Інтерв’ю

«Сподіваюся, що зумію гідно продовжити велетенську справу Карітас-Спес»

04 Лютого 2016, 15:11 3511 Віта Якубовська
Жарковський

Після дворічних пошуків Конференція єпископату України обрала нового голову Комісії релігійної місії «Карітас-Спес» в Україні, який замінить на цій посаді єпископа Станіслава Широкорадюка, ординарія Харківсько-Запорізької дієцезії.

Новим очільником став о. Петро Жарковський, Генеральний вікарій Мукачівської дієцезії. Хоча офіційне представлення нового керівника відбудеться у травні, о. Петро погодився вже зараз розповісти CREDO про себе, про свою реакцію на нове призначення та про готовність виконувати Божу волю там, де це буде потрібно Церкві.

— Отче, Вашому теперішньому призначенню передували роки служіння в Мукачівській дієцезії. Як Ви опинилися на Закарпатті?

— Як багато священиків мого покоління, також і єпископ Станіслав Широкорадюк, я навчався у Ризькій семінарії. То була єдина на весь Радянський Союз доступна римо-католицька семінарія, бо та, що в Каунасі, була тільки для Литви. І так ми всі перезнайомилися: семінаристи з Молдавії, Білорусії, України та інших тоді ще республік.

Після свячень я рік працював у Латвії. Але одного разу, це було зразу після Нового року, мені зателефонували з курії кардинала Юліана Вайводса з питанням, чи я би погодився працювати на Закарпатті. Я згодився: я готовий працювати всюди, де єпископ вважає, що моя праця потрібна. Так виражається воля Божа. Мушу зізнатись, що хоч я сам з України, з Вінницької області, але уявлення не мав, де те Закарпаття, а тим більше — що там розмовляють і служать Месу різними мовами: угорською, словацькою, німецькою. Але я погодився, бо Божу волю треба виконувати. І пропрацював там 23 роки.

Потім отець Провінціал переніс мене до Шепетівки, де я працював три роки, а далі знову повернувся на Закарпаття, і вже два з половиною роки як я Генеральний вікарій Мукачівської дієцезії. Саме там мене застала звістка від архиєпископа Мокшицького, що мені хочуть довірити продовжувати благодійну місію, яку 20 років очолював єпископ Станіслав Широкорадюк, але оскільки минулого року його призначили ординарієм Харківсько-Запорізької дієцезії, йому складно виконувати обидві функції.

— Як Ви сприйняли цю звістку?

— Для мене це був шок. Я відразу пригадав, як колись у мене така думка майнула: цікаво, хто ж потягне після єпископа Широкорадюка те все, що він розпочав і так активно веде по всій Україні? І тут, як сніг на голову, ця звістка.

— Можна сказати, що Ви нарешті отримали відповідь на це питання.

— О так! Розумієте, якщо брати особисто мене, як людину, то для мене таке завдання видалося важким і навіть неможливим; але я помолився, обдумав усе і, як колись у семінарії, сказав: нехай буде воля Божа. І відповів архиєпископу, що коли Конференція єпископату України ухвалить мою кандидатуру, то я це прийму. Єпископ Широкорадюк першим відгукнувся, обіцяв підтримку, допомогу, підбадьорював мене, щоб я не боявся.

— Наскільки я знаю, за Вас проголосували одноголосно.

— Майже. Один єпископ був проти. Закарпатський. (Ординарій Мукачівської дієцезії Антал Майнек. — Авт.). Він не дуже хотів мене відпускати.

— Тобто Вам доведеться залишити теперішню посаду і переїхати до Києва?

— Саме так. І єпископ мусить звільнити мене від усіх обов’язків, які я виконував у дієцезії. А їх чимало: це і телебачення, й газета, і багато інших справ, за які я був відповідальний як Генеральний вікарій дієцезії. От навіть зараз їду до Києва, поки що на декілька днів, щоб ознайомитися зі справами, зустрітися з єпископом. До травня місяця маю час звикнути до тих змін, які на мене чекають.

