Дитячий тренер з Карате Олександр Ковальчук вже не один рік вчить школярів особливостей бойового мистецтва. Спочатку тренувався сам, познайомився на заняттях із дружиною, а згодом так полюбив бійцівський спорт, що почав передавати досвід іншим.

Його історія – тренування у групах карате з фанатами східної філософії, час активного навернення у православ’я та розчарування у методиці карате. Згодом Олександр перетворив навчальні програми у групи здорового способу життя, і тепер до нього на заняття сміливо  приводять своїх дітей батьки-християни.

Як вибрати групу, щоби бойові тренування не завели у секту

— Олександре, багато християн побоюються ходити та відправляти своїх дітей на заняття з карате або йоги, бо побоюються, що їх зроблять буддистами. Чи справді є загроза, що на тренуваннях людина може потрапити під вплив чужої філософії?

— Певна міра загрози існує. Я також християнин і намагаюся дотримуватись християнських цінностей. Свого часу я займався в групах, де люди дуже зосереджувались на духовних та філософських напрямах і виконували елементи з буддизму. Коли я приходив до Христа, був такий момент, коли я почав помічати, що тут щось не так і був період, коли я покинув карате. Перестав і тренуватися, і викладати. Бо у мене виникли сумніви. Я практично через буддизм прийшов до віри в Христа. Бог так вчинив, що відкрив для мене глибину православної віри і тепер я щонеділі ходжу до Христовоздвиженського храму. Побачив, що в християнстві є набагато глибші цінності, немає тієї байдужості і відчуженості у стосунках з людьми, як у буддизмі. Згодом я знайшов для себе рішення у формі занять. Коли все, що не відповідає християнським цінностям, відсікається, залишаються лише фізичні справи, корисні для здоров’я.

— Як виглядають ваші заняття тепер?

— На моїх тренуваннях відсікаються жести поклоніння. У древньому карате, коли люди приходять у зал, роблять поклоніння залу — так званий «рей», засновнику школи — «мінірей». Ми такого не робимо. Тільки вітаємось одне з одним і з тренером. Дотримуємося простих правил, які не приховують за собою жодних філософських чи духовних напрямів. Так само ми не практикуємо такий елемент язичництва, як східну медитацію. Викладаю лише те, що виховує найкращі якості в людині з християнської точки зору.

— Що ви прививаєте своїм учням на тренуваннях?

— Це воля, сильний характер, цілеспрямованість. В Євангелії написано, що якщо тебе б’ють у праву щоку, підстав ліву. А ми опираємось на іншу думку: що немає нічого більш сильного, ніж коли ти покладеш свою душу за свого друга. Якщо ти потрапляєш у ситуацію, коли треба захистити ближнього, це більший прояв духовності, ніж коли ти не можеш йому допомогти в біді. Виховується дух – сила волі, сильний характер, впевненість у собі. Тут людина вчиться брати участь у житті інших людей. Зараз ми з дружиною бачимо, що наші тренування виховують бійцівські якості, які особливо потрібні чоловікам. Хоча дівчат до нас на тренування приходить не менше, як хлопців. Також тут є дух змагання, трудолюбство, дисциплінованість – це допомагає людині в житті досягати своєї мети.

— Про що необхідно запитувати батькам-християнам, коли вони вибирають для своїх дітей групу карате?

— Передовсім слід запитати, чи не володіє тренер певною філософією, чи не викладає він її в групі, чи є медитація, поклони, чи проповідує тренер буддизм. Тоді треба стриматись від занять, бо в такій філософії є серйозні протиріччя з християнської точки зору – елементи язичництва. Коли дитина повернулась з тренування – звернути увагу, чи не почала вона робити медитації, чи не читає дивної буддистської літератури, розмовляти на дивні для вас теми удосконалення душі або робити дивні речі, не пов’язані з класичними тренуваннями. Трапляється, що тренери забороняють носити хрестики. Треба шукати спортивний напрямок, де людина вибирає заняття, щоб просуватися в спортивній кар’єрі, просто розвиватись. Хочу сказати, що в країнах Європи все більше карате відходить від філософії, і навіть конкурує, щоби стати олімпійським видом спорту. І в нас в Україні є багато секцій карате, де заняття – це виключно фізкультура. Хоча, звичайно, є групи, створені для передання буддизму.  

— Ці ж критерії стосуються популярних нині занять йоги?

— Питання заняття йогою було принциповим для моєї дружини. Після того, як вона довгий час була знайома з буддизмом і йогою, шукала тренера за подібним принципом – щоби була виключно фізкультура. Тепер вона розповідає, що тренер прийшов і одразу сказав: «Забудьте про філософію йоги та якісь піднесені вдосконалення. Тут такого не буде. Ми працюємо, щоб оздоровитися і не більше». Дихальні техніки відсутні, медитація відсутня і всі задоволені. Тільки вправи на укріплення спини, суглобів. На моїх тренуваннях подібно – якщо дитина втомилась, я раджу зробити вдих-видих і все. Все природно. 

— Які дихальні техніки неправильні?

— Східна медитація – це концентрація. Коли тренер задає об’єкт концентрації на диханні чи мантрах якихось, дитину змушують сидіти нерухомо, палять свічі з ароматом – у них існує багато різних методів. Бо є проста релаксація в тій же йозі – коли кажуть розслабте ніжки, голову, м’язи – це не страшно. Однак в йозі можна зустріти жести типу поклоніння сонцю, різні техніки, які негативно впливають на психіку людини і ведуть до відчуженості людини від суспільства – таких занять слід уникати.  

— Яким чином Ви заохочуєте дітей до дисципліни?

— На моїх заняттях є певна суворість. Я дозволяю батькам бути присутніми в залі та спостерігати як проходять заняття, але є певні правила тренувань. Деякі батьки спеціально віддають дітей на карате, бо кажуть, що в них у родині не заведено тиснути на дитину, проте існує необхідність, щоб дитина була більш дисциплінованою, і такі заняття прививають дисципліну. Якщо дитина порушує правила, з метою дисципліни, на тренуванні можуть бути покарання. Проте вони відбуваються у допустимих межах. Дисциплінованість і працьовитість допомагає спортсменам ставати бізнесменами, тому що в них є хватка та бажання досягати мети. У мене тренується спортсменка, яка має 15 медалей, з кожного змагання приїздить з перемогою, в неї азарт і вона розуміє над чим слід працювати, де вона слабша. Однак в карате головне не перемога над іншою людиною, а перемога над собою, своїми слабкостями. Я намагаюсь це культивувати.

— Ви радитесь зі священиком про свою роботу?

— Я з 2002 року працюю у здоровому форматі – без поклонів, медитацій і подібного. Радився і зі священиками. Ми з дружиною навіть зверталися до старця. В нас в Православній Церкві є Кирило – це батюшка брайлівський духівник. Він вже старенький, має 92 роки. Дуже авторитетний серед священства. І нам доводилось в нього брати благословення на карате. Дружина розповіла, що так і так ми проводимо заняття. Боялися з дружиною почути «ні», але він сказав, що робимо добре, і щоби ходили до храму. Для нас із дружиною це питання було важливим.

— Ви розповідаєте на заняттях про свою віру?

— Я на своїх заняттях про віру не розповідаю і ні про що не проповідую. Просто займаюсь. Це ж спортивна секція. Ми тренуємось, щоб перемогти епоху ґаджетів та комп’ютерів. Я помітив, що діти, які багато сидять за комп’ютерами, переживають труднощі, коли необхідно зосередитись на тренуваннях, набагато частіше, ніж діти, які не сидять біля моніторів. Карате буває різних напрямків – у нас такий тип, де заборонено мати повний контакт з іншою людиною, тобто, не можна бити. На змаганнях за повний контакт – тобто за сильний удар може бути дискваліфікація. Мені це подобається, бо батьки не бояться, що дітей травмують на заняттях чи на змаганнях. Натомість у житті, в ситуації, коли треба буде вдарити чи захистити себе, він буде знати, як це робити та захиститься.