Аналітика

Франциск: «Мої обійми братам православним»

12 Лютого 2016, 08:20 15249
дорога міст

Папа Берґольйо напередодні зустрічі віч-на-віч із Московським Патріархом Кирилом, що запланований на 12 лютого на Кубі: «Мости зберігають мир і сприяють йому, але не стіни — вони приречені на падіння».

«Я найщасливіший». Коли Франциска попросили прокоментувати примирення між Католицькою і Православною Церквами після майже тисячі років розколу, відповідь була дана в абсолютному найвищому ступені порівняння і висловлювала передусім радість. З іншого боку, стратегія, з якою Папа стежив за переговорами, так само роззброювала своєю простотою. «Я дав свободу діяти. Я просто сказав, що хочу зустрітися і знову обійняти моїх православних братів. Ось і все. Це були два роки секретних переговорів, їх чудово провели наші єпископи, вони молодці. Від православних цим займався Іларіон, він теж молодець, до того ж гарний художник і музикант. Усе це зробили вони». Напередодні історичної зустрічі, яка відбудеться на Кубі з російським патріархом Кирилом, — на зустрічі, яка відбулася у другій половині дня в тиші Дому св. Марти і була присвячена неформальностям, Папа Франциск з’являється задоволений, насамперед тим, що вважає: він побудував ще один міст.

 

Іще кілька місяців тому можна було відчути, що ось-ось буде покладено останній камінь. Наприкінці минулого червня, в інтерв’ю «Корр’єре Делла Сера» сам єпископ Іларіон, «міністр закордонних справ» Московського Патріархату, заявив, що історична зустріч «була включена до переліку офіційних зустрічей». Він говорив про «близькі перспективи». Він висловив надію, що «не зустрінуться майбутній Папа і майбутній Патріарх, але вони обидва». Наприкінці року стали ширитися чутки. Подейкували, що Патріарх наполягає на прискоренні завершальної стадії, і що такої самої думки тримається Святий Престол. Стали думати про «технічну посадку» на Кубі під час папського візиту до Мексики. 23‑го січня німецький кардинал Курт Кох, префект ватиканської Ради сприяння єдності християн, сказав, що «світлофор уже не червоний, а жовтий». І голова жандармерії Ватикану Доменіко Джані повернувся з поїздки в Мексику, в Сьюдад-Хуарес — місто імміграції на кордоні зі Сполученими Штатами, де Папа відслужить Месу, і це було в його задумі з самого початку. Він сказав, що «зміна шляху» не була повною несподіванкою.

«Світлофор» перемкнувся на зелений протягом останніх двох тижнів. Міст, який розвалили тисячу років тому, матеріалізувався, готовий для того, щоби ним скористатися. Примирення європейського християнства, але за межами Європи: немов засвідчуючи, що центр ваги Церкви сьогодні перебуває в іншому місці. Для тих, хто зустрічається з ним у Домі св. Марти, Папа завжди повторює зі змішаною надією і ясною турботою: «Мости — їх потрібно будувати. Крок за кроком, поки ви не досягнете того, щоби стало можливим потиснути руку тим, хто стоїть по той бік. Мости зберігають і сприяють миру. Стіни — ні: лише здається, що вони захищають, а насправді — тільки відокремлюють. Тому вони повинні бути знесені, а не побудовані. Вони приречені на падіння, одна за одною. Подумаймо про берлінську стіну. Вона здавалася вічною, натомість: бух, в один день упала».

«Міст», відбудований із православ’ям, є результатом цієї стратегії терпеливого діалогу; поваги до співрозмовників, що Папа цінує насамперед як людина. Франциск добре знає, що «Росія має імператорську кров», від часів цариці Катерини. І, як і Китай, також і «Росія може дати багато». На цьому етапі Папа повторює наближеним до нього особам: «Ми не можемо говорити, що у світі перебуваємо в мирі. Скрізь, куди не глянь, вирують конфлікти. Я говорив про порізнену третю світову війну. Але порізнена війна — це справжня війна. Війни як діють? Впливаючи на економіку, продаючи зброю і воюючи супроти нашого спільного дому, яким є природа. Торговці зброєю заробляють багато грошей, купуючи зброю в країни, яка дає її для того, щоб уразити іншу, свого ворога. І ви знаєте, хто вони».