Жарковський

— Ви вже думаєте про те, якими будуть Ваші перші кроки на новій посаді? Обмірковуєте плани, напрямки діяльності?

— Ще ні. Які плани? Я перебуваю на етапі усвідомлення та ознайомлення. І щиро сподіваюся, що мені принаймні вдасться гідно продовжувати ту велику роботу, яку розпочав і багато років проводив єпископ Станіслав Широкорадюк. Буду з ним радитись, консультуватись, бо я знаю, як це працює на локальному рівні; але як охопити цілу Україну — ще мушу навчитись. А потім уже почнуть вимальовуватися обриси якихось конкретних планів та напрямків.

— Як відбуватиметься Ваше офіційне впровадження в обовязки? То буде якась особлива подія?

— Наскільки знаю, в травні у с. Яблуниця (Івано-Франківської обл.) відбудеться урочисте святкування 20‑ї річниці заснування Карітасу, і, можливо, там же відбудеться представлення мене як нового керівника. Але рішення за архиєпископом: як він скаже, так і буде.

— У Вас була можливість сказати «ні»?

— До того, як питання винесли на голосування Конференції єпископату, така можливість була. Але як я міг відмовитися? Опинившись перед таким вибором, я згадую слова, почуті колись на реколекціях: Марія могла сказати Архангелу Гавриїлу «ні», й тоді Бог би знайшов для свого Сина іншу Матір; але Марія не знайшла би більше такого Бога. Я часто над цим роздумував, і зараз я по-людськи міг би сказати «ні»; але йдеться не про мою волю, а про Божу. Адже в тому й полягає служіння Богові, що навіть коли ти до кінця не розумієш, як і навіщо, коли думаєш, що, може, хтось розумніший за тебе міг би зробити краще, — попри все кажеш: Боже, Ти сам вибираєш посудину, все у Твоїх руках, довіряюся Тобі. А коли довіряєш — не можеш категорично казати «ні».

У мене дуже хороші батьки, ревні католики. Батько, справжній муж віри, завжди нас заохочував до спільної молитви, був міністрантом, а мама, якби зараз сказали, активно займалася благодійністю, до якої і мене залучала від малого: я носив самотнім бабусям у нашому селі молоко та хліб, які мені давала мама, допомагав наносити води. І я собі так думаю, що моє священицьке покликання вимолив мені тато, а мама вимолила, щоб я продовжував робити справи милосердя і допомагав сиротам, самотнім людям, бідним; і я бачу виразні такі знаки, які про це свідчать. Мама ще живе, і я відчуваю силу її молитви за мене.

Жарковський

Довідка CREDO

Отець Петро Жарковський народився 2 грудня 1958 р. в с. Березівці на Вінничині. 1981 року розпочав навчання у Вищій духовній семінарії в Ризі. Священицькі свячення отримав 1 червня 1986 р. з рук кардинала Юліана Вайводса. Протягом року після свячень служив вікарієм в Ілукшті, Латвія.

1987 року був скерований на Закарпаття до парафії у с. Середнє. Тоді ж був призначений канцлером Адміністратури Закарпаття. 1996 року о. Петро Жарковський став Генеральним вікарієм Мукачівської дієцезії.

За 23 роки служіння у Мукачівській дієцезії займався відбудовою храмів, шукав священиків, які могли би служити словацьким та угорським парафіям, сестер для катехизації, відроджував церковні структури та налагоджував відносини з греко-католиками. 

2010 року Провінціал Ордену Братів Менших переніс о. Жарковського до Шепетівки, де він служив протягом трьох років. 2013 року повернувся на Закарпаття.

У листопаді 2015 року Конференція єпископату України обрала о. Петра Жарковського новим очільником релігійної благодійної місії «Карітас-Спес Україна».

Фото Костянтина Чаваги

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity