Попільна Середа — у св. Сабіни
П’ятниця після Попільної Середи — у св. Йоана і Павла
П’ятниця І тижня Великого Посту — у Дванадцятьох Апостолів
Понеділок ІІ тижня Великого Посту — у св. Климента
Сьогодні, в четвер ІІ тижня Великого Посту, паломники йдуть у покаянних процесіях на великопісні молебні до базиліки Пресвятої Діви Марії за Тибром (Basilica di Santa Maria in Trastevere).
Колись то була дільниця іммігрантів, купців, моряків і портових робітників, які жили разом, творячи космополітичне середовище, що стало плідною ріллею для перших навернених у християнство мешканців міста. Горді протягом цілих століть з огляду честі, що віддавалася там Діві Марії, мешканці земель за Тибром у липні масово виходять на вулиці та святкують Noantri («наше свято»), несучи у процесії величезну за розмірами скульптуру Діви.
Початки цього храму ще зі стародавності пов’язані з історією про криницю чистісінької оливкової олії, яка стала бити з землі за 38 років до народження Христа. Олія там текла з землі протягом цілого року; пізніша побожність вочевидь пов’язала це з пророцтвом про прихід Помазаника, а в місці чудесного витоку олії постав санктуарій Taberna Meritoria. Сьогодні його повністю поглинув головний вівтар усередині базиліки.
У тих місцях зазнав мученицької смерті св. Калікст, якого 222 року вкинуто до криниці з вікна його дому, що сусідував із храмом. Базиліка Пресвятої Діви Марії за Тибром — один із найважливіших титулярних храмів Рима. Уперше її згадують в офіційних записках за понтифікату папи Юліана І (337-352) хоча від тодішнього храму, певна річ, мало що залишилося.
Сьогоднішня базиліка, відбудована за велінням папи Інокентія ІІ (він сам походив з‑за Тибру), дуже подібна до базиліки Санта Марія Маджоре, тільки на третину менша за розмірами. Дзвіниці з цегли і портики з колонами — добре відомі середньовічні додатки; однак мозаїка на фасаді, що зображає дів із запаленими світильниками в руках, — єдина у своєму роді. Гранітні колони всередині храму увінчані капітелями в іонічному стилі; їх привезено зі святині Серапіса — грецького божества достатку. Колони мають багато оздоблені карнизи з мозаїчним фризом. Переплетення напівкругів на мозаїчній підлозі у стилі Косматич ведуть до величної апсиди, де ще прекрасніші мозаїки проголошують славу Богородиці Марії.
Над горішньою аркою бачимо пару — Ісая та Єремія. Над ними зображено тварин — символи чотирьох Євангелістів, натомість нижче них — оригінальний образ: двоє ангелочків-путті тримають важкий ріг достатку, переповнений плодами. Путті й замкнений у клітці птах (символ Христа, ув’язненого в людському тілі, аби відкупити гріхи світу) з мистецького погляду провіщають римське пробудження в образотворчому мистецтві.
Сама апсида із зображенням Марії у багатих шатах, яка сидить обік Христа, вражає своєю композицію та метафоричністю. Те, що Марія ділить трон зі своїм Сином, свідчить про виняткову марійну побожність Середніх віків. Богородицю представлено як королівську дружину Христа, тим самим репрезентуючи всю Церкву.
Звернений до Відкупителя Петро порушує ритм цих трьох постатей. Найбільша мистецька інновація базиліки походить із ХІІІ століття; це панелі під апсидою. У сценах із життя Марії (авторства П’єтро Кавалліні), що походять із 1290 року, коли мозаїки стали заміняти фресками, цей стародавній засіб мистецького вираження досягає свого апогею, при цьому намагаючись відповідати вимогам натуралізму нових часів. У сцені Різдва Богородиці бачимо св. Анну, яка лежить на ложі, двох служниць, що приносять їй поїсти; немовля Марію готують до купання, а повитуха перевіряє, чи добра температура води. Прості людські жести й дії прославлені з допомогою блискучих камінчиків мозаїки.
Майстерні форми кесонного перекриття стелі становлять обрамлення для Внебовзяття Марії, яке 1617 року намалював Доменіччіно. Пресвята Діва, здається, злітає з тяжких дерев’яних панелей до світла, нагадуючи вислів Ісаї, що «Бог буде тобі світлом віковічним, і закінчаться дні жалоби твоєї» (див. Іс 60, 20).
Ковток живої води
Цей стаційний храм — одна з найстарших і найпрекрасніших марійних святинь. Він дає нам нагоду замислитися над постаттю Марії, дивлячись крізь призму подібної «божої наївності». Ісая та Єремія, які немовби стоять на сторожі над апсидою, над зображенням Марії на троні, нагадують нам, що Марія з Назарета, дочка Ізраїля, — це людський чинник, ланка єднання між Законом і пророками Старого Завіту, і Новим Завітом у Христі Ісуса — подібно як Йоан Хреститель це пророча ланка єднання поміж Старим і Новим Завітом. Інша прекрасна марійна святиня, абатство Успіння Марії на Сіоні, представляє цю саму істину в інший спосіб.
У монастирському храмі там стоїть символічний гріб Марії. Всередині під балдахіном, який є вивершенням гробу і статуї сплячої Марії, представлено жінок Старого Завіту, які відзначилися видатною відвагою: Дебору, Юдиту, Рут та інших.
Як сьогоднішній стаційний храм, так і абатство Успіння видимим чином показують істину, підтверджену християнством, яка засуджує єресь ІІ століття (Маркіона), що відкидала Старий Завіт. Один і той самий Бог промовляє через Закон, через Пророків і через свого Сина, який є Сином Марії, а також Сином Божим. Отже, свідчення «Мойсея і пророків» — істини стосовно змученого серця людини — залишається міцною опорою для тих, хто прагне спасіння та втішення для свого змученого серця на шляху Спасителя, Ісуса Христа.
Джордж Вайгель, Елізабет Лев, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
