Йому 28 років, у нього чудова сім’я, жінка, яка присвятила йому своє життя, робота, яка є його пристрастю, і задатки стати одним із найвидатніших гандболістів Польщі. І що він про це каже: «Коли ти католик, то знаєш, що Бог керує твоїм життям; тому я дуже дякую Йому за своє», — каже без відмовок Пьотр Вишомірскі.
— Яку роль у твоєму житті відіграє Бог?
— Це сенс мого життя. Змалечку батьки виховували мене у католицькому дусі. Показали мені все, що пов’язане з релігією. Брали мене на Ясну Гору. Відчуваю, що Бог дуже допомагає мені в житті. Не тільки коли я виходжу на поле і коли молюся перед матчем, але на щодень. Півтора року тому я одружився з прекрасною жінкою. Вона теж віруюча. Я радий, що ми можемо молитися разом.
— Якого значення ти надаєш таким жестам, як знак хреста перед виходом на поле? Ми, вболівальники, підмічаємо це у спортсменів.
— Для мене це особисте ввірення і віддання себе Господу Богу перед матчем. Це як сказати Йому: «Господи, я все роблю на Твою славу». І йдеться не тільки про матчі, про роботу, але також і про найпростіші заняття буденності.
— Ти молишся перед матчами?
— Певна річ; але не безпосередньо. До змагань та після них я розмовляю з Богом, дякуючи Йому за все.
— А про що просиш? Про перемогу твоєї команди?
— Власне кажучи, ні. Це не так виглядає. Я ніколи не молюся про перемогу, а тільки про здоров’я, про сповнення Його волі. Рідко прошу Його про що-небудь. Молитва для мене — це розмова з Господом Богом, зустріч із Тим, хто мене заспокоює, а не візит зі списком прохань у руках. Перед іграми, особливо в збірній, я відчуваю стрес, тому молитва стає моїм способом дати з ним раду. А приймати я стараюся все: як виграші, так і програші.
— Чи віра це щось популярне серед гандболістів у збірних чи по клубах, де ти грав?
— Я зустрічаю сповідників різних гілок християнства, більші чи менші прояви релігійної прив’язаності. У нашій команді кілька хлопців віруючих. Після чемпіонату світу в Катарі я дав свідчення, що перед кожним матчем разом із братами Юрецькими, Петром Храпковським і Славомиром Шмалем ми молимося з душпастирем польських спортсменів о. Едвардом Пленєм.
— Тобі траплялося бути висміяним через твою віру?
— І не раз. Завжди знайдуться люди, яким не пасує Євангеліє. Але в мене з цим проблеми немає. Я цим не переймаюся, бо Ісус нам сказав, що як хочемо іти за Ним, то мусимо взяти свій хрест. Для мене це нормально, коли хтось сміятиметься, але я нічого з цим не роблю.
— З’являлися сумніви у вірі? Спорт це тяжкий фах. Часті виїзди на матчі, тренування. Немає регулярних годин праці з 8 до 16.00. Певно, з таким життям тяжко укласти стабільне сімейне життя.
— Радше тяжко з огляду на стояння на п’єдесталі. Ми граємо у збірній ветеранів, багато хто дивиться на нас, може коментувати нашу поведінку. Тут я дуже дякую своїй дружині, яка присвятила своє життя мені. Ми разом мешкаємо в Угорщині, де я щодня граю в клубі. Вона не може самореалізуватися і розвиватися фахово, бо там немає для неї доброї роботи. Вона виїхала заради мене, заради нас, і це, певно, найпрекрасніше, що вона могла б мені дати. Я дуже її люблю.
— Що таке для тебе гра у національній збірній?
— Щось прекрасне. Я мріяв виступати з гербом на грудях. Завжди хотів стати спортсменом, і, дякувати Богові, мої мрії збулися. Мені до смаку грати у першій збірній. Коли ти католик, що знаєш, що Бог керує твоїм життям, тому я дуже дякую Йому за своє.
— Досить радикальні погляди як для 28-річного молодика!
— Я завжди так сприймаю життя, що те, що зі мною сталося, мало статися, бо Господь Бог так запланував. Якщо мені колись буде дане грати у кращому клубі чи я прекрасно виступлю на Єврокубку, то радітиму. Але якщо життя складеться інакше — знаю, що Бог здійснює свій план щодо мене, і віддаю себе Йому. Він знає, що для нас найкраще. Сам я роблю все, що в моїх силах, аби жити гідно і сповнювати мрії. Завжди даю 100% себе на тренуваннях і в матчах. На початку цього сезону, попри скажений труд, у мене нічого не виходило. Тоді не можна опускати руки, бо одна ситуація провадить до іншої. Очевидно, так мало бути. Бог реалізує найкращий план для мого життя.
— У тебе є гроші, омріяна праця, прекрасна дружина, ну і напевно задатки до крутої кар’єри. Чимало людей у такому добробуті, навіть за доброго виховання, винесеного з дому, втрачають віру в Бога. Десь забувається Його існування, коли люди Його не потребують… А чому ти не забув?
— Насамперед, я не підходжу до цього так, що Бог мені непотрібний, коли в житті все складається добре. Зовсім навпаки: мені щастить тільки завдяки Богові.
Мацєй Райфур, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
