Інтерв’ю

Кардинал Амато про о.Владислава Буковинського

15 Вересня 2016, 10:02 1291
Караганда Буковинський

У неділю, 11 вересня 2016 р., в Караганді в Казахстані кардинал Анджело Амато, префект Конгрегації у справах канонізацій, від імені Святішого Отця Франциска проголосив блаженним Католицької Церкви о. Владислава Буковинського, уродженця Бердичева.

— Мова про справді надзвичайного священика, з огляду на його чесноти й апостольську діяльність. Святий Йоан Павло ІІ, який особисто був із ним знайомий, називав його героїчним свідком віри і оборонцем переслідуваних. Для Папи Франциска о. Владислав — невтомний апостол Євангелія та пастир за Серцем Христовим.

Він народився 1904 року в Бердичеві у католицькій родині, згодом переселився з родиною до Польщі, втікаючи від наступу більшовиків після жовтневої революції. Після отриманого 28 червня 1931 року в Кракові священицького рукоположення присвятив життя душпастирській праці. (Від 1939 р. служив у Луцьку, де його застав початок другої світової війни. — Прим. ред.). Під час Другої світової війни відзначився дбанням про хворих, потребуючих та відкинених. Обвинувачений, був ув’язнений та кількаразово засуджений до каторги, провівши понад тринадцять років у трудових таборах. 1955 року отримав радянське громадянство, а за рік — дозвіл пересуватися по всій території СРСР. Протягом двадцяти років він був підпільним апостолом віри, пройшовши вздовж і впоперек величезну територію Казахстану, щоби служити католикам різних обрядів і національностей. Помер у славі святості, всіма оплакуваний, 3 грудня 1974 року в Караганді. Його могила зразу ж стала місцем паломництв.

— Що було джерелом його святості, вже офіційно визнаної Церквою?

— Під час антирелігійних переслідувань, повних фізичних і моральних страждань, о. Буковинський знаходив надійну пристань у вірі в Бога та в Його провидіння. Віра о. Врадислава була глибокою, міцною, непохитною, як віра Авраама. Після арешту 1940 р. в Луцьку він описує свою розмову із суддею-атеїстом. Той, відірвавши погляд від газети, запитав його: «Що Ви там робите?» Отець Буковинський: «Молюся Богові». Суддя, зірвавшись на ноги, крикнув: «Тут заборонено молитися Богові!» Отець Буковинський: «Заспокойтеся. Надалі я молитимуся так, що Ви не зауважуватимете цього». Після кожного періоду ув’язнення він повертався виснаженим, але духовно відновленим.

— Що можете сказати про його різні заслання до радянських таборів?

— Свідки одностайно стверджують, що також і в ув’язненні він провадив священицьке життя. Дуже багато молився. Він зробив собі вервицю з хлібних кульок, зв’язаних дратвою, та з хрестиком із дроту. Завжди мав із собою статуетку Богородиці. Під час свят, незважаючи на заборони, співав марійні пісні. Францисканець о. Ґрабскі розповідає, що, виходячи кожного ранку на каторжну працю в шахті, о. Буковинський просив його розповідати йому щодня історії з життя святого Франциска з Ассизі — святого покори та віри. Табір став для нього амвоном, з якого він навчав любові до Бога та примирення з ближнім. Він часто повторював: «Віра розбиває стіни».

Караганда Буковинський

— Чому отець Буковинський відмовився виїхати до Польщі?

— 1955 року він отримав повідомлення про те, що може повернутися на батьківщину. В родині всі зраділи його можливому поверненню. Отець Буковинський відмовився. «Залишаюся тут, — сказав він, — тому що мушу нести вірним релігійну розраду. У Польщі багато священиків, а тут їх немає». Він став мандрівним місіонером по всій казахській території, сповідаючи, служачи Святу Месу, хрестячи, катехизуючи. Серед упокореного та пригнобленого народу він був людиною надії. Він був переконаний у відродженні Церкви на Сході і, насамперед, у поверненні Росії до Христа. Врешті-решт, він був сміливим. Одного дня в Караганді, коли він служив Святу Месу, приїхала міліція та заборонила продовжувати, наказавши людям забиратися геть. Коли міліція від’їхала, наш блаженний сказав: «Я не можу служити Месу, а ви, згідно з їхнім наказом, повинні забиратися звідси. Я, однак, попри це, її відслужу. Хто хоче відійти, нехай вийде; хто хоче залишитися, нехай залишається». Ніхто не пішов. Якщо він не боявся, підсумовує свідок, то й ми не боялися.

— Що нам сьогодні говорить наш блаженний?

— Одного дня він написав: «Моє щастя полягає в щасті інших». Отець Буковинський залишив нам послання радості, братерства і надії. Він повторює нам слова святого Павла: «Хто нас відлучить від Христової любові? […] Я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім». Назагал, святі завжди заохочують нас зберігати спокій та довіру до Божого провидіння.

Роберто П’єрмаріні, Радіо Ватикану  
Титульне фото: Polacy KZ / Поляки Казахстана  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: