Про зміни, що планувалися для домініканського Східного вікаріату св. Михаїла Архангела, згадувалося ще на початку Ювілейного року 800‑річчя встановлення Ордену Проповідників.
Тепер Ірина Островська поспілкувалося з отцем Петром Балогом ОР.
— На Facebook київські отці-домініканці розмістили (польською мовою) інформацію про те, що 6 червня в Києві, у присутності представників усіх домініканських монастирів України, було підписано протокол про прийняття Польською провінцією українського Вікаріату домініканців під свою юрисдикцію. Отже, відтепер Генеральний вікаріат України є офіційно Українським вікаріатом при Польській провінції. Так?
— Так.
— Про що йдеться в цих змінах?
— В домініканському ордені, вже починаючи з 2010 року, почалася децентралізація, щоби надати більших повноважень провінціям і зробити кращою місію нашого Ордену, особливо у таких одиницях, як вікаріати — регіональні, провінціальні. Раніше за ці вікаріати мав відповідальність центр — тобто Рим. І цих вікаріатів було багато. Тому було прийнято рішення на Генеральній капітулі Ордену, щоб більші провінції, які є сильніші й чисельніші, взяли на себе відповідальність за ті вікаріати, що поблизу них. Або навіть віддалені, але пов’язані мовно чи історично. Процес розпочався 2010 року, 2013 року Орден підтвердив цей процес, і він продовжувався. Після 2013 року деякі вікаріати переформувалися, вибрали якусь провінцію. Наприклад, країни Балтії стали Вікаріатом Франції, що було пов’язано з традицією: у них із 1990‑х років брати навчалися у Франції, знають мову, є зв’язки; а Угорщина стала Вікаріатом Німеччини.
— Повертаючись до Вікаріату України. Відомо, що ще недавно він був поєднаний із Росією.
— Так. Починаючи з 1993 року це був Вікаріат Росії та України. Здається, перед цим було бажання, щоби й Білорусь долучилася, але Білорусь приєдналася до країн Балтії, а невдовзі Білоруський вікаріат став незалежним. А ми були Вікаріатом Росії та України. Та з часом виникла ідея про створення двох незалежних вікаріатів — окремо в Росії та в Україні. Особливо на цій ідеї наполягали брати з Росії. Бо що ж це таке: Росія підпорядковується Києву… І тому це розглядалося, але не було можливості реалізувати. Бо для того, щоб бути незалежними, потрібно мати необхідну кількість братів, монастирів, структури і вміти самим функціонувати. І якщо в Україні була така можливість, то в Росії такої можливості не було, вони мали лише два монастирі: один великий із парафією в Санкт-Петербурзі й дуже маленький — у Москві. Та з 2000 року домініканський монастир у Москві взагалі закрився. Так що створити окремий вікаріат Росія можливості не мала. З часом — здається, приблизно рік тому, російська частина вікаріату відійшла, і на сьогодні там є лише один монастир, бо фактично залишився лише Дім у Санкт-Петербурзі; офіційно це монастир Польської провінції поза кордонами Провінції. Так Польща мала свої два Доми (монастирі) у Мюнхені, або свій Дім у Нью-Йорку, а зараз вона його має у Санкт-Петербурзі.
Натомість тут, в Україні, є Вікаріат, тому що ми маємо п’ять монастирів: у Києві, Фастові, Чорткові, Львові та Ялті. І тому Польща, як ближча, — взяла на себе, скажемо так, опіку над Вікаріатом. Але це нічого практично не змінить тут на місці, й ніхто за нас нічого робити не буде: ні провадити Інституту св. Томи, ні провадити парафії, ні будови, ні ще щось. Просто певні важливі справи, які колись узгоджувалися в Римі, тепер будуть узгоджуватися у Варшаві. Попри все, автономія ця максимально залишиться.
— То яка мета цих змін в Україні?
— Перша: Польща має над Вікаріатом опіку, зможе залучити нових братів з боку Польської провінції. Друга: можливо, Польська провінція допоможе, хоча б частково, профінансувати певні заходи (вже профінансувала відновлення монастиря у Львові), але решту ми маємо самі шукати. Про такі екстра-кошти дотепер ми зверталися до Рима. Але головна мета — і це наша надія і наше бажання, — щоби наш Вікаріат перетворився в незалежну одиницю, тобто віце-провінцію, а потім, як дасть Бог, і в Провінцію. Для цього потрібно мати два конвенти (один є в Києві) і 25 братів із правом голосу.
Представник Польської провінції о. Павел Козацкі ОР та представник Вікаріату України о. Яцек Дудка ОР під час підписання протоколу
— Яких результатів можна очікувати від цих змін?
— Важко сказати вже тепер. Це буде видно лише за кілька років. Із тих розмов, що ми мали з провінціалом Польської провінції, скоріш за все, реалістичні прогнози будуть, бо я питав сам, що поміняється, — і отримав відповідь: «Нічого». Іншими словами, Провінціал каже: ми за вас нічого робити не будемо. Або інакше, Польська провінція в особі Провінціала висловилася: «Ми будемо намагатися робити все так, щоби ваша місія тут продовжувалася і розвивалася. Щоб відбувалося проголошення Слова Божого. І щоб ніхто цьому не перешкоджав, а лише допомагав». Що дай Боже!
За матеріалами: Католицький медіа-центр
фінансово.
Щиро дякуємо!
