Римські стаційні храми: у Святого Хреста Єрусалимського

Попільна Середа — у св. Сабіни
П’ятниця після Попільної Середи — у св. Йоана і Павла
П’ятниця І тижня Великого Посту — у Дванадцятьох Апостолів
Понеділок ІІ тижня Великого Посту — у св. Климента
Четвер ІІ тижня Великого Посту — у Діви Марії за Тибром
Понеділок ІІІ тижня Великого Посту — у св. Марка Євангеліста

Базиліка Святого Хреста в Єрусалимі (Basilica di Santa Croce in Gerusalemme) — це римська брама, що провадить на Голгофу. Саме там 1700 років тому вдова-імператриця Єлена помістила землю, ґрунт, привезений зі Святої Землі, та поклала реліквії Чесного Хреста.

Мури базиліки походять з останнього століття поганського Рима, тоді тут стояв імператорський палац для володарів із династії Северів. Ця прекрасна будівля стала резиденцією Єлени, коли вони перебралася до Рима, коли її син здобув місто.

Під апсидою знаходяться кімната і каплиця св. Єлени з рештками прекрасних мозаїк, виконаних за велінням імператора Валентиніана у V столітті. Попри те, що крипта була 1593 року дуже сильно реставрована майстром Франческо Цуккі, її стіни досі сяють золотим відблиском. При вході до каплиці стоїть мармурова скульптура Єлени, захоплюючи зненацька своїм поєднанням язичницької статуї богині Юнони, до якої додано голову, руки і хрест, аби зробити з римської богині християнську святу.

Сама базиліка збудована на місці, де був розташований величезний атріум колишнього палацу, а гранітні колони підкреслюють величність споруди. Папа Луцій І перебудував цей храм у ХІІ столітті, додавши дзвіницю, колонади і мозаїчну підлогу в стилі косматеско. Під час необхідної реставрації 1492 року в тріумфальній арці базиліки відкрили заглиблення в мурі, а в ньому — скриньку з реліквіями Страстей Господній, безсумнівно сховану там через тривале плюндрування храмів у Середньовіччі. Це відкриття стало поштовхом для подальших ініціатив прикрашати святиню. Дослідники все ще сперечаються, чи то Мелоццо да Форлі, чи Антоніяццо Романо отримав замовлення на оздобу апсиди фрескою інтенсивних кольорів, яка представляє легенду про віднайдення Хреста Господнього. Незалежно від того, яка версія істинна, можна просто захоплюватися поєднанням барвам Середньовіччя з ренесансною розповіддю.

Каплиця реліквій була збудована у 1929-1931 роках. Своїм оздобленням вона нагадує давню каплицю Єлени. Входимо по сходах у напрямку переховуваних реліквій, проходячи обік стоянь Хресної Дороги. Після кожних трьох сходинок затримуємося на невеликому підвищенні, що має нагадувати трикратне падіння Хреста під хрестом під час підйому на Голгофу. У викладеній мармуром каплиці — на кілька градусів холодніше, ніж у самому храмі, й маєш враження, що зайшов до кам’яного гробу. В глибині каплиці, за заскленою вітриною, знаходяться — як каже традиція — пам’ятки, що збереглися від Страстей Христа: фрагмент хреста, цвях, два терни з тернового вінка, каміння зі стовпа, при якому бичували Ісуса, і табличка з хреста Спасителя з написом «Ісус із Назарета, цар юдеїв», поспіхом написана трьома мовами. Там також лежить кістка, як каже переказ — із пальця «невірного» Апостола Томи.

Доказом того, що реліквії Страстей Господніх мають міць пробуджувати святість, є гріб, розміщений при вході до каплиці. У ньому спочиває Антоніетта Мео (1930-1937), хвора на рак дівчинка, яка пожертвувала свої страждання Господу, пишучи в останні дні життя багато листів до Ісуса. Нині триває її беатифікаційний процес.

Крикливий бароковий фасад базиліки суперечить її гідності. Зробити це оновлення, відповідне часові, повелів Бенедикт XIV, а збудували фасад 1743 року П’єтро Пассалаква і Доменіко Ґреґоріні, які також спроектували циліндричне склепіння у наві. В цей самий час Коррадо Джакінто намалював на склепінні фреску «Свята Єлена у славі», а вівтар оздобив сценами з життя святих цистерціанського ордену.

Ковток живої води

Сьогоднішній стаційний храм, базиліка Єрусалимського Хреста, приводить на думку св. Єлену, матір імператора Константина і одну з найважливіших осіб, що відбували паломництва до Святої Землі у перші століття християнства. 325‑го року Єлена відвідала місця, по яких ступав Ісус. Під час своїх подорожей, яка каже традиція, вона віднайшла справжній Хрест Христовий, на якому Світло світу склало в жертву своє життя, а також багато інших пам’яток по Страстях. Деякі з них зберігаються у цьому храмі, який колись був римською резиденцією Єлени.

Життя і покликання імператриці Єлени привернули увагу Івліна Во, який написав свою найбільш стислу в словах і стилі повість про імператорську вдову та її особливий шлях навернення. В одному з листів Івлін Во отаким дивовижним чином показав симпатію до героїні своєї повісті: «Подобається мені святість Єлени, оскільки вона так сильно контрастує з усім тим, що сучасні люди уявляють собі як святість. Її не кидали левам, щоб роздерли, вона не була споглядальницею, не страждала від голоду і вбогості, не виглядала як хтось із картин Ель Греко. Вона просто відкрила завдання, яке Бог для неї вибрав, і виконала його (…), безпосередньо звертаючись до суттєвих, наочних фактів відкуплення».

Освітлення хрещенням, буття учнем, пізнання покликання, що наявне в Церкві і в ній бере свій початок — усе це можливе завдяки Хресту, який уже щоразу ближче постає на горизонті нашої 40‑денної великопісної мандрівки.

Джордж Вайгель, Елізабет Лев, wiara.pl