Апостольський Нунцій архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті розповів про перший рік служіння в Україні.
13 листопада 2015 р., у Ватикані повідомлено про те, що Папа Франциск призначив Викокопреосвященнішого архиєпископа Клаудіо Ґуджеротті Апостольським Нунцієм в Україні. До цього часу він очолював представництво Святого Престолу в Білорусі. У розмові із CREDO владика розповів те, яким цей рік був для нього, про спадок радянської доби, а також й про те, коли Нунцієві слід «змінювати роботу».
— Ваше Високопреосвященство, незабаром мине рік з моменту Вашого призначення Апостольським Нунцієм в Україні. Яким цей рік був для Вас?
— Так, справді! Я приїхав до України у грудні, але мене обрали для цієї посади у листопаді. Це був дуже інтенсивний досвід для мене, дуже глибокий… Я знав Україну з часів своєї праці у Ватикані, у Конгрегації [для Східних Церков]. Однак, з того часу багато речей змінилося. Цей народ, який мав відвагу виразити себе, прийняв багато страждань з цього приводу. Саме ці страждання стали для мене найболючішою річчю. До того ж Папа хотів бути постійно інформованим про ситуацію в Україні. Наприклад, зараз, 7 листопада, я перебуватиму у Римі, де матиму аудієнцію зі Святішим Отцем.
Папа Франциск постановив зробити для України дві речі. Зрештою, одна уже відбулася, це візит кардинала Пароліна; друга саме зараз знаходиться на стадії звершення та розвитку. Візит Державного секретаря Ватикану, кардинала П'єтро Пароліна — це надзвичайно важливий знак підтримки для України, передусім — для внутрішніх переселенців та усіх, хто страждає. Друга річ — це збірка для України, яка відбулася з ініціативи Святішого Отця. Сьогодні ми вже розпочинаємо розділяти зібрані кошти. Це дуже непроста справа: безперечно, дуже важко та шкода, адже в Україні багато бідних і потребуючих людей поза категорією внутрішніх переселенців, біженців, що страждають через війну. Однак ми маємо дуже чіткі обмеження, і з цього приводу буває дуже прикро. Наприклад, вчора прийшов лист від однієї особи, внутрішнього переселенця, що сьогодні мешкає не на територіях, якими ми займаємося. Ми змушені були сказати, що, на жаль, усім ми не можемо допомогти; він був засмучений і навіть трохи розгніваним. Отож, це дві найважливіші події цього періоду.
Інша справа, яку маю на серці і про яку Святіший Отець просив мене, — це відвідувати католиків і не католиків, на територіях, де люди терплять і страждають; відвідувати людей в усій Україні, та перш за все там, де відбувається війна. Усюди ми стараємося нести людям підтримку, розуміння і солідарність; усюди несемо глибоке переконання любові Cвятішого Отця, аби цей народ не почувався залишеним і самотнім. Я повернувся із Запоріжжя три дні тому, 23 жовтня я поїду до Запоріжжя знову; готується також поїздка до Луганська; сьогодні ми тут [у Городку], завтра будемо на Закарпатті.
— В одному із перших інтерв’ю Ви зазначили, що передусім будете слухати українців. Чи Вам це вдалося і чи задоволені Ви почутим?
— Безперечно, я намагався слухати протягом усього цього року. Знаєте, легко було не завжди… Адже є речі, про які ти слухаєш із радістю та приємністю, а про деякі справи слухати нелегко. Однак, я думаю, що слухати — це перший обов’язок Нунція; слухаючи, ти вчишся…
— Ви також назвали наш народ своєю новою родиною, чи не так?
— Апостольський Нунцій — це представник Святішого Отця, батька усіх народів. Якщо Нунцій не може полюбити народ і ту землю, на якій він перебуває, то краще йому змінити роботу. Це перший і незмінний обов’язок, на якому будується усе інше.
— Під час ДДМ у Хмельницькому Ви звернулися до молоді такими словами: «Україна потребує молоді, яка вміє закотити рукава і працювати для неї. Не бажайте, щоби хтось служив вам, а служіть самі. Даруйте любов та усмішку Христа іншим і світ стане кращим». Ці слова залишаються актуальними для нашої Батьківщини; як на мене, вони також дуже влучно описують Вашу місію в Україні. Прокоментуйте їх, будь ласка.
— Я більш ніж 15 років працюю на території колишнього Радянського Союзу. Наслідок радянської доби сьогодні — це величезна пасивність. Український народ дуже жвавий та живий; його слід надихати та підбадьорювати бути самим собою; його не можна пригнічувати корупцією чи іншими суспільними бідами; йому потрібно допомагати розвиватися, вигадувати і творити своє життя. Ви, українці, будете вражені тим, що від вас вийде!
— Щиро дякуємо за розмову!
фінансово.
Щиро дякуємо!
