Дивитись і побачити, слухати й почути, доторкнутись і відчути —прості правила ефективної комунікації від професора з комунікацій та керівника англомовної служби «Радіо Ватикану» Шона-Патрика Лаветта.
Днями він побував на святкуванні 5-річчя Школи журналістики УКУ. Під час майстер-класів розповів студентам про те, як повернути соціальне в журналістику через 5 простих запитань, використання 5 органів чуття, 5 комунікаційних порад і 5 глибинних запитань до самого себе. «Ваше завдання — заглянути всередину проблеми, а не дивитися поверхово, — наголошує він. — Ви повинні зрозуміти причину, а не лише обговорювати наслідки. У світі так багато непорозумінь лише тому, що люди дивляться на речі поверхово».
Уміння слухати
«Вміння слухати — це найскладніша навичка у житті. Попри велику кількість технологій, ми все ж маємо проблеми з комунікацією. Це означає, що причина не в інструментах і не в медіях, а в тому, що ми слухаємо і не чуємо одне одного», — зауважив Шон-Патрик Лаветт.
Він вивчає проблеми в комунікації та навчає інших, як долати комунікаційні бар’єри. Роками Шон-Патрик їздить у різні університети світу й спілкується зі студентами, також допомагає працівникам центрів із допомоги людям з особливими потребами та неповносправністю. Йому не раз доводилося консультувати пари, які пережили кризу в стосунках: «Коли спілкуюся з людьми, які розлучилися, запитую про причину. Чоловік відповідає: “Вона не слухала мене”, а жінка: “Він не слухав мене”. Коли йдеться про слухання — йдеться про порозуміння».
Журналіст переконаний, що слухання — це необхідна умова якісної комунікації: «Аби повернути соціальне у медіа, треба розвивати слухання. Замало постів у соцмережах, коментарів і дописів. У сучасному світі ви як журналіст повинні знати основи PR, продюсувати короткі фільми, монтувати. Не має значення, чим ви займаєтеся. Важливо те, ким ви є і що ви можете внести у свою роботу. Ви — найголовніша цінність у журналістиці. Саме ви, а не технології, є тією доданою вартістю і соціальним у медіа».
Важливе питання «Чому?»
У кожної людини свій спосіб порозумітися з іншими: у когось через інтелект, у когось через емоції, а в когось — через досвід. Тому комунікація охоплює голову, серце й руки, пояснює Шон-Патрик. Під час тесту на визначення рушійної сили комунікації він запропонував студентам намалювати себе в дитинстві, а потім обмінятися малюнками й намалювати одне одного. «Якби ви знайшли свої дитячі малюнки, то були б дуже здивовані. Не треба бути психологом, аби зрозуміти за малюнком, які у вас були страхи, думки й переживання. Насправді ще тоді дитиною ви вперше показали свою ідентифікацію. Я не в усьому погоджуюся з психологами, які ділять людей на категорії, але до деяких речей можна дослухатися, — зазначає лектор. — З погляду психології, якщо на малюнку велика голова, то швидше за все, для вас найкращий метод осягнення світу через інтелектуальний процес. Якщо багато місця для тулуба, то людина сприймає світ через емоції (серцем). Руки на малюнку вказують на досвід, а ноги позначають стабільність і безпеку».
Шон-Патрик наголошує, що головне завдання комунікаторів — не просто отримати інформацію, а й зрозуміти її та допомогти зрозуміти іншим. Для цього існує набір із 5 стандартних запитань журналіста: хто? що? коли? як? чому?
Найбільша проблема комунікаторів у тому, що вони не відповідають на питання «чому», вважає журналіст: «Відповідь на питання “чому” починається з конкретної особи. Чи ви бачите так само, як і людина поряд із вами? Як медіапрофесіонали, ви повинні навчитися бачити те, що невидиме для інших, і не обмежуватися простим набором запитань. Не можна судити про подію лише за наслідками. Як узагалі так сталося, що Дональд Трамп має шанси стати президентом США? Чому частина країн хоче вийти з ЄС у той час, коли Україна боролася за приєднання до ЄС? Аби зрозуміти, чому так, треба зазирнути всередину проблеми. Не менш важливою є відповідь на питання “хто?”, яким починається перелік. Усе, що ми робимо, починається з того, ким ми є, чим ми є, звідки ми родом. Регіон, із якого ви походите, дата вашого народження впливають на ваш світогляд і життєву позицію. Якби ми частіше запитували “чому”, ми б уникнули багатьох помилок. Ваше вміння ставити таке питання вирізняє вас серед інших».
5 незручних питань для сміливих
Допитливість і сміливість — це два основні критерії для справжнього журналіста, вважає Шон-Патрик. «Як зрозуміти, чи ви сміливий? Сміливість проявляється тоді, коли ви чогось побоюєтеся, але продовжуєте це робити, розуміючи, що це заради більшого блага. Не треба плутати відвагу з необдуманістю, коли людина бачить небезпеку і не обходить її. Сміливість — це обдуманий крок; це перемога над власним страхом. Але перш ніж зробити цей крок, треба бути допитливим».
Аби перевірити свою сміливість, Шон-Патрик запропонував відповісти на 5 незручних запитань, які допомагають повернути соціальне в медіа: 1) У яких 5 речах я цілковито впевнений щодо себе? 2) У яких 5 речах я не впевнений щодо себе? 3) Які 5 речей ви хочете, аби інші знали про вас? 4) Яких 5 речей ви не хочете, щоб люди знали про вас? 5) Які 5 речей найважливіші для вас у житті?
5 каналів комунікації
Зір, слух, нюх, дотик і смак — саме в такій послідовності більшість людей називає свої 5 органів чуттів, за допомогою яких пізнає світ і здійснює обмін інформацією. Щоправда, у деяких цей порядок звучить по-іншому: або забувають вказати один із органів чуттів, або змінюється послідовність, звертає увагу Шон-Патрик. Він надає значення тому, який орган чуття ми згадуємо першим. Аби навчитися краще слухати людину, треба зрозуміти, яким органом чуття вона осягає світ найбільше, радить лектор.
Його проста схема виглядає так: зір відповідає за пізнання світу через розум, слух — це емоційний інтелект, дотик — набутий досвід, нюх — це інтуїція, а смак — це сексуальність.
Він пояснює більш детально:
«Для більшості людей побачити означає повірити. У мові урду навіть є приказка: доки не побачиш, доти не повіриш. Такі люди схильні до логічних аргументів, а не емоційного сприйняття світу. Один з учнів Христа, Тома, не міг повірити, що Христос воскрес, доки не побачив Його воскреслим. Він повірив лише тоді, коли пересвідчився. Для багатьох людей важливий досвід — це наш перший учитель. Ми можемо не дослухатися до застережень не торкатися вогню, поки самі не обпечемося.
Слух — це перше чуття, яке проявляється ще в материнському лоні. Днями й ночами ми чуємо материнське серцебиття. Наше серце починає битися в такт. Під час хвилювання наше серцебиття пришвидшується, і дитина це також відчуває. Слух — це частина емоційного коефіцієнту.
Якби ви були в темній кімнаті, як ви змогли б відчути, що я там перебуваю? Ви могли б відчути за запахом. Насправді є тисячі запахів, які ми можемо розрізнити. У християнстві кажуть, що коли помирає дуже свята людина, то від неї наче струменить запах святості. Люди, які отримували духовні відкриття через святих, здебільшого перед тим відчували запах квітів.
Більшість соромиться говорити про смак, бо це пов’язано з сексуальністю, це інстинкт. Перше, що дитина відчуває на смак, — це материнське молоко. Це дивовижний момент, коли дитина відчуває не лише серцебиття, а й тепло та ніжність шкіри грудей мами».
Для Шона-Патрика це не просто теорія, а пережитий досвід. Він розповів, як вчився слухати і чути свого меншого сина Джуліана, коли його дружина була вагітна. Завдяки цьому між сином і батьком встановився сильний емоційний зв’язок: «Коли він бився в материнському лоні, я заспокоював його, гладив живіт дружини і примовляв. Одного разу, коли дружину оглядали на УЗД, я намагався перевірити, чи чує мене мій син. Ставши збоку, я тією ж інтонацією і тоном намагався говорити до нього, як і завжди. На екрані комп’ютера було видно, як дитина починає рухатися. Він ще тоді реагував на мої слова. Йому вже 25 років, і я таким же тоном спілкуюся з ним. Як тоді, так і зараз це заспокоює», — ділиться своїми спогадами лектор.
5 порад для ефективної комунікації
Створити успішні й щасливі стосунки та підтримувати їх можна лише навчившись слухати. Ватиканський журналіст поділився кількома порадами, на що варто зважати під час комунікації з людьми:
1) Місце, де ви спілкуєтеся
Якщо ви хочете поговорити про особисте, — не дуже хороша ідея стояти в коридорі або в публічному місці. Для цього варто знайти більш тихе і спокійне місце, аби ніщо вас не відволікало й не зірвало вашої розмови. Смартфон, який подає сигнали, шум навколо, люди, які вас окликають, — це все може завадити сказати те, що ви хочете, і почути іншого.
2) Відстань між вами і людиною
Є така наука, як проксеміка, про те, як відстань між людьми впливає на взаємовідносини. Відстань показує, наскільки люди готові відкритися й комунікувати з вами. Треба навчитися поважати особистий простір іншого і не порушувати його. Якщо ви порушите відстань, людина не захоче вас послухати.
3) Позиція під час комунікації
Важливо спостерігати, чи комфортно співрозмовникові у розмові з вами. Як він сидить, як тримає руки? Якщо людина сидить на краєчку стільця, це позиція швидкої втечі. Вона хоче швидко відповісти на запитання і втекти. Якщо людина зручно сідає в крісло, спокійна і не метушлива, — ви розумієте, що вона налаштована на діалог.
4) Підготовка до розмови
Коли я навчаю студентів, як проводити інтерв’ю, наголошую не віддавати мікрофон співрозмовникові. Коли людина забирає мікрофон, тоді вона, а не ви як комунікатор, контролює процес розмови. Що вищого статусу ваш співрозмовник, то більше він почувається повноправним контролювати розмову і управляти вами. Але ви повинні бути дуже тактовними і ввічливо поставити все на свої місця.
5) Уважність
Ви маєте бути уважним, зацікавленим, і співрозмовник має це відчути. Якщо ви постійно мовчите й дивитеся вбік, людина розуміє, що вам не цікаво й ви не слухаєте. Не варто і перебивати. Зате можна показувати свою зацікавленість кивком.
За матеріалами: РІСУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
