Перебуваючи в Хорватії, виконавець ролі Ісуса у фільмі Мела Ґібсона «Страсті Христові» Джеймс Кевізел дав інтерв’ю Хорватському католицькому радіо.
— Чому Джим Кевізел вірить?
— А чому б і ні? Стільки у світі темряви, стільки смерті, стільки зла… Що в цьому доброго? І чому бракує надії? Чому людей не приваблює вірність? Що всьому цьому бракує?
Бачите ось цих пташок — Бог їм дав життя. Дерева, квіти… Чудові квіти. Звідки тоді смерть? Чому існують мертві квіти й мертві дерева? Чому люди обирають нюхання застояного повітря, а не природніх ароматів, створених Богом?
І проблема сьогодні в тому, що люди радше прославляють створіння, аніж Бога.
— Які Ваші перші спогади про молитву? Якої молитви Ви навчилися першою і як?
— Першою була молитва «Отче наш», наступною «Богородице Діво», а після цього «Згадай, о Всемилостива Діво Маріє», а після неї — молитва до св. Михаїла Архангела.
Але в остаточному підсумку відповідальність за молитовне життя лежить на нас самих. Один старий вислів каже, що можеш привести коня до води, але не можеш примусити його пити. Так і з молитвою: батьки тебе навчили молитися — вони тебе привели до води. Але коли ти стаєш дорослим, то тільки від тебе залежить, будеш ти цю воду пити чи ні.
Сьогодні багато хто твердить, що існує багато істин, але я кажу: «Ні! Існує тільки одна Істина! Істина з великої літери. І ця Істина нас визволяє». Через молитву ми входимо в контакт із цією Істиною.
— Коли Ви спізнали, що Істина і Вас визволила? Коли Ви стали свідомим католиком?
— Як на мене, це почалося ще в школі. Спочатку «віриш» у різні речі, а тоді проходиш тест — різні випробування. Коли переходиш у вищу школу, а тоді в університет, дедалі частіше чуєш: «Та який там Бог? Він не існує. Нема Його». Я це називаю раннім пранням мізків. Під час мого дорослішання ціле моє покоління було випробуване спокусою сексуальності, випробуване так званою сексуальною революцією. Але святий Йоан Павло ІІ і [енцикліка] Humanae vitae стали для мене причиною того, що я почав усвідомлювати: сексуальність нам дана, щоб залишатися чистою, святою. Що вона нам дана як щось глибше, аніж просто задоволення похоті. Що виникають глибокі рани, коли людина використовує свою сексуальність поза Таїнством Подружжя.
ЗМІ мовчать про те, що сьогодні багато молодих людей чинять самогубства саме через зраненість у сексуальній царині. Сексуальна революція, яка призвела до таких зранень, — це просто черговий обман і брехня цього світу.
Ми спокушувані через наші слабості. Але маємо де сховатися від цього: у Домі Отця Нашого. Я завжди в церкві почувався як удома. На Службі Божій особливо відчуваю цей мир: «Вдома. Це мій дім!»
І саме на Святій Месі я отримав необхідну второпність у виборі жінки, моєї жінки. До цього я зустрічався з іншими двома дівчатами, але у цих зустрічах не знаходив миру. І хоча в моїй голові крутилися думки: «Джиме, ти би мав почуватись добре, адже ця дівчина прекрасна!», та серце моє говорило: «Це не буде добре!» А саме зі своєю дружиною я відчув мир.
І це є частиною нашої віри — усвідомлення того, що Бог знає, що для мене є найкращим. Про це говорить 139 псалом: «Я тебе сформував, я сотворив тебе. Знаю тебе, знаю все про тебе. Я — твій Спаситель і маю досконалий план для тебе».
Наступною фазою мого життя було шукання. Я пішов помилковим шляхом. І багато католиків сьогодення беруть участь у пропагуванні занять, які є грішними, помилковими. Але вони цього так не бачать, вони не називають їх справжнім іменем. Вони це бажають пропхати як питання вибору.
Вибір. Що вибирати? Це тільки на перший погляд позитивне слово. Вибір це не річ, це — дія. Це — шлях, яким ти йдеш до певної мети. І тільки коли пройдеш до кінця цього шляху — ти бачиш, що це глухий кут, і починаєш розуміти, що твій вибір був помилковим.
Диявол — руйнівник; той, що розділяє. Його мета — відділити нас від Бога. Спробувати за всяку ціну відірвати вас від вашого Створителя — від вашого миру! Він робить усе, щоб ви почувалися самотньо. Він прагне досягти того, щоб ви відчували свою ізольованість від Бога.
— Чи тяжко жити згідно з своєю католицькою вірою в Голівуді?
— Ні. Ні, бо коли ти відчуваєш, що Істина є у твоєму серці, то все одно, де терпіти. Я розумію, що зробив св. Апостол Петро, коли повернувся до Рима й там помер страшною смертю. І я завжди про це говорю, навіть тим священикам, які мені кажуть: «Але ж навіть Петро відрікся Ісуса…» Так. Але з цієї битви він вийшов героєм, переможцем у Христі, померши на хресті! Чому це замовчується?
На жаль, люди часто використовують найменшу можливість, аби викрутити факти, щоб оправдати свій гріх і переконати себе та інших, ніби це нормально — грішити!
Уявіть собі ситуацію: тренер збірної Хорватії з баскетболу бажає сформувати добру команду, яка б перемагала, і вкладається весь у цю справу. Хіба він буде мотивувати гравців перед виходом на поле у стилі «ну добре, всі рано чи пізно програють»?
Якби тренер так «мотивував» гравців, то хіба його не потрібно б було вигнати? Хіба тренер не мав би сказати гравцям перед виходом на поле: «Хлопці, я, може, був гострий до вас, але був реалістом. Під час тренування, можливо, ви навіть мене й зненавиділи, але через тяжкі тренування ми прийшли сюди, щоб осягнути перемогу! Бо перемога це — суперова річ!» Подібно поводиться з нами і Бог.
Бог, на стороні Якого ми граємо, — найсильніший, найвитриваліший, найсправедливіший, найміцніший Батько. Він, якщо хочете, — взірець чоловічості. А наша Матір — Богородиця — Цариця, яку кожна жінка може мати як взірець жіночості.
Ми ж покликані бути відблиском їхнього достоїнства і краси. Ми маємо світити світові характеристиками нашого Небесного Отця і нашої Небесної Неньки. Вони — могутні Переможці. Тому й ми покликані поводитись як переможці. Мусимо бути сильними, щоб боротися зі злом так, як і належить дітям Божим.
А з іншого боку, світ нам пропонує загублених і розгублених людей, які не думають про такі речі. Куди вони можуть нас повести?
Ми покликані боротися за свою сім’ю, знаючи, що з нами Святий Дух, і завжди грати на Божому боці. І то не будь-як, а щоб перемогти.
— Чи це і є та сила, яка потрібна в житті практикуючого католика?
— Так, саме так. Стаєш кожного дня до боротьби. Моє щоденне життя є важким. Багато людей мені кажуть: «Ах, Джиме, тобі справді важко так багато працювати», або «Ти працюєш зі стількома людьми, тобі так тяжко». Але я відповідаю: «Це — найлегша частина мого життя. Найтяжча частина мого життя — це саме щоденне життя». Але, Богу дякувати, з Його допомогою я можу боротися, використовуючи принцип «через Марію до Ісуса». І хоч би що сталося, я стараюся залишатися вірним цьому принципу. Так я живу.
І ще щось: ми всі мусимо зрозуміти, що одного дня помремо.
Чи знаєте когось із 1492 року? Я знаю хіба що Христофора Колумба. Але й він помер. Усі вмирають. А в наш час люди поводяться так, якби жили вічно. Вони реально навіть так думають. Чи ми йдемо на війну, чи живемо у мирний час, — ми все одно помремо. І сьогодні, коли люди заробляють великі гроші та прив’язуються до них, вони мусять бути свідомими, що на другий світ вони їх не візьмуть. Усі ми змушені будемо стати перед суд і все таємне виявиться.
Не зважаючи ні на що, ще є добрі католики, навіть у США, де більшість людей так бояться смерті, аж не хочуть навіть про неї чути. Настільки бояться хреста, що це у них викликає паніку. Але Хрест для нас, християн, — знак спасіння!
Це я зрозумів, коли працював над «Страстями…» Тоді багато людей казали: «Тільки не хрест! Йой, цей фільм… Його буде неможливо дивитися…» Я таких людей запитую: «Як ти поводитимешся, коли твоя мати помиратиме?» Зазвичай дістаю відповідь, що це занадто важко, що на таке неможливо дивитися, що вони цього не витримають. Так люди через власний егоїзм відвертають голову навіть від терпінь своїх найближчих, бо їм, бачте, важко дивитися на них, коли вони безпомічні, коли помирають. А всі знають і розуміють, що людині, яка помирає, набагато важче, аніж тим, хто це бачить. Люди відвертаються від страждання, від хреста, від смерті. Але це — складова частина шляху спасіння і життя тих, хто хоче наслідувати Христа.
Ми зробилися надзвичайно егоїстичними. Тому потрібно перебувати у вірі, адже віра нас виправляє.
Я би порівняв віру з хіміотерапією. Коли людина хворіє на рак, то мусить пройти хіміотерапію. Вона може сказати: я нічого не бачу, тому не вірю в хіміотерапію. Проте за певний час ти сам бачиш, що в тебе, скажімо, випадає волосся. Подібне відбувається з нами на Месі. Попри те, що на початку ми ніяких змін не бачимо. Але з часом ми починаємо зауважувати, що Меса на нас діє.
Часто ми не усвідомлюємо зла, яке є довкола нас; але якщо ми беремо участь у Месі, то ми починаємо зауважувати це. Вона як «хіміотерапія» Святого Духа, яка нам показує капкани зла, що нас перш за все прагне ізолювати, а тоді відтягнути від Бога у вічну прірву.
— Які Ваші стосунки з Богородицею?
— До одруження я дуже рідко молився Розарій. Скажу відверто, я навіть не знав, як ним правильно молитися. Аж поки не одружився з хорваткою. Батьки моєї дружини — справжні хорвати, з Хорватії. Коли ми одружилися, я часто шуткував із неї, коли вона молилася Розарій. Тепер мені соромно за це.
Я виріс у школах 1970-80‑х, коли модно було говорити слово «свобода». Ця так звана свобода повністю руйнує людську гідність. Коли 1973 року прийшла легалізація абортів, стало популярним гасло «Моє тіло — мій вибір!» І ця лібералізація зробила своє: вбивство ненароджених стало легальним, і це відчинило двері для іншим форм зла.
Це, на жаль, вплинуло й на Церкву, на людей у Церкві, які перестали виконувати своє послання у повноті. Проте Бог завжди ставить святих у Церкві, як, наприклад, Падре Піо чи св. Франциск. Але таких людей переслідують. Не тільки суспільство, але навіть і сучасні фарисеї та садукеї всередині Церкви. Однак кожен відповідатиме за свої діла перед Богом.
Люди часто звинувачують священиків, але забувають, що й миряни — теж Церква, в якій один одного провадить або йому свідчить, і кожен відповідає за якість свого свідчення. Зараз так багато незнання… Зараз так багато католиків свідомо йдуть проти вчення Святої Церкви, викривляючи Істину і пристосовуючи все, щоб себе оправдати! Вони відповідатимуть за свої слова й діла перед Богом, за своє відкидання вчення Церкви.
Моє розуміння і пояснення того, що відбувається зараз, полягає в тому, що ми — католики — дуже часто страшенно наївні. Мене часом протестанти запитували: «Чому ви звертаєтеся до Марії, якщо можна напряму звертатися до Ісуса?»
Насправді ж Марія нам допомагає здійснити ті добрі наміри, які ми маємо стосовно Її Сина. Одного разу я чув гарну притчу: наші наміри — як яблуко. Але це яблуко має частини, які вже гниють. Це наші викривлені наміри. А це яблуко ми хочемо подарувати Великому Цареві. З таким яблуком не пасує стати перед Великим Царем! І тому Марія, маючи розуміння нашої грішності, чистить ті частини яблука, які є нездоровими, які би, можливо, образили Її Сина, і подасть це яблуко Йому на золотому підносі. А Великий Цар не зверне уваги на ті частини, яких бракує, а зверне на те, що Його улюблена Мати принесла Йому на золотому підносі яблуко.
Приклад цього маємо на весіллі в Кані Галилейській. На перший погляд, Ісус дуже брутально відповідає своїй Матері. Проте, здається, Ісус хоче сказати, що в нашій середині відбувається постійна боротьба між добром і злом. І кожен мусить вибирати сторону.
Сьогодні ж більшість людей не хочуть обирати жодну сторону. Не хочуть бути у цій боротьбі ні на стороні добра, ні на стороні зла. Вони не хочуть бути ні добрими, ні злими. Вони хочуть бути посередніми. Але те, що люди перестали усвідомлювати, — це те, що навіть якщо ти не обираєш сторону, це все одно твій вибір. І про таких Ісус дуже ясно каже: виплюну тебе зі своїх уст!
Сьогодні люди не люблять слухати таких речей. Але краще нехай чують. Вони мусять це почути. Це щось таке, як би ви кричали до свого брата: брате, надходить пожежа, яка пожере всіх нас! А брат вам безтурботно відповідав би: вибач, не зараз, у мене вечірка, мені ще тільки цього в житті бракувало.
Ще одне зауваження стосовно наших сучасників. Люди, які відвернулися від нашого Небесного Отця, насправді дуже бояться диявола. У своєму страху вони дивляться тільки на Злого, замість більше дивитися на Бога і мати більше страху Божого. Адже коли перестаєш дивитися на Небесного Отця, ризикуєш втратити все!
Люди, які панічно бояться диявола, не розуміють, що Бог створив усе, також і цього впалого ангела. Для чого тоді перебувати в постійному страху від сотворіння, яке добровільно відділилося від Бога? Чи не краще вибрати шлях страху Божого?
— Наскільки для Вас важливе життя Таїнствами?
— Я можу говорити про це тільки з власного досвіду. Реально я почав жити Таїнственним життям, яке мене перемінило, під час зйомок фільму «Страсті Христові». Протягом зйомок я щодня приступав до Причастя. Чому? Тоді я ще цього не розумів. Тепер розумію: якщо Ісус реально присутній у Євхаристії, то чому я маю не дозволити Йому увійти в мене?
Те, що відбувається в Причасті, це те, що Ісус повністю з’єднується зі мною, входить у кожну мою клітину, в кожний закуток мого єства! Ця маленька частинка Тіла робить мене подібним до Христа!
Під час зйомок цього фільму я також кожного дня приступав до Таїнства Примирення. Я не хочу сказати, що рекомендую це. Але коли я грав роль Ісуса — Людини, яка є не грішником, а Богом, — я вважав, що це є частиною необхідного приготування до цієї ролі.
Також я кожного дня був на адорації Пресвятих Дарів.
Отже, щодня я приступав до Сповіді, до Причастя і був на адорації. Пізніше, дивлячись сам фільм, я міг сказати: не граю я Ісуса. Це Він проявляє себе через мене. Набагато легше жити Євангелієм, коли дозволити Ісусові, щоб Він нас провадив.
Майже постійно під час зйомок «Страстей» я відчував, що Ісус мені говорить: «Іди й говори світові, дозволь, щоб Я увійшов у їхні серця, щоб їхні серця стали джерелами Моєї любові!»
Завжди існує різниця між тілесним і духовним; і якщо дозволимо Ісусові увійти в нашу тілесність — вона переображується. Це усе важливо у шлюбі. В шлюбі мусите постійно йти на компроміси. В ньому двоє стають одним. І цей процес можливий тільки через Христа і в Христі. Адже неможливо через світ стати одним, світ говорить тільки «я, я і тільки я!!!» Люди, які не будують свій шлюб на Христі, віддаляються, розлучаються, вбивають абортами своїх дітей. І це відбувається по цілому світі! Тому життя Таїнствами — це імператив для успіху.
І не бійтеся, що світ назве вас ненормальними. Світ завжди так робив!
За матеріалами: Католицький оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
