для вагітної на утримання, 600 доларів на вбрання вагітної, а якщо вагітність виявиться багатоплідною, то ще додатково 3 тис. доларів. Це типові ставки за народження дитини шляхом in vitro для батьків, які нададуть генетичний матеріал. Зазвичай робиться три спроби. В Україні сурогатне материнство не заборонене, а батьками є власники наданого біологічного матеріалу. В більшості країн Європи сурогатне материнство заборонене законом. Такі справи у Швейцарії, Німеччині, Італії та Австрії.
Кароліна Домагальска дісталася хазяйки агентства, що займається посередництвом між сурогатками і безплідними парами. У її базі — близько 100 дівчат. Сама вона народила двох дітей іншій парі. Обурилася, що те, що вона робить, називають проституцією. А вплив сурогатного материнства на психіку жінки? На думку авторки, це ще не досліджене. Ось тільки досліджувати цього не потрібно. Жінка, яка народить дитину, а потім не має жодної проблеми з тим, що віддасть її комусь іншому, — вимагає опіки, бо її емоційна сфера і моральність безумовно хворі.
Батько невідомий
Інша драма, пов’язана зі штучним заплідненням, це явище анонімного батьківства. У Великій Британії воно набрало серйозних розмірів. Навіть постала організація UK Donor-Link, чиє завдання — зробити можливими контакти донорів із їхніми дітьми. За приблизними підрахунками, починаючи з 1950‑х років в Англії народилося від 20 до 30 тис. дітей, зачатих із використанням сімені 4‑5 тис. анонімних донорів. К. Домагальска дісталася до такого донора. З’ясувалося, що він має від 80 до 120 дітей. Він це знає, оскільки отримував дані від медсестри.
З допомогою UK Donor-Link не вдалося знайти ні жодного батька, але 20 осіб відшукали природних родичів. Рут знала з дитинства, що народилася завдяки сімені анонімного донора. Вона страждала, не знаючи свого біологічного батька. Коли їй сповнилося 18 років, вони вирішила його відшукати, але не вдалося. Коли Рут познайомилася з хлопцем, то розпитувала його, чи його тато не навчався у Шеффілді, де донором сперми був її біологічний батько. Вона боялася вийти заміж за рідного брата.
Рейчел, аналізуючи групи крові батьків, відкрила, що її тато не є біологічним батьком. Мати розповіла, що ним став анонімний донор сперми, який надав сім’я у лондонській клініці. Про нього відомо тільки те, що він мав від 25 до 30 років і, теоретично, міг бути студентом-медиком. Рейчел почала складати різні факти з життя. Вона єдина у сім’ї, хто має зелені очі й кучеряве волосся. Її батько ніколи нею особливо не цікавився. «Я ніколи не мала в ньому опори. Знаєш, скільки разів він мене поцілував? Два!» — розповіла вона журналістці. Рейчел постановила розшукати свого біологічного батька. Проблема полягала в тому, що тоді в Англії донорство сперми було анонімним. Їй не вдалося знайти батька, але, досліджуючи справу, вона зрозуміла, що може мати багато кровних родичів. «Я не просилася бути родичкою сотні незнайомих людей, не просила про те, щоб не знати, хто мій біологічний батько й не могли з ним сконтактуватися», — каже вона з гіркотою.
Ринок ембріонів
Слово «ринок» асоціюється з торгівлею. Авторка відвідала 2013 року Ринок ембріонів («Міжнародні дні фертильності») у Лондоні, де щороку роблять презентації клініки з усього світу, виробники ліків або устаткування, що збільшує плідність. Кароліна Домагальска пише: «Триста стендів, які продають мрії про щастя, сім’ю, перемогу життя над смертю. В цьому барвистому реченні ключове слово — “продають”. In vitro — прекрасний бізнес».
Найбільший банк сперми в Європі, фірма Cryos, розташована у Данії (м. Орхус). Донора сперми можна вибрати через інтернет на підставі анкети стосовно вигляду, стану здоров’я або тесту на емоційну розвиненість. Завдяки Cryos Данія — головний імпортер сперми на світі, послугами фірми користуються 70 країн.
На Ринку ембріонів також влаштовуються лекції. Під час однієї жінок заохочують мати дітей без чоловіків. «Колись діти народжувалися переважно у зв’язках, а тепер часи змінилися. Треба дати собі раду з тим, що мрія про заснування сім’ї з партнером не сповниться», — переконують жінок. Група тих, хто зважується на самотнє материнство, завдяки in vitro збільшується.
У США є товариство Singel Matcher by Choice. З‑посеред трьох тисяч його учасниць дві третини скористалися з донорського сімені. «Сім’я це застаріле слово, ми повинні шукати інше», — каже акушерка клініки in vitro в Данії. Вона має рацію. In vitro дає змогу створювати зв’язки, які напевно не є сім’єю, і набирають геть патологічних форм.
Богуміл Лозіньскі, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
