Інтерв’ю

Люди, які працюють на Історію

11 Червня 2016, 11:15 2433 Ірина Єрмак
народний герой чалапчій

Це може видатися гучними словами, але по суті справи, воно саме так і є. За поточним ходом подій, біженцями, переселенцями, війною, економічним спадом та всією іншою буденністю — мимоволі вислизає з уваги, що кожен наш сьогоднішній день забудеться, якщо його не закріпити. Герої, які гинуть, і які живуть далі, але про них забувають… Що робити? Сказати «Таке життя» й піти далі?

Ну, можна й так. А можна свідомо долучитися до творення історії. Не знаю, чи було таке повне усвідомлення в колекціонера антикваріату Андрія Боєчка і ювеліра Дмитра Щербакова, коли вони минулого року започаткували нагороду «Народний Герой України»… Але зараз це усвідомлення — якнайбільш виразне.

На фейсбук-сторінці Андрія (до речі, на фото — він із Народним Героєм України Олександром Чалапчієм) я побачила термінове оголошення. «Готуємо до випуску четверту серію марок із Народними Героями України. У блоці будуть марки з портретами дев’ятьох загиблих за нашу землю бійців. Державної допомоги на цю справу не маю, тому змушений щось продавати, аби зібрати хоча б 20 тисяч гривень на 100 нових блоків із марками. Цього разу виставлю на продаж насправді унікальну річ: три попередні блоки марок і конверти з печаткою першого дня спецпогашення, з марками й підписами легендарних бійців — Євгена Межевікіна та Руслана Корнутича, капелана Андрія Зелінського та волонтера Альони Шевцової».

народний герой марки

 

Український тризуб і римський клинок


За час існування нагороди Андрій Боєчко вже не раз розповідав історію її виникнення. Про те, як його друг, майстер-ювелір Дмитро Щербаков ще в лютому 2014 року зробив фігурку майданівця для Правого Сектору, а потім розробив і тризуб-підвіску. Саме її друзі, активні волонтери з перших днів Майдану, вирішили передавати тим, хто стояв на барикадах, пораненим, сім’ям загиблих. Андрій, чий бізнес був скерований на антикваріат, мав у себе колекцію срібних виробів. Віддав на переплавку. Так і виникла сучасна українська бойова відзнака. «Мені розказували, що їх знаходили при загиблих, при яких не було жодних документів. І тільки за срібним тризубом визначали, що то український солдат…»

Створюючи нову національну нагороду, Андрій консультувався з фахівцями, зокрема з відомим українським геральдистом Ігорем Мазепою. Новий орден, каже Андрій, неможливо ні з чим сплутати: у ньому герб України поєднаний із римським клинком, який означає боротьбу нашого народу з окупантами.

— Я спілкуюся з відомим гонщиком і волонтером Олексієм Мочановим; через нього передаю тризубці у підрозділи. Також їх возять на передову своїм підопічним волонтери з організацій Георгія Туки, Марини Комарової, Юлії Сегеди, Віктора Гладкого. Є наші тризуби й у волонтерів з‑поза українських кордонів: їх висилали помічникам наших воїнів до Нью-Йорка, Парижа, Лондона, в Арабські Емірати… Срібло маємо від дуже різних людей. Є у нас, скажімо, спайки від розборки ракет і літаків. Їх віддали робітники заводів ім. Антонова та «Південмашу». Срібняк Володимира — давня монета, передана потомком гетьмана Розумовського.

народний герой

Нагорода виконана у двох модифікаціях: червоно-чорна стрічка на колодці — для воїнів, які зі зброєю в руках захищали українську землю; жовто-блакитна стрічка на колодці — для волонтерів та медиків.
Орден виготовлений зі срібла 925 проби, кожна нагорода має індивідуальний номер та елементи захисту. Усього виготовлено вже більше 100 орденів. Срібло для виготовлення орденів збирали представники з 16 країн світу. Український боксер В’ячеслав Узелков передав на орден свою срібну медаль, яку отримав на Чемпіонаті Європи з боксу 2002 року.

 

Нагородити не для того, щоб забути


— Нагородити — це навіть не третина справи, — каже Андрій. — Чим орден «Народний Герой України» відрізняється від державних нагород та всіх інших, які вручаються в Україні? По-перше, ми влаштовуємо прозорі церемонії — у великих театрах, скликаючи багатьох людей. Усіх героїв, яких нагороджує Рада, ми місяць обговорюємо у соцмережах, і кожен, хто знає цю людину, може відкрито сказати чи гідна вона нагороди.

Після нагородження ми про них не забуваємо, не покидаємо їх, збираємо час від часу. Пишемо про них книжку; вона вже майже готова. Видаємо марки з їхніми портретами. Видали вже 27 марок, із них уже дев’ятеро бійців загиблих — із тих 240, кого ми нагородили. Держава починає нам допомагати. Наприклад, Володимир Омелян домовився з Укрпоштою, і там зробили спеціальний штемпель першого дня гасіння марок. У філателії це дуже велика справа, бо таке роблять усього три-чотири рази на рік. Отож нам, на недержавні марки, ставили печатку першого дня гасіння, під час останньої церемонії, яка відбулася в Музеї історії України в Другій світовій війні.

Окрім цього, ми відкрили в цьому музеї експозицію; в липні будемо відкривати Музей Народних Героїв у місті Косові (Івано-Франківська область), готуємо експозиції в Острозі та Дніпрі.

— Яке «перспективне призначення», так би мовити, далекий приціл цієї нагороди?

— Ця робота насправді лише починається. Тому що потрібно не тільки нагородити людей, але зробити так, щоби суспільство запам’ятало їх як героїв. Ось наше завдання! Вони вже є героями, але щоби про них знали — треба випустити про них книжки, треба, щоби про них знали діти, видані книжки потрібно надати бібліотекам, школам, вузам; поробити меморіальні дошки. Ми стараємося виходити на контакти з представниками міських властей, аби вони називали вулиці своїх міст іменами героїв. Наприклад, у Дніпрі таким чином уже з’явилася вулиця Іси Мунаєва. Ця людина — винятковий приклад: він ще не має жодної державної нагороди, але вже є вулиця його імені. Це особистий ворог Путіна, особистий ворог Кадирова, і я маю враження, що наша держава не хоче його нагороджувати — боїться. Також Народними Героями України є кілька «правосеків», про яких держава забула. Наприклад, Малий — Сергій Табала, загинув у 18 років, двічі був поранений. За першим разом батько його вивіз, за другим разом він поїхав воювати за Донецький аеропорт і загинув. Ми — разом із Правим Сектором, Дмитром Ярошем — подали його ім’я на Героя України і все чекаємо, коли ж це відбудеться. Але цей хлопчик досі не має жодної нагороди, хоча фактично всі, кого ми відзначили як Народних Героїв України, мають свої державні нагороди; також і четверо Героїв України є в цьому списку.

народний герой боєчко

Першу нагороду «Народний Герой України»  вручено захиснику Донецького аеропорту, кулеметнику 90‑го штурмового батальйону Ігорю Брановицькому (посмертно).


Наша місія — тривала, нестандартна; вона унікальна. Срібло для виготовлення орденів передають люди з різних країн світу. Хрестики, монетки, іконки, ложечки, прикраси… навіть медалі: за Афганістан, за Другу світову війну. А ми з цього срібла виготовляємо ордени. Зараз, наприклад, нам передали 250 натільних срібних хрестиків.

На сьогодні виготовлено 240 орденів і 7 300 підвісок. Їх носить майже весь фронт. Ми передаємо їх чи не з першого дня війни. Це — нагорода для кожного солдата. Ми віримо, що завдяки тому, що ордени зроблено з сімейних дорогоцінностей, важливих речей та з хрестиків — особливого «матеріалу» — ці підвіски стають захистом для наших вояків, аби кулі їх обминали. І ми в це віримо, і солдати в це вірять.

Загалом беручи, ми зараз говоримо про зародження нової нагородної системи в Україні. Наш орден у військах, наприклад, має більшу популярність —вищий рейтинг, так би мовити, — аніж державна Зірка Героя України. Тому що у нас немає жодної купленої нагороди, жодної політично нечесної людини, яка би собі «купила орденок». Наші нагороди — усі бойові, всі заслужені, всі перевірені та публічні. Я вірю, що ми творимо нову нагородну систему; що ми скасуємо стару систему, яка нам дісталась у спадок по Радянському Союзі, системи пост-кучмівської та пост-януковичської. Я вірю, що це буде поламано, що ми зробимо зовсім інші нагороди, бо живемо вже в іншій країні.

 

Маленькі цеглинки у хмарочос Історії


— Окрім орденів та підвісок, як уже згадувалося на початку, ти займаєшся випуском марок. Про них і йдеться в тому оголошенні…

— Ми, певно, всі колись у дитинстві збирали марки. Зараз це менш популярна тема; але ми намагаємося заповнити цю нішу. Тому що видані зараз марки — будуть по музеях. Нові школярі нової України уже починають їх збирати! Тому інколи я виставляю на аукціони такі речі, як, наприклад, зараз ці три блоки марок і конверти першого дня гашення, з підписами героїв… Для філателістів це надзвичайно цікаві речі. Свого часу воно коштуватиме дуже багато, тому що ми цих марок випускаємо обмежену кількість.

Зараз я готую вже четверту серію марок; але вони достатньо дорогі. Ми не зможемо їх друкувати за власні кошти. А волонтерський рух дуже сильно занепав за останні півроку. Коштів бракує не тільки на те, щоб робити нагородні коробки до орденів, але й на марки…

— Як саме можна надати допомогу цій «несподівано-історичній» справі?

— Звертатися можна безпосередньо до мене, наприклад, через мою сторінку у Фейсбуку, або через сторінку Орден «Народний Герой України». Там, до речі, можна як подивитися, що ми робимо, так і заповнити форму подання на Народного Героя. Можна долучитися до збору коштів чи срібла, можна купити марки чи блоки. До мене вже звернулися кілька музеїв із запитанням «а можна нам ваші марки, ми зробимо ваш куток». І таких запитів не бракує, оскільки нинішні музеї мають переважно дуже бідні експозиції з історії сучасної України та війни з Росією (пересвідчилася на власні очі, бувши у Кам’янці-Подільському та оцінюючи місцевий краєзнавчий музей. Це жахлива бідність, а не експозиція. — Авт.). Я міг би їм вислати, але мені на все бракує власних коштів — на жаль, мій колишній бізнес із 2014 року занепав, доки триває війна — нема бізнесу… Тому допомога від народу була би незайвою. Коли наступна серія марок «піде», ми зможемо за ті гроші робити нові серії, тому що героїв ми нагородили достатньо багато, а марки з їхніми портретами тільки починаємо робити.

Але марки — це не «просто марки». У нас є фотохудожник Роман Ніколай, який робить портрети в одному стилі. Це відомий в Україні художник, який, наприклад, на 9 травня робив виставку «Матері Героїв». Уже рік як він безплатно співпрацює з нами, хоча фактично так само, як я і тисячі інших, втратив бізнес за воєнних обставин. Ось тому я вперше звертаюся — срібло від початку просив у людей, грошей же ніколи; однак становище таке, що тепер прошу.

— Марки — це не тільки інтерес філателістів, це ще й увічнення імен, бо на них не лише портрети, а й підписи… хто це придумав?

— Сама ідея марок — так само народна. Вона належить Народному Герою України, айдарівцю Руслану Корнутичу. В нього шість поранень і чотири контузії, обгоріло 30% тіла. Кандидат наук, викладач філософії… звісно, зараз, після контузій, він уже не викладає так активно, як раніше. Пішов працювати у школу. Ця його ідея вже почасти втілена: так, перші випуски марок зі штемпелем Першого дня уже поїхали до Музею Королеви у Велику Британію, також до Нью-Йорка; є запити з Італії та Австрії. Українською історією цікавляться не тільки в Україні… або, може, більше, ніж в Україні…

народний герой колейник підвіска

Семен Колейник, легендарний позивний «Браво», отримав срібну підвіску-тризуб.


Це «дрібниці», з яких складається Історія. Якби не такі «дрібниці», ми би вже забули Небесну Сотню, скажімо. Ось назови мені хутко хоч п’ятьох людей із Небесної Сотні? А їх навіть не сто, а більше.

 

Ми пам’ятаємо Кошового і Космодем’янську. Час творити свої легенди!


— Ось дивися: цих героїв ми вже забуваємо; однак від дитинства пам’ятаємо Зою Космодем’янську чи Олега Кошового. Тодішня історія працювала «на пам’ять», створюючи легенди. Потім ми про цей принцип забули. Бо не було кого всерйоз зарахувати до Історії! Із 400 Героїв України, яких нагородили Кучма, Ющенко, — ми знаємо добре якщо десяток. І переважно це самі по собі легенди, такі як Бандера чи Шухевич. Ну, може, Любомира Гузара знають усі… ще Андрія Шевченка і Володимира Кличка. А багатьох інших ми геть не знаємо — бо то куплені нагороди! Ми ж хочемо, щоб наших людей історія знала. І ми це робимо. Вони загинули за Батьківщину.

Так, я розумію, що марки — це не хліб, не медикаменти і не зброя. Але ми починали з хліба, медикаментів та зброї. І коли хлопці після Іловайська лежали по госпіталях, а ми їм носили цей самий «хліб» і ще всілякі ласощі, — вони, бувало, питали: «А можете дізнатися, де там нагорода для мене? Мене подали на нагороду, а я не знаю, де вона!» Але ж усі солдати, повертаючись додому, повинні мати що показати своїм дітям та рідним, аби ті бачили, за що наші герої воюють. Солдат може показати не тільки свої рани — він може показати свої медалі! А в нас 90% повертаються з війни без державних чи відомчих відзнак.

Ось тому ми робимо ці ордени та підвіски; тому ми робимо ці марки та пишемо книжки. Мій знайомий режисер пропонує зробити узагальнений документальний фільм, хоч би на 15-20 хвилин, розповісти «про наших хлопців». Це також волонтерська пропозиція. Графіку виконують волонтери, всі церемонії організовують волонтери, пишуть і знімають волонтери — це насправді народний рух, який ушановує справжніх народних героїв. Ми не маємо жодної державної копійки, і не просимо. Нагородження відбулися вже у 12 центральних містах України — наприклад, у Театрі опери й балету в Одесі, в обласних театрах Полтави, Тернополя, у консерваторії в Чернівцях… це все — волонтерські кошти. Ми на ці вручення запрошуємо людей з усієї України: їх зустрічають волонтери, селять волонтери, годують волонтери, подарунки їм готують і дарують волонтери… І нарешті ставлення держави до нас починає змінюватися. Деякі губернатори приходять і просять: а можна, ми когось представимо на ваших церемоніях? Потрошечку держава повертається до нас обличчям.

Те, що ми робимо, важливо для самих хлопців, як і для їхніх близьких. Імена Народних Героїв можна знайти у Вікіпедії — там навіть про Героїв України не про всіх щось можна побачити… Наші нагороди відзначають також і на пам’ятниках загиблим та померлим, на меморіальних дошках по школах, де вони навчалися, по вищих навчальних закладах: так і написано: Народний Герої України. Державних нагород там нема.

Ось тому я прошу про допомогу тих, хто хоче, хто може: допомагайте, бо ми творимо Історію.

Народний герой цимбал

Лілія Цимбал, дружина полеглого Героя України, Народного Героя України Сергія Цимбала. Підписала конверти з марками, прапори. Передала срібло для орденів, також і ложечку, яку Сергій подарував своєму синочку Сашкові «на перший зубик»…

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity