Попільна Середа — у св. Сабіни
П’ятниця після Попільної Середи — у св. Йоана і Павла
П’ятниця І тижня Великого Посту — у Дванадцятьох Апостолів
Повний список римських стаційних храмів, на жаль, ще не опрацьований українською мовою; однак можна побачити, що їх вистачає на кожен день Великопісного періоду. Зокрема, сьогодні, в понеділок ІІ тижня, ми навідаємо — нехай і віртуально — храм св. Климента.
В базиліці св. Климента ми стаємо свідками «згустку історії». За дві тисячі років існування цього місця його означили своєю присутністю імператори й мученики, святі й загарбники. Наявне там незвичне нагромадження особистостей і неочікувані повороти долі залишили свій відбиток на історії Рима, від його поганських початків по християнський розквіт.
У давнину лагідне узгір’я Челіо було густо забудоване домівками й храмами. Коли Нерон 64 року підпалив Рим, він тим самим очистив чимало територію і почав будувати на ній свою гігантську резиденцію, Domus Aurea. Заколоти в місті й смерть самого Нерона призвели до того, що 68 року будівництво зупинилося, однак територія надалі залишалася імператорською власністю. 70‑го року н. е. кількома поперечними вулицями нижче Веспасіан почав будувати свій амфітеатр, разом із казармами для гладіаторів, що стояли обік нині наявної базиліки.
Рештки двох будівель із того періоду знаходяться сьогодні на два поверхи нижче підлоги базиліки, оздобленої мозаїкою в уже згаданому раніше стилі мозаїки Косматі. Оздоби вже зблякли, а в підземних кімнатах повно вологості; однак дві тисячі років тому тут було людно і звершувалося обряди двох релігій, що конкурували між собою. Перший ряд приміщень, які нині розташовані попід базилікою, це колишній мітреум — хрум культу Мітри. Там і донині можна оглядати головне місце звершення релігійних церемоній із вівтарем, присвяченим улюбленому божеству римських солдатів.
Обік мітреума розташована солідніша, хоч і непоказна з погляду архітектури, конструкція з характерними стінами з вулканічного туфу, яку чимало дослідників вважають управлінням якогось з імператорських міністерств. Хоча інший аргумент підказує можливість, що, може, цю будівлю поставив Флавій Клементій, племінник імператора Веспасіана, який, навернувшись у християнство разом зі своєю дружиною Доміцеллою, переказав її своєму рабу-вільновідпущенику Клименту — четвертому з черги Папі Римському. Якщо ця версія істинна, то ці затхлі приміщення були колись своєрідним прото-Ватиканом. (Достовірно відомо лише те, що Флавій Клементій із Доміцеллою були страчені як християни за розпорядженням імператора Доміціана.)
Християнська спільнота, яка діяла вже легально, незабаром збудувала в цьому місці храм, що підказує версію про можливість попереднього використання цього приміщення християнами. Витягнутий у довжину, подібно як базиліка св. Йоана на Латерані, храм був присвячений св. Климентові, який — подібно до багатьох Єпископів Рима — був мучеником.
Ковток живої води
У стаційному храмі св. Климента ми знайдемо щось іще, що особливим чином співвідноситься з великопісною медитацією. Це величезна мозаїка в апсиді верхнього храму, яка становить художнє бачення антифону, що співається (або рецитується) у Годині читань в Першу неділю Великого Посту: «Хрест Христовий — дерево життя». На Голгофі світ бачить смерть і остаточну поразку при кінці мандрування Господа Ісуса до Єрусалима. На Великдень світові проголошено правду, що Хрест, хоч і символ тортур та приниження, стає віднині прекрасним деревом, що зроджує Нове життя. Церква проголошує це упродовж цілого Великоднього періоду. Саме такий образ має зберегтися у пам’яті протягом наступних п’яти тижнів християнської мандрівки навернення — часу Великого Посту.
Саме тут (повертаючись до теми терпеливості) можемо розумувати з Апостолом Петром над текстом із другої Вечірні ІІ неділі Великого Посту про гарантії нашої витривалості й любові до тих, які виражають до нас агресію. Цією гарантією є терпеливість самого Ісуса: «Христос страждав за вас також, лишивши вам приклад, щоб ви йшли Його слідами; той, хто не вчинив гріха, і підступу в Його устах не знайшлося, хто був злословлений, але сам не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на Того, який судить справедливо; Він сам у своєму тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливості» (1 Пт 2, 21‑24).
У широкій наві храму збереглися рештки фресок, що його прикрашали. На найстаршому зображенні, у невеликому заглибленні в північній стіні храму, представлено Марію Царицю в царському вбранні, типовому для властителів VI століття. Вздовж нави можемо побачити вже вибляклі епізоди з життя св. Климента, намальовані в ХІ столітті. Один з них, майже комічний, представляє невдалі спроби арештувати Папу Римського, які чинив римський намісник, наосліп намагаючись схопити святого. Наступна фреска показує чудесне спасіння християнського хлопця від мученицької смерті через утоплення — такої, як спіткала самого Климента. Зосередженість художника на образах матері й дитини заповідає вже нового естетичного духа в мистецтві, який незабаром стане стилем ренесансу.
Збудована в давні часи базиліка св. Климента була знищена норманами, і в ХІІ столітті тут постав уже третій храм, який спирався на стіни старої будівлі. З нижнього храму збереглися мармурові хори (VI ст.), подаровані папою Йоаном ІІ. Гордістю базиліки можна назвати й мозаїку в апсиді. Це найстарший із тих, що збереглися до наших часів, образ мертвого Христа — Christus Patiens. Напис на зображенні повідомляє, що за ним сховано часточку Хреста, на якому помер Спаситель.
Джордж Вайгель, Елізабет Лев, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