На його думку, питання екологічної безпеки є одним з ключових питань, із тих, які б могли бути визначені як питання глобальної безпеки. «Вирубування дерев означає спустошення величезних територій. Тому в таких країнах, як Замбія, їх почали висаджувати для відновлення лісистого покрову, щоб уникнути виснаження землі. І ми повинні бути обережні з монокультурами. Якщо постійно вирощувати одне й те саме, без сівозміни, ґрунт швидко стає мертвим».

«Захід повинен бути самокритичним щодо Арабської весни». Не можна згаяти жодної нагоди, аби навести мости й уникнути війни будь-якого типу — ось відправна точка для Понтифіка. Військове втручання Заходу в Північній Африці й так звані «арабські весни» були грою, за яку в наш час сплачується висока ціна. «Про арабську весну в Іраку можна було здогадатися, перш ніж це сталося. Частково існував збіг поглядів між Святим Престолом і Росією. Частково — і добре було б не перебільшувати, тому що Росія має свої інтереси». Але Папа завжди закликає нас думати: «У Лівії до і після військового втручання: до нього таких, як Каддафі, був лише один, а зараз їх п’ятдесят. Захід повинен бути самокритичним». Неможливо не думати з занепокоєнням про те, що може статися, якщо США і Європа вирішать, ніби знову потрібно атакувати лівійську територію, яку розривають міжплеменні війни та ісламський тероризм. Він добре знає: те, що відбувається за Середземним морем, є справжньою трагедією.

«Європа зрештою всміхнеться до мігрантів». Співрозмовникам, які говорять про сучасні епохальні міграції і яке занепокоєння це викликає в Європі, Папа Берґольйо відповідає, посилаючись на свою першу поїздку в липні 2013 р. на сицилійський острів Лампедуза, символічне місце трагедії біженців. Тоді він кинув вінок квітів у море: на честь усіх тих, що потонули, долаючи Середземне море переповненими човнами і плотами. «Коли я був на Лампедузі, проблема імміграції тільки починалася. Тепер вона вибухнула», — повторює Папа, немовби кажучи, що далекоглядності Церкви не зрозуміли вчасно; і Європа зараз має справу з загостренням проблеми, ускладненої відсутністю концепції та стратегії. Це «виклик, із яким ми повинні дати раду розумно, тому що за ним стоїть ще більша і загрозливіша проблема тероризму».

Погляд Папи на Старий континент, однак, не є песимістичним. Кажуть, що він готує промову з нагоди премії Карла Великого за мир та інтеграцію, присуджену йому в Аахені, Німеччина. Це буде «дуже пристрасна промова». Сильно вразила його промова під час короткого візиту до Європарламенту в Страсбурзі в листопаді 2014: це той випадок, коли його проникливі слова, подеколи навіть важкі щодо Європи, породили величезний відголос. Тоді він сказав, що «Європа, якби була здатна цінувати свої релігійні корені й була спроможна збирати це багатство і потенціал», була би «більш стійкою до багатьох крайнощів, які поширюються в сучасному світі, навіть до тієї великої порожнечі ідеалів, яку ми бачимо в так званому Заході». «Так званий» Захід: вже це визначення було значущим. Але Папа пішов далі. Дивлячись на євродепутатів, він без вагань закликав «бабусю Європу, більше не плідну й неживу. Тому що великі ідеали, які надихали Європу, здається, втратили свою силу тяжіння на користь бюрократичних формальностей своїх установ». За кілька годин Папа прийняв телефонний дзвінок: «Це канцлер Німеччини Ангела Меркель», — любить розповідати Франциск. «Вона була дещо злою, бо я порівняв Європу з безплідною жінкою, не здатною народити дітей. Вона запитала мене, чи я справді думаю, що Європа не може мати більше дітей. Я відповів, що — так, Європа може ще народити їх, і багато, тому що вона має сильне і глибоке коріння. Тому що вона має унікальну історію. Тому що відігравала, і все ще може відігравати важливу роль: подумайте лише про культуру й традиції, які вона втілює. І чому в найтемніші часи Європа завжди показувала, що володіє ресурсами, про які ніхто не підозрював».

Але в зустрічах у Домі св. Марти він наполягає перед своїми співрозмовниками, що «Європа повинна і може змінюватися. Може й повинна реформувати себе. Якщо вона не в змозі фінансово допомогти країнам, із яких походять біженці, то повинна замислитися над тим, як вирішити проблему, що насамперед є гуманітарною, — але не тільки. Якщо зруйнувалася система виховання, завдяки якій здійснювалася передача знань від дідів до онуків, від батьків до дітей, то варто розглянути питання про те, як відновити її». Часто Берґольйо, використовуючи біблійну метафору, порівнює Старий континент із Сарою, дружиною Авраама. Сара — неплідна, бо їй уже понад сімдесят років, і за звичаями тих давніх часів вона дає чоловікові свою рабиню за жінку, щоб та народили для неї сина. Але потім, дивом, їй вдається народити у віці дев’яноста років. «Європа, — любить казати Франциск, — це як Сара, яка спершу лякається, але потім усміхається потайки». Його надія стосується тих, хто говорив з ним, і того, що Європа «потай усміхнеться» до іммігрантів.

Сила може прийти тільки з пам’яті «про великих забутих діячів», від недавньої історії. Франциск шанує героїв Європейського відродження після Другої світової війни. Він цитує канцлера Німеччини Конрада Аденауера, міністра закордонних справ Франції Роберта Шумана, італійця Альчіде Де Гаспері. Але він бачить також «великих забутих діячів» також і серед героїв нашого часу. «Наприклад, жінка-мер Лампедузи Джузі Ніколіні» — за те, як вона присвячує себе біженцям. Вже стало звичкою згадувати «серед великих людей сьогоднішньої Італії» голову держави (на пенсії) Джорджо Наполітано, колишнього міністра закордонних справ Емму Боніно. «Коли Наполітано прийняв посаду вдруге, у такому віці, навіть на обмежений період часу, щоб прийняти призначення такої ваги, я подзвонив йому і сказав, що це було актом “патріотичного героїзму”». Щодо Боніно, радикального діяча, він стверджує, що «це людина, яка знає краще Африку. Ця людина зробила найкращу послугу Італії тим, що допомогла пізнати Африку. Мені кажуть, що це люди, які думають у спосіб, відмінний від нашого. Це правда, але треба терпеливості. Ми повинні дивитися на людей, на те, що вони роблять».

Повідомлення для китайського президента Сі Цзіньпіна? Насамперед, його ідея багатогранника як геометричної фігури, що найкращим чином відображає роздроблення цього історичного етапу, і необхідність віднайти точку рівноваги, єдності та співіснування серед нерівних народжуються із цього всеосяжного підходу: це саме те, що дозволяє йому видалити уламки, які залишилися від Холодної війни, і робити свій внесок у побудову нового світового порядку. Посередництво між США та Кубою, поїздка до США, відкриття Року Ювілею в Африці… Тепер — Мексика і примирення з православним світом. Це все етапи «стратегії мостів», прихильником якої є аргентинський і південний Папа, вираження «альтернативного Заходу», який не накладає обмежень: навіть тих, що має Піднебесна. Його інтерв’ю з Asia News про Китай облетіло весь світ. І ми говоримо про послання, що буде скероване в найближчі години до президента Китайської Народної Республіки Сі Цзиньпіна: ще один камінь покладено на міст, яким Франциск сподівається, рано чи пізно, перетнути навіть Велику китайську стіну.

Массімо Франко, Corriere della Sera  

Переклад: Володимир Кривонос, СREDO

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: